Постановление суда № 32826041, 30.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1697/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Ганечко О.М.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Кагарлицький цукровий завод» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Кагарлицький цукровий завод» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач або податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000074201 від 03.04.2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Цемент Експрес» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, під час проведення якої податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме по правочинах, здійснених позивачем з ПП «Цемент Експрес» у грудні 2012 року на загальну суму 4612500,00 грн., в тому числі ПДВ - 768750,00 грн., встановлено порушення пункту 201.6 статті 201, статей 185, 187, 188, 200 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; відсутність об'єкту оподаткування, неправомірність формування податкового кредиту у розмірі 768750,00 грн., що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 768750,00 грн.

За результатами вказаної вище перевірки податковим органом складено акт від 22.03.2013 року № 125/22-011/19409200, на підставі висновків якого, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від № 0000074201 від 03.04.2013 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1153125,00 грн., у тому числі, за основним платежем на суму 768750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 384375, 00 грн.

При проведенні перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів у ПП «Цемент Експрес», які ґрунтуються на: копіях первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача (видаткові та податкові накладні, рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, договори); податковій декларації з податку на додану вартість та додатку № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларації ПАТ «Кагарлицький цукровий завод» за грудень 2012 року; даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ДПА України; декларації з податку на прибуток за ІІІ квартали 2012 року та 2012 рік; даних акта про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Цемент Експрес» з питань взаємовідносин з платниками податків за грудень 2012 року від 26.02.2013 № 250/22.5/37115868, оскільки підприємство відсутнє за вказаним ним місцезнаходженням; висновку ВПМ ДПІ у Обухівському районі від 18.03.2013 № 789/7/07-10 щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ПП «Цемент Експрес».

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством «Кагарлицький цукровий завод» (покупець) та ПП «Цемент Експерес» (продавець) укладено договір купівлі - продажу 1025,00 тонн сої, за умовами якого відповідно до пункту 4.3, відвантаження продукції здійснюється силами продавця за місцезнаходженням продукції, та згідно з пунктом 3.4 договору покупець здійснює оплату продукції в термін до 01.11.2013 року шляхом банківського переказу відповідної суми на розрахунковий рахунок продавця.

На виконання умов договору між позивачем та контрагентом були підписані акти приймання - передачі придбаної сої, які містять всі необхідні реквізити для надання їм юридичної сили та доказовості, видані податкові накладні на загальну суму 4612500,00 грн. в тому числі ПДВ - 768750,00 грн.

Окрім цього, між ПАТ «Кагарлицький цукровий завод» (Депонент) та ПП «Цемент Експрес» (Охоронець) був укладений договір відповідального зберігання № 144/1, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відповідними печатками, згідно умов якого, Депонент передає, а Охоронець приймає на відповідальне зберігання сою, в кількості, яка зазначена у актах приймання - передачі, відповідно до яких придбану сою передано на зберігання ПП «Цемент Експрес».

Як було з'ясовано, придбана продукція переміщалась продавцем на склад зберігання у період з 03.12.2012 по 29.12.2012 року невеликими партіями по 11-12 тонн. Акти приймання - передачі придбаного товару, акти приймання - передачі щодо переміщення товару та накладні на переміщення підписувались одночасно. Переміщена продукція щоденно приймалась продавцем на свій склад для зберігання, що підтверджується накладні на переміщення, які містять дату та номер її складання, назву сторін, підставу переміщення, вид транспортного засобу, назву та державний його номер, кількість рейсів, прізвище водія, пункт розвантаження та завантаження; назву продукції, вид пакування, одиницю виміру, ціну та кількість (том ІІ а.с.102-122).

Судом першої інтонації встановлено, що після завершення переміщення придбаної продукції у повному обсязі на склад, 29.12.2012 року вся партія продукції була оглянута уповноваженими особами позивача, завірено дані щодо ваги партії на підставі даних, які зазначені у актах приймання - передачі, актах переміщення, накладних на переміщення, зафіксовано відсутність розбіжностей та підписано акт огляду від 29.12.2012 (том ІІ а.с.123).

Як вбачається із змісту даного акта, продукція за якістю прийнята покупцем згідно сертифікату якості № 47 від 03.12.2012 року, вона зберігається насипом, вологість та температура в приміщенні складу відповідає вимогам до рівня вологості та температурного режиму зберігання зернових.

Факт укладення договорів підтверджується наявністю актів приймання - передачі придбаного у ПП «Цемент Експрес» товару (сої), податкових накладних, актів переміщення товару зафіксовано у акті перевірки.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору купівлі - продажу позивачем від ПП «Цемент Експрес» після передачі товару були отримані належним чином оформлені податкові накладні, які були включені позивачем до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, суми податку на додану вартість по даним податковим накладним включено до податкового кредиту відповідних періодів, відображено у додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума податкового кредиту сформована позивачем правомірно.

При цьому, для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», а саме: документи, що підтверджують факт отриманням послуг від другої особи; документи, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, факт поставки товару на користь позивача підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості товару, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними, а відтак висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, є помилковим.

Крім цього, при проведенні перевірки податковим органом було зроблено висновок, що угоди між ПП «Цемент Експрес» були укладені без мети настання реальних наслідків, а тому договори відповідно до п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

У відповідності до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду нікчемним правочином.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено у зв'язку з чим, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством встановлено, що фіктивний правочин (оспорюваний правочин) може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку, а не актом перевірки податкового органу.

Виходячи з вищевикладеного, колегія судів приходить до висновку, що оскільки взаємовідносини позивача з контрагентом підтвердженні первинними документами бухгалтерського обліку, а тому вони мають реальний характер, а посилання на відсутність у контрагента первинних та інших документів, відсутність фізичних та технічних можливостей, кваліфікованого персоналу для здійснення задекларованих господарських операцій, що свідчить про фіктивність діяльності вказаного підприємства та про нікчемність всіх укладених ним договорів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначена обставина не є підставою для визнання правочину нікчемним.

Крім того, у відповідності до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час здійснення господарських операцій контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, мав свідоцтво про реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців, а тому позивач та контрагент є належними суб'єктами господарювання України.

Виходячи з вищевикладеного, жодних податкових правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено, єдиною підставою для висновків про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість є факт незнаходження контрагента позивача за вказаним ним місцезнаходженням та факт зміни керівника ПП «Цемент Експрес» у період виконання умов договору купівлі - продажу та відповідального зберігання, що не є підставою вважати про відсутність факту постачання товару, та як наслідок порушення позивачем ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість з підстав визнання спірного правочину нікчемним або безтоварним, а тому такі твердження апелянта колегія суддів вважає є необґрунтованими.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Ю.А. Ісаєнко

О.М. Ганечко

Повний текст ухвали виготовлено 31.07.2013 року.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ганечко О.М.

Ісаєнко Ю.А.