№ 32300174, 09.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року Справа № 5009/3309/12 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Запоріжжя

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.01.2013

зі справи № 5009/3309/12

за позовом концерну "Міські теплові мережі" в особі філії концерну "Міські теплові мережі" Заводського району м.Запоріжжя, м.Запоріжжя (далі - Концерн)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Запоріжжя (далі - Підприємець)

про стягнення 25 824,62 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Ведмедь А.Є.;

відповідача - ОСОБА_8.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Концерн звернувся з позовом, згідно з яким просив стягнути з Підприємця 23971,39грн. заборгованості, 1504,09грн. пені, 31,49грн. інфляційних втрат та 317,65грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.10.2012 у справі № 5009/3309/12 (суддя Горохов І.С.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.01.2013 (колегія суддів у складі: суддя Радіонова О.О. - головуючий, судді Зубченко І.В. і Марченко О.А.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача 23971,39грн. заборгованості, 1504,09грн. пені, 31,49грн. інфляційних втрат та 317,65грн. 3 % річних.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 15.10.2012 та постанову апеляційного суду від 22.01.2013 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2007 сторонами зі справи був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704247 (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1 якого Концерн зобов'язався відпустити теплову енергію в гарячій воді Підприємцю, а останній зобов'язався прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та в порядку, встановленими умовами Договору та додатками до нього, які є його невід'ємними частинами.

Згідно з пунктами 6.2, 6.3 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Концерну. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюється Підприємцем на підставі акта приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до пунктів 6.6, 6.6.1, 6.6.2 Договору Підприємець з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від позивача документи за розрахунковий період, а саме: рахунок-фактуру, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну. Отриманий акт відповідач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Концерну протягом п'яти днів з дати отримання. У разі неотримання Концерном підписаного акта приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін встановлений п.6.6.1 Договору, акт підписується позивачем з позначенням про відмову у підписанні його Підприємцем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

У цьому зв'язку судами встановлено, що позивачем за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 23971,39грн. Відповідні акти приймання-передачі надсилались відповідачу, але останній їх не підписував та не проводив оплату за отриману теплову енергію, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в означеній сумі.

Наведені обставини стали предметом спору у господарському суді.

Сукупності встановлених у справі обставин суди попередніх інстанцій дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст.525, 625, 629 ЦК України, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суди, врахувавши Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 та Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, правильно виходили з того, що Підприємцем не було дотримано визначеної наведеними нормами законодавства процедури відключення опалення приміщення від централізованої системи опалення, а подані у цьому ж зв'язку у справі докази свідчили про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, і, отже, давали позивачу правові підстави для стягнення боргу, а також для нарахування пені, інфляційних втрат та річних, розрахунок яких був перевірений судами.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку щодо оплати за поставлену позивачем теплову енергію у спірний період, а також на акт від 05.10.2010, який, на його думку, свідчив про від'єднання займаного ним приміщення від системи опалення, були перевірені судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано не взяли їх до уваги з огляду на їх безпідставність.

Доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень вимог норм матеріального та процесуального права не можуть бути взяті до уваги, оскільки їх обґрунтованість не підтверджується наявними матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.10.2012 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.01.2013 у справі № 5009/3309/12 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В.Селіваненко Суддя Б.Львов Суддя В.Харченко