Решение № 33308709, 28.08.2013, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 1527/2-386/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2013 р.

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючої одноособово судді - Середи І.В.,

при секретарі -Семко М.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства « Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради та ОСОБА_2 про скасування розпорядження, визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради та УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради, в якому просила розпорядження УЖКГ від 5 січня 1998 року №113096 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 скасувати, свідоцтво про право на житло від 5 січня 1998 року видане управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів визнати незаконним, а договір дарування вказаної квартири - недійсним, посилаючись на те, що в 2007 році вона дізналася про приватизацію квартири на трьох осіб: на неї, матір ОСОБА_3 та брата ОСОБА_2, підпис в заяві на приватизацію квартири їй не належить, підпис брата також відрізняється. Також позивачка дізналася про дарування матір'ю брату 1/3 частини квартири. У ході розгляду справи третя особа ОСОБА_2 залучений до участі як співвідповідач.

В судовому засіданні позивачка, підтримавши позов, також в обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що її мати ОСОБА_3 з 1970 року проходила лікування у психоневрологічному диспансері, а тому під впливом медичних препаратів в період укладання договору дарування своєї частини квартири відповідачу ОСОБА_2, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Підписи в договорі дарування не належать її матері та брату. Крім того, позивач описуючи стан здоров'я матері вказувала на те, що вона була лежачою, кидала документи, хворіла на шизофренію, тітка возила її в психоневрологічну клініку в Придністровській Молдавській Республіці, в дитинстві її ударили сокирою по голові, тому і наслідки такі. Був момент, коли вона викинула в бак для сміття паспорт, а потім їздила шукати його. Позивач не виключає, що в момент укладення договору у неї був провал у пам'яті. ОСОБА_3 дуже плакала, коли померла її матір, а потім могла говорити про неї погані речі, вночі ходила і всіх проклинала. В кінці 90-х років матір працювала в ВАТ «Лукойл», у зв'язку з скороченням штату отримала наступний стрес, а коли вона згадувала щось з дитинства, відразу відбувалося щось таке, і вона могла сказати все, що завгодно.

Відповідач ОСОБА_2 повністю заперечував проти заявлених вимог посилаючись на те, що позов є надуманим, підписи в документах є оригінальними, підписували усі сторони, кожний за себе, матір ОСОБА_3 ніколи не страждала на психічні розлади добре усвідомлювала значення своїх дій, представлена позивачкою медична картка є підробною, що видно із зазначення найменування вулиці, яка на рік її оформлення, ще не була перейменована. ОСОБА_3 їздила одного разу в ПМР, але до стоматолога, оскільки там поставити зуби коштувало дешевше, до

психіатра ніколи не зверталася. Довідки лікаря Слободзєйської ЦРБ просив не приймати до уваги оскільки такі не були підтверджені самою лікарнею. Заявлений позов вважає безпідставним.

Представники КП «Міське агентство з приватизації житла» та Департаменту в засідання не з'явилися. В матеріалах справи є заява про розгляд справи в їх відсутності. Раніше в засіданні представник позовні вимоги не визнала та пояснювала, що заява була складена від трьох осіб, були наявними підписи, завірені належним чином, надано усі необхідні документи, підстав для відмови в приватизації не було. Під час приватизації ніхто орган приватизації не повідомляв про недієздатність особи, або про опікуна, після проведеної приватизації також ніяких зауважень не було, усі дії були законними, тому підстав для задоволення позову не має.

Третя особа, державний нотаріус четвертої Одеської державної нотаріальної контори Толстих Н.М. в засідання не зявилася, в матеріалах є її заперечення та прохання розглядати справу у її відсутності. В запереченнях нотаріус пояснювала, що після проведеної бесіди з ОСОБА_3 вона зробила висновок про те, що вона розуміє наслідки вчинення дій, а саме перехід до сина ОСОБА_2 права власності на майно після підписання договору.

Заслухавши позивача та відповідача, свідків, спеціаліста, дослідивши матеріали справи, ознайомившись з медичною документацією, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 5 січня 1998 року управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів було видано розпорядження №113096 про передання у приватну власність ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10 т.1).

Підставою для прийняття розпорядження стала спільна заява ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, а також довідка про склад сім'ї та зареєстрованих осіб в квартирі (а.с.48,49 т.1).

На підставі вказаного розпорядження 5 січня 1998 року було видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого підтверджується право власності на квартиру в рівних долях на ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.9 т.1).

10 квітня 2004 року ОСОБА_3 подарувала належну їй 1/3 частину квартири своєму сину ОСОБА_2, що підтверджується договором дарування (а.с.54 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла (а.с.7 т.1).

Свідок ОСОБА_8, яка доводилася сестрою померлій пояснювала, що ОСОБА_3 була психічно неврівноваженою, вона лікувала її. Поведінка ненормальна, то вона закричить, потім заспокоїться. Потім свідок вказувала на те, що сестра не кричала, а тихо спокійно це все переносила і весь час її просила піти до лікаря. В дитинстві отримала черепно-мозкову травму. В м.Одесі до неї викликали лікаря було призначено лікування, карета швидкої допомоги забирала, вона знаходилася на лікуванні в лікарні на «Слободкі» та в Слободзєйській ЦРБ.

Свідок ОСОБА_10 пояснювала, що вона приходила до ОСОБА_3 робити уколи, призначені при загальному захворюванні.

Свідок ОСОБА_11, яка є сестрою померлої ОСОБА_3 пояснювала, що сестра з нею усім ділилася, коли була в неї в гостях вона, то добре спілкувалася, то кидала в неї рушники, простирадла та сварилася, сварилася їй на батьків на матір, що вона все життя їй покалічила, проклинала , тут любить ,тут лається. Після народження сина сестра лежала в психіатричній лікарні.

Свідок ОСОБА_12 пояснював, що ОСОБА_3 давно знає, вона розповідала про конфлікт з донькою, була абсолютно адекватною, порядною та милою жінкою, завжди бачив її як гуляла з внучкою.

Свідок ОСОБА_13 також підтверджував, що матір позивачки та відповідача була нормальною урівноваженою жінкою, спілкувався з нею, цікавлячись про її сина.

Для з'ясування обставин на які посилалася позивач за її клопотанням була призначена судово-почеркознавча експертиза (а.с.173 т.1), за результатами дослідження якої було надано висновок №320/02 від 14 березня 2012 року відповідно до якого рукописний запис «ОСОБА_3» та підпис від імені ОСОБА_3 у договорі дарування розміщені у графі «Дарувальник» виконані ОСОБА_3, рукописний запис «ОСОБА_2» у договорі дарування розміщений у графі «Обдаровуваний» виконаний ОСОБА_2. У зв'язку з відсутністю вільних зразків підпису ОСОБА_2 не надано висновку по питанню відповідності підпису ОСОБА_2 в договорі дарування. Однак встановлення написання свого прізвища ОСОБА_2 вже підтверджує його присутність під час укладення договору дарування, а і відповідно проставлення ним підпису в договорі.

Згідно з актом №333 посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 червня 2013 року ОСОБА_3 в момент підписання заяви на оформлення приватизації квартири 24 жовтня 1997 року та в момент складення договору дарування 10 квітня 2004 року за своїм психічним станом розуміла значення своїх дій і могла керувати ними та не знаходилася в стані тимчасового розладу здоров'я, внаслідок якого не розуміла б значення своїх дій (а.с.44-50 т.3).

Згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Частиною 2 ст.8 вказаного Закону визначено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Нормами положення Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово- коммунальному господарству від 15.09.1992 р. N 56, який діяв на час приватизації вказаної квартири передбачено, а саме:

п.18. Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію,

п.19. При наявності у наймача або членів його сім'ї пільги на безоплатне одержання займаного житла незалежно від розміру загальної площі, до заяви додається відповідний документ (копія посвідчення, довідка та інше), що підтверджує право на пільгові умови приватизації.

Згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви,

п.20. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4, 5),

п.21. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло,

п.23. Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Згідно з вимогами ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Оцінюючи представлені докази в сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними не підтверджені жодним представленим доказом, а висновки експертів спростовують пояснення позивача. Судом встановлено, що складаючи заяву на приватизацію квартири та укладаючи угоду дарування свої частини квартири ОСОБА_3 повністю усвідомлювала свої дії і особисто проставила підписи в тому числі і відповідач ОСОБА_2, порушень як під час приватизації квартири так і під час укладання угоди дарування судом не встановлено, отже позов задоволенню не підлягає.

Доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Надані письмові докази, індивідуальна картка амбулаторного хворого виписана на ім'я ОСОБА_3 та направлення- виписки завідуючого відділенням Слободзєйської ЦРБ Придністровської Молдавської Республіки взагалі викликають сумнів в їх достовірності, оскільки в картці заведеній 3 жовтня 1977 року зазначено адресу: АДРЕСА_1, тоді як така назва вулиці і номер будинку були присвоєні лише 25 травня 1983 року відповідно до розпорядження виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів №162 від 25 травня 1983 року і із пояснень лікаря - психіатра Одеського обласного психоневрологічного диспансеру Ридник Т.Г. зясувати її достовірність також не вдалося, як було пояснено на час її заведення журналу фіксації карток не було (а.с.59 т.3). Направлення-виписки також суд розглядає критично оскільки суду не було надано належних доказів в підтвердження звернення ОСОБА_3 до вказаної лікарні, із пояснень лікаря-психіатра,який є завідуючим психіатричного відділення Слободзєйської ЦРБ Придністровської Молдавської Республіки Кушніра М.М. було вбачається, що ОСОБА_3 поступила по швидкій допомозі в 2004 році, надійшла з бредовими ідеями, посилалася на те, що її хтось отруює, відмовлялася від їжі. Посилаючись на відсутність записів в лікарні через пожежу в 2008 році написав коротку виписку по пам'яті, данні за 2004 рік,2005 та 2006 рік зі свого особистого журналу який вів для себе. Хвора знаходилася на лікуванні з діагнозом синильний розлад параноїдний синдром тотальної деменції не більше 3- 4 днів, призначено лікування та виписано з лікарні для поставлення на облік у дільничного психіатра. До нього звернулися родичі особи і він склав направлення - виписки. Суд звертає увагу, що відомостей від лікарні про вчинення пожежі в лікарні до суду так і не було надано.

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 13 квітня 2010 року в забезпечення позовних вимог було накладено арешт квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.6 ст.154 ЦПК України, якщо заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Отже, накладений арешт підлягає скасуванню, оскільки в ньому відпала необхідність.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58,60, 64,66, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради та ОСОБА_2 про скасування розпорядження, визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору дарування, відмовити в повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, а саме арешт з квартири АДРЕСА_1, накладений ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 13 квітня 2010 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м.Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: