Постановление суда № 32300446, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2013 року м. Київ К-35807/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010

у справі № 2а-6192/09/2670

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Солстрой»

2. Приватного підприємства «Еконт»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним договором

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - позивач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солстрой» (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ «Солстрой») та Приватного підприємства «Еконт» (далі по тексту - відповідач 2, ПП «Еконт») про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемним договором в розмірі 176945,33 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Солстрой» та ПП «Еконт» було укладено договір від 30.08.2006 № 7, згідно якого ПП «Еконт» зобов'язується виконати власними силами роботи з діамантового різання та свердління залізобетону, бетону та цегляної кладки на загальну суму 176945,33 грн.

Факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт по договору № 7.

Згідно платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання та довідки про перерахування коштів ТОВ «Солстрой» на рахунок ПП «Еконт» за виконані роботи за договором № 7 вбачається, що замовник зазначені роботи оплатив повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «Солстрой» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморазрухунків з ПП «Еконт» за період з 01.05.2005 по 31.03.2007, позивачем складено акт від 26.05.2009 № 194/42-30/30210582, яким встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підставою для висновку позивача щодо завищення відповідачем 1 валових витрат є встановлена ним нікчемність договору № 7, а також виписаних на його підставі податкових накладних у зв'язку з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2007 у справі № 2-1719/07, яким визнано недійсним статут ПП «Еконт» з моменту реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України (далі по тексту - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Частиною 1 ст. 208 ГК України зазначено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом наведеної норми, у разі, якщо сторонами виконаний нікчемний договір, стягнення з добросовісної сторони в дохід держави провадиться за умови повернення їй усього одержаного за таким правочином недобросовісною стороною, тобто, в даному випадку, повернення недобросовісною стороною коштів.

Зі змісту рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2007 у справі № 2-1719/07 про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Еконт» вбачається, що в межах даної справи не досліджувалась наявність протиправного умислу, завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, при укладенні договору № 7.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставах визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не спричиняє недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку, що зазначеним судовим рішенням не може підтверджуватися наявність у сторін, при укладенні договору № 7, протиправного умислу, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявність у TOB «Солстрой» та ПП «Еконт» умислу на укладення договору № 7 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спірний договір був укладений між сторонами з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова