Решение № 32361636, 11.07.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.07.13р. Справа № 904/3762/13

За позовом Комунального підприємства "Адміністративно- технічне управління", м. Львів

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпропетровськ

За участю третьої особи на стороні позивача: Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

про стягнення 3 240,00 грн. штрафу за самовільне встановлення конструкцій зовнішньої реклами

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Булана Ю.М.

Представники:

Від позивача: Магарський М.З., довіреність № 2410-10-1264 від 13.02.2013 р.

Від відповідача: Халаім А.В., довіреність № 2055-О від 06.09.2011 р.

Від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління", м. Львів звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпропетровськ 3 240,00 грн. штрафу за самовільне встановлення конструкції зовнішньої реклами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідачу було надано термін на добровільний демонтаж конструкції, однак добровільно конструкція Відповідачем демонтована не була, тому демонтаж був проведений силами Позивача на підставі наказу Департаменту економічної політики.

Ухвалою суду від 14.05.2013р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.06.2013р. 03.06.13р. розгляд справи було відкладено на 25.06.2013р.

25.06.2013р. розгляд справи відкладено на 11.07.2013.

Ухвалою суду від 03.06.13р. до участі у справі в якості третьої особи на боці позивача залучено - Департамент економічної політики Львівської міської ради.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що вивіска, яка була встановлена над банкоматом та демонтована КП "Адміністративно-технічне управління" не вважається рекламою та не є рекламним засобом, а являється інформацією на елементах обладнання та оформлення місць торгівлі.

Третя особа надала відзив на позов в якому підтримує позовні вимоги позивача та зазначає, що вивіска на будівлі над банкоматом є зовнішньою рекламою, дозвіл на розміщення якої відповідач у встановленому законодавством порядку не отримував.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами не подавалось.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2010р. між Департаментом економічної політики Львівської міської ради - Робочим органом з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами (далі - третя особа), Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» (далі - оператор, позивач) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - розповсюджувач, відповідач) укладено договір №301 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, на виконання якого відповідачу надано у тимчасове платне користування місця для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, визначені в виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах м. Львова, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові.

Згідно п.8.1 Договору, Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 01.02.2015р.

Відповідно до п.3.6.2 Договору, Відповідач зобов'язується не встановлювати рекламні засоби без дозволу на їх розміщення.

Відповідно до п.п.3.1.2.1, 3.1.2.2 договору, робочий орган має право звертатись до розповсюджувача у разі порушення ним вимог законодавства про рекламу з вимогою усунути порушення у термін, вказаний у вимозі, а разі неусунення розповсюджувачем такого порушення згідно з вимогою робочого органу у встановлені у вимозі терміни, подавати спеціально уповноваженому територіальному органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів матеріали про порушення для накладення штрафів згідно з Законом України «Про рекламу».

Робочий орган також має право, згідно з п.3.1.2.4 договору, доручити оператору організувати демонтаж рекламного засобу за рахунок розповсюджувача, якщо останнім не проведений демонтаж добровільно у встановлені терміни, зокрема у випадку скасування дозволу відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради.

В той же час, оператор має право організовувати демонтаж рекламних засобів за рахунок розповсюджувача у випадках, передбачених Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові та цим договором (п.3.3.2), а також нараховувати та вимагати від розповсюджувача сплати накладених штрафних санкцій (штрафу, пені) за порушення умов цього договору у розмірі та в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством (п.3.3.4).

Департамент економічної політики (Уповноважений орган) виявивши незаконно розміщену конструкцію, скерував Відповідачу вимогу №23/Р-9-2408 від 11.07.2011р. з повідомленням про самовільне встановлення конструкції зовнішньої реклами за адресою пл. Соборна, 7, в якій зазначалось про необхідність до 26.07.2011р. усунути вказане порушення.

Зазначена вимога, згідно наявного в матеріалах справи реєстру рекомендованих листів з відбитком поштового штемпеля, скерована Відповідачу 11.07.2011р.

Наказом Департаменту економічної політики ЛМР №57Д від 05.08.2011р. зобов'язано Позивача до 02.03.2012р. демонтувати самовільно встановлену конструкцію зовнішньої реклами Відповідача за адресою: пл. Соборна, 7 на будинку.

10.08.11р. Позивач направив відповідачу попередження № 2410-08-8394 в якому пропонував добровільно до 18.08.2011р. демонтувати самовільно встановлену рекламу. У протилежному випадку демонтаж конструкції буде здійснено КП «адміністративно-технічне управління».

Відповідно до акту проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 31.08.2011р., спеціальну конструкцію на фасаді будинку за адресою: пл. Соборна, 7 демонтовано.

Враховуючи вищезазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача 3 240, 00 грн. штрафу за самовільне встановлення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за період з 26.07.2011р. по 30.08.2011р., що і є причиною спору.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що дана вивіска по суті є носієм інформації про перелік послуг, які надаються користувачам банкомату.

Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.

Регулювання правовідносин, пов'язаних з виробництвом, розповсюдженням та розміщенням рекламних засобів здійснюється на підставі Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 21.05.2010р. № 569 (надалі - Правила № 569) та Порядком встановлення вивісок у м. Львові у м. Львові, затвердженим Рішенням Львівської міської ради № 692 від 22.07.2011(надалі - Порядок № 692).

Згідно п.п. 3.4.1, 3.4.3 Правил №569, КП "Адміністративно-технічне управління" у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів; за результатами нагляду за станом зовнішньої реклами інформує відповідним поданням орган місцевого самоврядування про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу, готує проект наказу про примусовий демонтаж та здійснює демонтаж рекламних засобів.

Договором, а саме п.3.6.1 та 3.6.2., визначено, що розповсюджувач зобов'язується не розміщувати рекламні засоби з порушенням вимог Законів України «Про рекламу» і «;Про благоустрій населених пунктів», Типових правил розміщення зовнішньої реклами та Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, умов цього договору й не встановлювати рекламні засоби без дозволу на їх розміщення, незалежно від форми власності на місце, на якому розміщується рекламний засіб.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно п.7 ст. 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України «Про рекламу» встановлено, що реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Нормами ст. 16 Закону України «Про рекламу» закріплено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів від 29 грудня 2003р. №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами рад відповідно до цих правил.

З фотографій, долучених позивачем до матеріалів справи вбачається, що спірним самовільно встановленим рекламним засобом позивач вважає конструкцію з написом «Банкомат» та переліком послуг, які можуть бути отримані користувачами банкомату та переліком банківських карток, які обслуговуються у даному банкоматі (а.с.14, 21).

Відповідач, в свою чергу вважає дану конструкцію інформаційною вивіскою.

Заперечення відповідача судом не приймаються на підставі наступного.

Як зазначено в п. 6 ст. 9 Закону України «Про рекламу» вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Відповідно до п. 1.7.1 Порядку № 692 вивіска - елемент об'єкта містобудування, що містить інформацію про зареєстроване найменування особи (включаючи герби, емблеми, знаки для товарів та послуг, що належать цій особі, комерційне (фірмове) найменування (якщо таке є); вид її діяльності (якщо це не випливає з зареєстрованого найменування особи); час роботи (розміщений на внутрішній поверхні власного чи орендованого особою приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи орендоване особою приміщення, біля входу у таке приміщення). Вивіска не може містити переліку товарів і послуг, меню та іншої інформації, яка не підлягає обов'язковому оприлюдненню відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів". Конструктивно вивіска може складатися з одного чи декількох елементів, які містять інформацію, котра не повторюється.

Згідно п.2 абз. 8 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ № 2067 від 29.12.2003р. (із подальшими змінами та доповненнями) вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Крім того, суд зазначає, що навіть, якщо припустити, що спірна конструкція є інформаційною вивіскою, як зазначає у відзиві відповідач, то, в такому разі, відповідач повинен був надати суду докази проекту вивіски, який, відповідно до п.3.1. Порядку № 692, є обов'язковою умовою для розміщення вивісок.

Відповідач же, всупереч цьому та на підтвердження своїх заперечень такого проекту не надав.

З наведеного суд приходить до висновку, що зазначена конструкція не може вважатись вивіскою в розумінні ст. 9 Закону України «Про рекламу», а є зовнішньою рекламою банківських послуг та потребує отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до п.1 ст. 24 Закону України «Про рекламу» реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Відповідно до п.5.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Як визначено п.5.8 договору, у разі самовільного встановлення рекламного засобу на місцях (незалежно від форми власності), несвоєчасного демонтажу спеціальних конструкцій (незалежно від форми власності місця знаходження такої конструкції) розповсюджувач сплачує оператору штраф у розмірі 90 гривень за кожний день самовільного встановлення, а конструкція підлягає обов'язковому демонтажу.

Згідно з п.п.5.10, 5.11 договору, розповсюджувач сплачує нараховані відповідно до цього договору та чинного законодавства штрафні санкції на поточний рахунок оператора, встановлені цим договором штрафні санкції підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків, завданих невиконанням винною стороною своїх зобов'язань.

Пунктом 8.1 Правил №569 встановлено, що самовільно встановлені рекламні засоби підлягають демонтажу.

У зв'язку з відсутністю дозволу на розміщення реклами, невиконанням відповідачем вимоги Департамента економічної політики №23/Р-9-2408 від 11.07.2011р. про необхідність до 26.07.2011р. усунути вказане порушення, позивачем було здійснено демонтаж зовнішньої реклами, про що складено акт, що не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правова норма ч. 1ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований належними та допустимими доказами, відповідачем не спростований та підлягає до задоволення.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача

Керуючись ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 66-67, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Комунального підприємства "Адміністративно - технічне управління" (79012, м. Львів, вул. Сахарова, 42, код ЄДРПОУ 13804591) штраф у сумі 3 240,00 грн. (три тисячі двісті сорок грн. 00 коп.), про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 12.07.2013р.