№ 33037291, 29.07.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013 р. м. Вінниця

Справа № 802/2875/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Чабан Вікторії Вікторівни,

представника позивача: Спесивцева В.В.,

представника відповідача: Радзіковської І.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" до Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення суб"єкта владних повноважень,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось підприємство "ВПТ-Україна" засноване на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" ( далі - підприємство "ВПТ-Україна", позивач ) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області ДПС України (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач ) про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи.

Позивачем зазначено, що, на підставі акта перевірки №1908/22-06/32833513 від 29.05.2013 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0002852206 від 10.06.2013 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 10196,00 грн., в тому числі за основним платежем - 6797,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3399,00 грн. Як зазначено в висновках акта перевірки, підприємством порушено п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за вересень 2012 року та, відповідно, заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет. Проте, такі висновки відповідача, на думку позивача, є необґрунтованими та безпідставними.

Не погоджуючись з зазначеними висновками податкової інспекції, позивач також вказує на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку, що господарські операції між підприємством "ВПТ-Україна" та його контрагентом - ТОВ "Сіятс" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0002852206 від 10.06.2013 року, прийняте відповідачем, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки господарські операції, вчинені відповідно до укладеного між позивачем та ТОВ "Сіятс" договору, є реальними та підтверджуються належними первинними документами.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та пояснення надані в судовому засіданні, просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надавши суду письмові заперечення (а.с.79-83), в яких вказала, що встановлені перевіркою порушення податкового законодавства в дійсності мали місце. Як зазначила представник відповідача, на підставі деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, податковим органом встановлено, що одним із постачальником ТОВ "Сіятс" є ТОВ "Крейстінг". Згідно висновків ДПІ у Печерському районі, викладених в акті від 19.12.2012 року № 5561/22-4/37194190 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крейстінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ "Автогруп Експрес" та ТОВ "Структум-Груп"", податковим органом встановлено відсутність поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ "Крейстінг" до ТОВ "Сіятс", що в свою чергу свідчить про відсутність поставки товарів від ТОВ "Сіятс" до підприємства "ВПТ-Україна".

Отже, на думку відповідача, позивачем перераховувались кошти без мети настання наслідків, передбачених господарською угодою, виключно з метою заниження об"єкту оподаткування, несплати податків, в зв"язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, Вінницька ОДПІ, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на думку представника відповідача, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство "ВПТ-Україна", засноване на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН", зареєстровано, як юридична особа, 03.02.2004 року, що підтверджується довідкою ЄДРПОУ Серії АА №649254 (а.с. 20) та з 10.02.2004 року являється платником податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 Статуту підприємства "ВПТ-Україна", заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН", підприємство здійснює свою господарську діяльність з метою одержання прибутку в результаті надання послуг, виробничої, наукової та комерційної діяльності. Перелік основних видів діяльності підприємства визначений в п.п. 2.1 п. 2 Статуту, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 10-19).

В період з 21.05.2013 року по 22.05.2013 року Вінницькою ОДПІ, відповідно до наказу від 21.05.2013 року № 1748, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства "ВПТ-Україна" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Сіятс" за вересень 2012 року.

Результати перевірки оформлено актом від 29.05.2013 року № 1908/22-06/32833513 (а.с.22-37).

Відповідно до висновків, викладених в зазначеному акті, в ході перевірки встановлено, що позивачем, в порушення п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті ( перерахуванню ) до бюджету на загальну суму 6796,96 грн., а саме в податковій декларації з ПДВ за вересень 2012 року.

Як з'ясовано судом, вищезазначені висновки, на підставі яких було прийнято спірне податкове повідомлення - рішення, ґрунтуються на судженні ревізора - інспектора, відображеному в акті перевірки № 1908/22-06/32833513 від 29.05.2013 року, про те, що господарські операції між підприємством "ВПТ-Україна" та контрагентом - ТОВ "Сіятс" не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим позивачем, на думку податкового органу, порушені вищенаведені вимоги чинного законодавства України, завищено суму податкового кредиту по операціям з придбання товарів за вересень 2012 року та, відповідно, занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті ( перерахуванню ) до бюджету.

Як вбачається з акту перевірки, до такого висновку ревізор - інспектор дійшов проаналізувавши акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 5561/22-4/37194190 від 19.12.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крейстінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ "Автогруп Експрес" та ТОВ "Структум-Груп"", яким встановлено відсутність поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ "Крейстінг" до ТОВ "Сіятс", що в свою чергу свідчить про відсутність поставки товарів від ТОВ "Сіятс" до контрагентів-покупців.

Виходячи з висновку податкового органу щодо фіктивності фінансово - господарських взаємовідносин між підприємством "ВПТ-Україна" та ТОВ "Сіятс", судом досліджено підстави та порядок здійснення позивачем спірних господарських операцій та встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між підприємством "ВПТ-Україна" - покупець та ТОВ "Сіятс" - продавець здійснювалась господарська діяльність на підставі договору купівлі-продажу №14/06 від 14.06.2012 року, відповідно до якого, продавець зобов'язується надати на умовах даного договору у власність покупця товар, а покупець зобов'язується сплатити його повну вартість та прийняти товар (а.с. 39-40). Відповідно до п.п. 1.2 Договору, найменування, кількість, асортимент, ціна товару, що постачається, визначається у рахунках фактурах продавця на кожну окрему партію товару.

Відповідно до п.п.5.1 Договору, поставка товару здійснюється на підставі рахунків-фактур на товар, видаткових накладних та податкових накладних.

Факт виконання поставки товарів за вищезазначеним договором підтверджується наступними первинними документами, дослідженими судом, а саме: рахунком-фактурою на товар від 03.09.2012 року № 03/09-1, податковою накладною від 04.09.2012 року № 90401, видатковою накладною від 04.09.2012 року № 90401, довіреністю на ім'я ОСОБА_3 на отримання товару від 03.09.2012 року № 35, журналом реєстрації виданих довіреностей, оригінал якого був оглянутий судом, а копія міститься в матеріалах справи ( а.с. 41-44, 105 - 106 ).

Факт оплати позивачем отриманих товарів, підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 12 вересня 2012 року № 363 та випискою банку по розрахунковому рахунку підприємства « ВПТ - Україна » (а.с. 44, 104 ).

Суд зауважує, що всі первинні бухгалтерські документи були досліджені ревізором - інспектором та відображені в акті перевірки ( а.с. 30 ).

Як вбачається з акту перевірки від 29.05.2013 року № 1908/22-06/32833513, ревізором під час здійснення перевірки встановлено, що видаткова накладна №90401 від 04.09.2012 року на загальну суму 40781,76 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 6796,96 грн., не містить прізвища особи, яка склала видаткову накладну, серії, номеру та дати доручення на отримання товарно - матеріальних цінностей.

Однак, суд критично ставиться до висновків податкового органу стосовно неналежного оформлення видаткової накладної виходячи з наступного.

З дослідженої судом видаткової накладної №90401 від 04.09.2012 року вбачається, що вона підписана уповноваженою особою, яка склала видаткову накладну, ОСОБА_4 та скріплена печаткою ТОВ « Сіятс » .

Щодо відсутності в даній видатковій накладній серії, номеру та дати доручення на отримання товарно - матеріальних цінностей, то судом були досліджені обставини видачі довіреності гр. ОСОБА_3, яка зазначена у видатковій накладній № 90401 від 04.09.2012 року як особа, яка отримала товарно - матеріальні цінності.

Як зазначалось судом вище, на ім'я ОСОБА_5 видано довіреність № 35 від 03.09.2012 року на отримання товарно - матеріальних цінностей за рахунком - фактурою № 03/09-1 від 03.09.2012 року найменування яких повністю співпадає з найменуванням товару, зазначеним в видатковій накладній № 90401 від 04.09.2012. Зазначена довіреність зареєстрована в книзі виданих підприємством « ВПТ - Україна » довіреностей, яка була досліджена судом в судовому засіданні, а до матеріалах справи долучено її копію ( а.с. 105 - 106 ).

За таких обставин, суд не погоджується з твердженням відповідача щодо неналежного оформлення видаткової накладної, оскільки, не зазначення в ній серії, номеру та дати доручення на отримання товарно - матеріальних цінностей не є безумовною підставою вважати таку накладну недійсною та не брати її до уваги під час проведення перевірки, у випадку належного підтвердження факту видачі такої довіреності.

Отже, суд зауважує, що господарська операція, фактично здійснена підприємством позивача, підтверджується оформленими належним чином документами.

Щодо твердження податкового органу, що правочин між позивачем та ТОВ "Сіятс" здійснено без мети настання реальних наслідків, а, відповідно, позивачем безпідставно завищено суму податкового кредиту по операції з придбання товару в даного контрагента та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, суд з зазначеним не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з п.п.14.1.36 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п.201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм законодавства, вбачається, що необхідною умовою для включення витрат платником податків, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків та підтвердження відповідними первинними документами, у тому числі податковими накладними. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судом встановлено, що сума податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованого позивачем за господарською операцією з ТОВ "Сіятс", підтверджується рахунком-фактурою на товар, податковою накладною, видатковою накладною, платіжним дорученням. При цьому, податкова накладна складена відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, містить усі обов'язкові реквізити та видана особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент видачі такої податкової накладної ( а.с. 42 ).

Відповідач в акті перевірки від 29.05.2013 року № 1908/22-06/32833513 та запереченнях на адміністративний позов вказує, що договір, укладений позивачем із ТОВ "Сіятс" не спрямований на реальне настання правових наслідків, а спрямований на надання податкової вигоди, внаслідок чого, на думку відповідача, операція по формуванню податкового кредиту та податкова накладна, не можуть бути підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених покупцем при придбанні товарів (послуг).

Вищезазначені аргументи податкового органу базуються на підставі акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 5561/22-4/37194190 від 19.12.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крейстінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ "Автогруп Експрес" та ТОВ "Структум-Груп"", яким встановлено відсутність поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ "Крейстінг" до ТОВ "Сіятс", що в свою чергу, на думку податкового органу, свідчить про відсутність поставки товарів від ТОВ "Сіятс" до контрагентів-покупців.

Тому, на думку відповідача, наявність у підприємства "ВПТ-Україна" первинних документів, за умови встановлення факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у первинних документах (податкових, видаткових накладних) сум до податкового кредиту.

Суд не погоджується з висновками податкового органу щодо нездійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ « Сіятс », перерахування підприємством коштів без мети реального настання передбачених договором наслідків, а лише з метою заниження об"єкту оподаткування, та зауважує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України.

Положеннями Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. (стаття 20) та Закону України "Про державну податкову службу в Україні"№509-ХІІ від 04.12.1990р. (стаття 10) податкові органи не наділені компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, органи державної податкової служби України не наділені повноваженнями на встановлення факту нікчемності (фіктивності) правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст.ст. 626, 629, 655, 656, 662, 664 ЦК України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Крім того, висновки про діяльність підприємства, яка не спричиняє реального настання правових наслідків та нікчемність правочинів відноситься до виключної компетенції судів, а не податкового органу. При цьому, податкові органи не позбавлені права звернутись до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між позивачем у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентами, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено ст. 228 ЦК України.

Разом з тим, при вирішенні даного спору, суд враховує також правову позицію сформовану у даних спорах Вищим адміністративним судом України.

Так, в Інформаційному листі від 2 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, у Інформаційному листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11 ВАСУ зазначає, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Також в листі зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Так, в спростування тверджень податкового органу щодо безтоварності господарських операцій, позивачем надано для огляду в судовому засіданні, а судом долучено до матеріалів справи низку документів, які свідчать про використання придбаного товару в господарській діяльності позивача : видаткові накладні, податкові накладні, рахунки - фактури, довіреності, товарно - транспортні накладні ( а.с. 45 - 74 ).

Щодо посилань ревізора - інспектора в акті перевірки №1908/22-06/32833513 від 29.05.2013 року про відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) і, як наслідок, відсутності підтвердження фактично придбання товару та не доведення факту його використання у господарській діяльності суд зважає на наступне.

Представником позивача в судовому засіданні надано пояснення щодо факту відсутності ТТН та транспортування контрагентом - ТОВ "Сіятс" товару за власний рахунок, зокрема, представник наголосив на малогабаритності товару та його перевезенні власним автотранспортом контрагентом ТОВ "Сіятс", а відтак на відсутності необхідності оформлення відповідних ТТН.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій з їх поставки.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.

Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Перевізником, що здійснив транспортування товару до покупця-позивача в даному випадку був сам продавець-контрагент ТОВ "Сіятс" за власний рахунок. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №1908/22-06/32833513 від 29.05.2013 року стосовно господарських взаємовідносин по ланцюгу поставок між підприємством-контрагентом позивача ТОВ "Сіятс" з контрагентом ТОВ "Крейстінг", операції з яким, згідно акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 5561/22-4/37194190 від 19.12.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крейстінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з контрацентами" не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що стало підставою для висновку відповідача, що угоди поставки, укладені ТОВ "Сіятс" з контагентами-покупцями є нікчемними.

У даному випадку слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустити його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності з вимогами закону. Таким чином, інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів ТОВ "Сіятс" не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

Таким чином, здійснивши системний аналіз чинного на момент здійснення спірних правовідносин законодавства та наданих у справу доказів, суд дійшов висновку, що висновки відповідача щодо заниження позивачем суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2012 року в сумі 6796,96 грн. не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, є необґрунтованими та безпідставними, а, як наслідок, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002852206 від 10.06.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що, згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі даного акту та застосування штрафних санкцій.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002852206 від 10.06.2013 року, прийняте Вінницькою об"єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби щодо підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН".

Стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" ( код ЄДРПОУ 32833513 ) понесені судові витрати (судовий збір ) в сумі 120, 00 грн. ( сто двадцять гривень 00 коп. ).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна