Решение № 33522979, 13.09.2013, Кіндратівський районний суд міста Горлівки (до 25.04.2025 - Калінінський районний суд м. Горлівки)

2/251/2035/13

251/7095/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2013 року Калінінський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі:

головуючого судді: Мітькова М.В.

при секретарі: Пінчук Г.С., Поповій М.Ю.

за участі представника позивача ОСОБА_1

представника відповідча Єрьоменко Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Горлівки справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Артемвугілля» про стягнення суми моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості ДП "Артемвугілля", зокрема шахті ім.Леніна в умовах впливу шкідливих факторів. Робота в шкідливих умовах призвела до утворення в нього профзахворювання хронічний бронхіт. В результаті цього, у 1996 році позивачеві була вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 25% по вказаному профзахворюванню. У 2006 році згідно висновку МСЕК позивачеві була встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50% повторно по профзахворюванню хронічний бронхіт.

Вважає, що у відповідності до Закону України «Про охорону праці» заподіяна професійним захворюванням шкода його здоров'ю спричинила заподіяння моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у зв'язку з наявністю профзахворювання й втратою професійної працездатності була втрачена значна частина життєвих функцій його організму, він обмежений у фізичних навантаженнях, не може вести активний спосіб життя, з'явилось почуття неповноцінності, наслідки захворювань спричиняють біль та душевні страждання. У зв'язку із втратою здоров'я погано себе почуває, відчуває біль, змушений проходити тривале лікування від наслідків захворювання, не може реалізувати нормальні життєві потреби, бажання. Все це приводить до того, що позивач вимушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Заподіяну йому втратою здоров'я моральну шкоду оцінює в 15000 гривень, які просить стягнути з відповідача.

Крім того, просив поновити строк звернення з позовною заявою до суду пропущений з поважної причини через правову неграмотність та необізнаність щодо права на відшкодування моральної шкоди.

Позивач до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, свої інтереси доручив представляти своєму представнику.

В судовому засіданні представник позивача підтвердила обставини викладені у позовній заяві, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача суму моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я в зв'язку з встановленою втратою працездатності у серпні 1996 року у розмірі 3000,00 гривень та в зв'язку з підвищенням ступеня втрати працездатності у 2006 році у розмірі 10000,00 гривень, тобто у загальному розмірі 13000,00 гривень, на задоволенні уточнених позовних вимог наполягала в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, вказавши, що відповідно до норм чинного законодавства на час встановлення позивачу втрати працездатності розмір відшкодування моральної шкоди не мав перевищувати двісті мінімальних заробітних плат, позивач при прийомі на роботу був ознайомлений з наявністю шкідливих умов праці на підприємстві та з цим погодився, до того ж позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду про вирішення трудового спору. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, приходить до наступного.

Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_3 (а.с. 11-16), він з 11.09.1971 року по 31.10.2005 року з незначними перевами, працював на підземних роботах на підприємстві відповідача ДП "Артемвугілля", на СП "Шахта ім. Леніна". Звільнений 31.10.2005 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію. Під час виконання трудових обов'язків позивач отримав професійне захворювання: хронічний бронхіт, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 16.07.1996 року (а.с. 5-6).

Як наслідок, професійне захворювання призвело до втрати позивачем професійної працездатності, яка вперше за висновком МСЕК від 13 серпня 1996 року (а.с. 48) за профзахворюванням хронічний бронхіт склала 25%. В подальшому висновком МСЕК від 10.03.2006 року (а.с. 42) позивачу встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50%, повторно по профзахворюванню хронічний бронхіт. Вказаний відсоток втрати працездатності у розмірі 50% зберігається у позивача до теперішнього часу. Вказані факти свідчать про те що стан здоров'я позивача внаслідок професійних захворювань суттєво та невідворотно погіршився, у зв'язку із цим позивач змушений постійно проходити курси лікування.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я ОСОБА_3 і наявність у нього професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.

У зв'язку із цим у суду відсутні сумніви у тому що зазначені наслідки наступили для ОСОБА_3 в результаті втрати професійної працездатності, порушення відповідачем підприємством ДП "Артемвугілля" прав позивача на належні, здорові й безпечні умови роботи (ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України), що в даному разі узгоджується з висновками МСЕК.

Оскільки професійне захворювання хронічний бронхіт та втрата працездатності в зв'язку з цим встановлена позивачеві вперше у серпні 1996 року, з цього часу у нього виникло право вимагати відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, враховуючи, що цивільні правовідносини щодо компенсації та відшкодування моральної шкоди по даній справі виникли з моменту вперше встановленої втрати працездатності ОСОБА_3 13 серпня 1996 року року, тобто до набрання Цивільним Кодексом чинності, в даному випадку повинні застосовуватися положення Цивільного Кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року.

Згідно ст. 440-1 ЦК УРСР (1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (в редакції 05.06.1996 року) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно п. 11 Постанови КМУ № 472 від 23.06.1993 року «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» (в редакції 01.08.1996 року) моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з 01 квітня 2001 року.

Згідно з п.п. «е» ч. 1 ст. 21 та ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі настання страхового випадку Фондом соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2006 рік дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34; частини п'ятої статті 47 (в частині знижок та надбавок до розміру страхового внеску) Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Законом України від 23.02.2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності» із закону виключені норми (абзацу четвертого статті 1 в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34), які передбачили обов'язок Фонду щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим, які отримали трудове каліцтво, або професійне захворювання.

Виходячи зі змісту п.5 Рішення Конституційного суду України від 08.10.2008 року, скасування права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання, які спричинили втрату працездатності» не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України й ст. 2371 КЗпП України їм надане право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника підприємства роботодавця або уповноваженого ним органа. Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку й професійного захворювання не суперечить вимогам ст. 22 Конституції України.

У п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Отже, між позивачем і відповідачем виникли цивільно-правові відносини по відшкодуванню моральної шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я внаслідок шкідливого впливу умов виробництва при виконанні трудових обов'язків, які трансформувалися з відносин щодо роботи в умовах праці, безпеку якої в порушення закону не забезпечив відповідач ДП «Артемвугілля». Отже, факт заподіяння моральної шкоди, є доведеним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди позивачеві законом покладено на підприємство, де працював ОСОБА_3

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про рішення трудового спору безпосередньо в районний, районний у місті, міський або міськрайонний суд у тримісячний строк від дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином, строк пред'явлення позову ОСОБА_3 сплив у 1996 році, через три місяці після встановлення втрати працездатності.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, в даному застосуванню підлягають норми ЦК України (1963 року), згідно ст.80 якого закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може ці строки поновити за клопотанням позивача.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що підстави, вказані позивачем щодо пропущення строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору є поважними, оскільки існували об'єктивні перешкоди для звернення до суду у встановлені законом строки через правову необізнаність та неможливості своєчасно звернутися до особи, яка б представляла його інтереси і мала достатні знання у галузі юриспруденції для запобігання пропуску встановленого законодавством строку звернення до суду, тому клопотання про поновлення строку звернення з позовною заявою до суду підлягає задоволенню.

Пояснення представника відповідача про те, що в позові слід відмовити, оскільки позивачем пропущений строк на звернення до суду про вирішення трудової спору, суд вважає необґрунтованими.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину фізичних і моральних страждань, заподіяних позивачеві втратою професійної працездатності в результаті профзахворювання, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань, заподіяних ОСОБА_3 у зв'язку з незворотною втратою здоров'я, а також принципи розумності і справедливості, враховуючи те, що моральна шкода є умовним поняттям та не може бути оціненою у визначеній грошовій сумі, вважає, що зазначена позивачем та представником позивача сума відшкодування в загальному розмірі 13000 гривень є перебільшеною, крім того максимальний розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат, відповідно до п. 11 Постанови КМУ № 472 від 23.06.1993 року «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» в редакції 01.08.1996 року, чинній на момент встановлення позивачу втрати професійної працездатності тобто виникнення підстав для відшкодування моральної шкоди.

Згідно Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсій за віком» розмір мінімальної заробітної плати з 01 березня 1996 року до 02 вересня 1996 року становив 1500000 крб., тобто 15 гривень.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000,00 гривень.

Питання про судові втрати слід вирішити у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст.ст. 23, 268, ЦК України, ст.ст. 6, 80, 440-1 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 233, 234 КЗпП України, Постанови КМУ № 472 від 23.06.1993 року «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_3 пропущений строк звернення з позовною заявою до суду.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Артемвугілля" (код ЄДРПОУ 32270533) на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я у розмірі 3000 (Три тисячі) гривень.

Стягнути з Державного підприємства "Артемвугілля" (код ЄДРПОУ 32270533) на користь держави судовий збір у сумі 114 (Сто чотирнадцять ) гривень 70 копійок.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 13 вересня 2013 року.

Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2013 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів від дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть направити апеляційну скаргу протягом 10 днів від дня одержання копії цього рішення.

Суддя: