Постановление суда № 32301021, 10.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2013 року м. Київ К/9991/63152/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 року

у справі № 2а-7656/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Імідж» (далі - позивач, ТОВ «Новий Імідж»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Новий Імідж» звернулось у червні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 року № 0000092200.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2012 року відмовлено у задоволені позову повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2012 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає його таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 23.12.2011 року по 06.02.2012 року службовими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Новий Імідж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.08.2010 року по 30.09.2011 року, в ході проведення якої було встановлено порушення позивачем пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 150.1 ст. 150, п. 153.7 ст. 153, пунктів 1, 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 57/23-9/37265470 від 13.02.2012 року, який позивачем був підписаний із запереченнями.

За результатами розгляду заперечень, позивачу, листом від 03.03.2012 року було надано відповідь за № 3/10/22 «Про результати розгляду заперечення на акт документальної планової виїзної перевірки від 13.02.2012 року № 57/23-9/37265470».

На підставі акту перевірки № 57/23-9/37265470 від 13.02.2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 року № 0000092200, яким ТОВ «Новий Імідж» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 501 435,00 гривень, у тому числі 472 227,00 гривень за основним платежем та 29 208,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами розгляду первинної скарги ДПС у м. Києві було прийнято рішення від 14.05.2012 року № 2771/10/12-414, відповідно до якого скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 06.03.2012 року № 0000092200 без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відповідачем правомірно складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, оскільки позивачем протиправно занижено такий податок у періоді, що перевірявся.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Правила оподаткування операцій лізингу (оренди) викладені у пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 153.7 ст. 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Так, згідно вказаних норм права, передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи що 30.09.2010 року між ТОВ «Призма Бета» та ТОВ «Новий Імідж» було укладено договір оренди, відповідно до якого ТОВ «Призма Бета» передає у строкове, платне користування ТОВ «Новий Імідж» частину Торгової Галереї, яка знаходиться по просп. Генерала Ватутіна, 2-Т у Дніпровському районі м. Києва. Вартість приміщення на дату укладення даного договору становила 10 584 500,00 гривень (без ПДВ).

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.01.2011 року між ТОВ «ЛР Глобус» та ТОВ «Новий Імідж» було укладено договори суборенди № 74/10-П та № 76/10-П, за умовами яких ТОВ «ЛР Глобус» передає, а ТОВ «Новий Імідж» приймає в суборенду приміщення (секція 2.32.2) загальною площею 390,6 кв.м. та приміщення (секція 2.38) загальною площею 55,5 кв.м., що знаходяться у будівлі, розташованій за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП № 1, сектор В.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що з акту перевірки вбачається, що в порушення пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем до складу валових витрат було віднесено суму попередньої оплати за оренду приміщення у розмірі 1 832 338,22 гривень, у тому числі: у IV кварталі 2010 року у розмірі 534 881,00 гривня - попередня оплата ТОВ «Призма Бета» за оренду приміщення; у І кварталі 2011 року у розмірі 1 297 457,22 гривень, у тому числі 587 549,62 гривень - попередня оплата ТОВ «Призма Бета» за оренду приміщення та 709 907,60 гривень - попередня оплата ТОВ «ЛР Глобус» за оренду приміщення.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем у IV кварталі 2010 року та І кварталі 2011 року суму валових витрат було збільшено на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування, а тому, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не було порушено пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо порушення позивачем п. 150.1 ст. 150, п. 153.7 ст. 153, пунктів 1, 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який зазначив наступне.

Порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів визначено ст. 150 ПК України.

Відповідно до п. 150.1 ст. 150 ПК України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно з пунктом 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році» розділу XX «Перехідні положення» ПК України, п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Судом встановлено, що відповідач стверджує, що згідно декларацій з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року та ІІ-ІІІ квартали 2011 року, позивачем в рядку 06 «Інші витрати» задекларовано від'ємне значення у розмірі 1 365 022,00 гривні, що є збитками, які виникли до 01.01.2011 року. Однак, у зв'язку із вступом у силу розділу III ПК України облік у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, крім того, що виник за наслідками діяльності у першому кварталі 2011 року у відповідності до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 року не включається.

Відповідно до підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України застосування розділу III «Податок на прибуток підприємств»починається з 1 квітня 2011 року.

Згідно статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом (абз. 2 п. 22.4 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з думкою відповідача про те, що до складу другого кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 року без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року, оскільки тлумачення положень п. 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України дає підстави вважати, що у разі наявності від'ємного значення об'єкта оподаткування у 1 кварталі 2011 року сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу витрат 2 кварталу 2011 року.

Обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат 2 кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

При цьому, відповідачем не було доведено неправомірне формування позивачем збитків що мали місце в 2010 році і були включені у перший квартал 2011 року.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 року у справі № 2а-7656/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

Н.Є. Маринчак