Решение № 32291663, 10.07.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5680/13 Головуючий у 1-й інстанції - Трещов В.В.

Категорія - 52 Доповідач - Міхеєва В.Ю.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Красвітної Т.П., Макарова М.О.

при секретарі Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року по справі

за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, третя особа ОСОБА_2, про поновлення на роботі, скасування наказів, стягнення заробітної плати та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (далі - КЕВ м. Дніпропетровська), уточнивши його у лютому 2013 року та просила поновити строк на оскарження наказів № 120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року у зв'язку з находженням її на лікарняному; скасувати накази № 120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року; № 152 від 27 листопада 2012 року; № 1 від 02 січня 2012 року; поновити її на посаді інспектора з обліку та розподілу житлової площі квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська; зобов'язати відповідача сплатити на її користь середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з урахуванням індексації та сплатити моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу відповідача від 15 листопада 2000 року № 55 ОСОБА_1 з 14 листопада 2000 року була прийнята на роботу інспектором житлового фонду (а.с.42).

Згідно витягу з наказу №37 від 20 квітня 2012 року з 18 квітня 2012 року посада ОСОБА_1 перейменована на інспектора з обліку та розподілу житлової площі 4 розряду (а.с.43).

Завдання та обов'язки, права та відповідальність позивачки передбачені посадовою інструкцією інспектора з обліку та розподілу житлової площі, затвердженої начальником КЕВ м. Дніпропетровська 15 березня 2012 року, з якою ОСОБА_1 ознайомлена під розпис 15 березня 2012 року (а.с.85,86).

Наказом №120 від 13 вересня 2012 року позивачці було оголошено догану за невиконання покладених посадових обов'язків, порушення вимог п.п.5.2, 5.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737, що призвело до порушення порядку заселення службового житлового фонду (а.с.72).

За порушення вимог ст. 139 КЗпП України, п.2.8.17, 3.1.2, 3.4 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 листопада 1998 року № 400, надання недостовірних даних начальнику КЕВ м. Дніпропетровська щодо дати, обставин прийому облікових справ по житлу та наявних в них порушень, наказом № 123 від 18 вересня 2012 року ОСОБА_1 було оголошено догану (а.с.89).

Наказом №1 від 02 січня 2013 року ОСОБА_1 було звільнено з посади інспектора з обліку та розподілу житлової площі згідно п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, з 02 січня 2013 року. У якості підстав звільнення у наказі зазначено: протокол профспілкового комітету №7 від 27 листопада 2012 року, наказ начальника КЕВ м. Дніпропетровська №151 від 27 листопада 2012 року, листок непрацездатності серія АВЮ № 517823, акт приймання-передачі від 25 грудня 2012 року (а.с. 46,160).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування наказів № 120 від 13 вересня 2012 року, № 123 від 18 вересня 2012 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та наказу № 1 від 02 січня 2013 року про її звільнення, у поновленні ОСОБА_1 на посаді інспектора з обліку та розподілу житлової площі квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою було допущено систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, за що до неї двічі застосовувалися дисциплінарні стягнення у вигляді доган згідно наказів № 120 від 13 вересня 2012 року, № 123 від 18 вересня 2012 року, строк звернення до суду для оскарження яких суд першої інстанції визнав пропущеним, відмовивши у його поновленні.

Крім цього, суд першої інстанції врахував, що за наявності двох дисциплінарних стягнень, позивачкою також без поважних причин не було виконано розпорядження начальника Південно-Східного Територіального Квартирно-експлуатаційного управління від 21 листопада 2012 року №303/22/2/268 з терміном виконання до 26 листопада 2012 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та зроблені судом з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи з цього, при звільненні працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

У даному ж випадку відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання відповідачкою трудових обов'язків при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення.

Жодна з підстав звільнення, зазначених відповідачем у п.2 наказу №1 від 02 січня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 - протокол профспілкового комітету №7 від 27 листопада 2012 року, наказ начальника КЕВ м. Дніпропетровська №151 від 27 листопада 2012 року, листок непрацездатності серія АВЮ № 517823, акт приймання-передачі від 25 грудня 2012 року, не свідчить про систематичне невиконання позивачкою своїх обов'язків та застосування до неї дисциплінарних стягнень.

Посилання представника відповідача на протокол профспілкового комітету №7 від 27 листопада 2012 року як на підставу для звільнення позивачки, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки зазначений документ є лише письмовою фіксацією процедури, встановленої ст. 43 КЗпП України при розірванні трудового договору з ініціативи адміністрації, згідно якого було задоволено подання адміністрації та надано згоду на звільнення ОСОБА_1

Доводи представника відповідача, що систематичне невиконання позивачкою без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором полягало у застосуванні до неї дисциплінарних стягнень на підставі наказів № 120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року, а також не виконання розпорядження начальника Південно-Східного Територіального Квартирно-експлуатаційного управління від 21 листопада 2012 року №303/22/2/268, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ці накази та вчинення проступку не зазначені підставами для винесення наказу про звільнення № 1 від 02 січня 2013 року.

Суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку, що наказ № 120 від 13 вересня 2012 року винесено відповідачем з порушенням діючого законодавства через відсутність підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, помилково не взяв до уваги доводи позивачки про поважність причин пропуску строку на оскарження цього наказу та вважав такий строк пропущеним.

Аналогічно суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачкою строку на оскарження наказу № 123 від 18 вересня 2012 року.

Як убачається з матеріалів справи, позивачка перебувала на лікарняних з 29 жовтня 2012 року по 09 листопада 2012 року та з 03 грудня 2012 року по 29 грудня 2012 року, що підтверджується копіями листків непрацездатності (а.с.29,30).

Крім того, у період з 02 по 24 жовтня 2012 року ОСОБА_1 знаходилася у щорічній відпустці.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачкою строк для звернення до суду для оскарження наказів № 120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності було пропущено з поважних причин та поновлює їй такий строк.

Позовні вимоги в частині скасування наказів №120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року, якими позивачці оголошено догани, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з наказу №120 від 13 вересня 2012 року «Про підсумки службового розслідування по факту порушень, допущених посадовими особами КЕВ м. Дніпропетровська при заселенні службового житлового фонду», позивачці оголошено догану за умисне порушення вимог п.п.5.2, 5.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 та за невиконання покладених посадових обов'язків (а.с.72).

З копії акту службового розслідування від 13 вересня 2012 року та копії Акту проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності та стану справ щодо розподілу службового житла в Дніпропетровському гарнізоні, затвердженого начальником Дніпропетровського гарнізону 12 липня 2012 року, видно, що порушення полягало у оформленні ОСОБА_1 ордеру на заселення кімнати вгуртожитку без затвердженого начальником Дніпропетровського гарнізону списку розподілу житлової площі в гуртожитку (а.с.75,76; 83,84).

Судом встановлено, що ордер підписаний ОСОБА_3, який на той час виконував обов'язки начальника КЕВ м. Дніпропетровська (а.с.86, на звороті), а тому позивачка не може нести відповідальність за видачу даного ордеру і підстави для притягнення її до дисциплінарної відповідальності в даному випадку відсутні.

Наказом № 123 від 18 вересня 2012 року «Про усунення порушень ст. 139 КЗпП України в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Дніпропетровськ та покарання винних» ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення вимог ст. 139 КЗпП України, п.2.8.17, 3.1.2, 3.4 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 листопада 1998 року № 400, надання недостовірних даних начальнику КЕВ м. Дніпропетровська щодо дати, обставин прийому облікових справ по житлу та наявних в них порушень (а.с.89).

Зазначений наказ було винесено у зв'язку з постановою заступника Дніпропетровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Аракеляна В.В. від 14 вересня 2012 року про порушення дисциплінарного провадження відносно інспектора з обліку та розподілу житла КЕВ м. Дніпропетровська ОСОБА_1 (а.с.88).

Виходячи із змісту ст. 147 КЗпП України до працівника можуть бути застосовані заходи стягнення за порушення трудової дисципліни.

Ст. 139 КЗпП України регламентовано обов'язки працівників, які зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У наказі № 123 від 18 вересня 2012 року не зазначено в чому саме полягало порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни та вимог ст. 139 КЗпП України.

Пункти Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, на порушення яких у наказі посилається відповідач, містять вимоги до оформлення доповідних, пояснювальних записок, обов'язкових реквізитів при оформленні документів, що складаються у військовій частині, та індексації цих документів.

В оспорюваних наказах № 120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року відповідач не застосував положення ч.3 ст. 149 КЗпП України, згідно з якими при обранні виду дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності безпідставно.

З урахуванням положень ст. 147 КЗпП України звільнення за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни.

На підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений з роботи, якщо після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (ст. 151 КЗпП України), він знову вчинив проступок на роботі.

Відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не було дотримано вимог трудового законодавства, не доведено систематичність невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, тому п.2 наказу №1 від 02 січня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора з обліку та розподілу житлової площі згідно п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, з 02 січня 2013 року, підлягає скасуванню, з поновленням ОСОБА_1 на роботі з 03 січня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як убачається з довідки № 443 від 01 березня 2013 року, виданої відповідачем про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1, розмір середньоденної заробітної плати позивачки, виходячи з розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок) складає 92,19 грн. (4517,35 грн.(зарплата за вересень та жовтень 2012 року) : 49 днів = 92,19 грн.).

Час вимушеного прогулу позивачки у зв'язку з незаконним звільненням з 03 січня 2013 року по 04 липня 2013 року складає 123 робочих дні (січень 2013 року - 20 робочих днів; лютий 2013 року - 20 робочих днів; березень 2013 року - 20 робочих днів; квітень 2013 року - 22 робочих дні; травень 2013 року - 19 робочих днів; червень 2013 року - 18 робочих днів; липень 2013 року - 4 робочих дні).

Стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з 03 січня 2013 року по 04 липня 2013 року у розмірі 11339,37 грн. (123 дні х 92,19 грн. = 11339,37 грн.).

Згідно абзацу 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - Постанова Пленуму), задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд зазначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині застосування індексації заробітної плати, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

У пп. 1 п. 22 Постанови Пленуму роз'яснено, що індексація заробітної плати провадиться підприємством згідно зі ст. 33 Закону України «Про оплату праці» у період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року N 663 (зі змінами та доповненнями).

Тобто, заробітна плата за останні два місяці роботи перед звільненням визначається підприємством уже з урахуванням цієї величини за наявності умов, передбачених указаними законами.

Зважаючи на те, що індексація суми середнього заробітку, який нараховується за час вимушеного прогулу, зазначеними нормативними актами не передбачена, у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абзац 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснює, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Колегія суддів вважає, що незаконне звільнення призвело до порушення трудових прав позивачки.

Суд враховує, що оголошення доган та звільнення позивачки, яка обіймала посаду інспектора з обліку та розподілу житлової площі, мало негативний вплив на її авторитет та ділову репутацію в колективі, вимусило хвилюватися, переживати та звертатися за захистом своїх прав до суду.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки про стягнення моральної шкоди в повному обсязі. Суд вважає, що вимоги позивачки щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн. є безпідставно завищеними та підлягають частковому задоволенню в сумі 500 грн.

При цьому колегія суддів виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, як це передбачено п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди із змінами та доповненнями.

Згідно п.п.2,4 ст. 367 ЦПК України рішення в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення заробітної плати в межах платежів за один місяць в розмірі 1363,8 грн. суд допускає до негайного виконання.

Судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд покладає на відповідача.

З рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказу № 152 від 27 листопада 2012 року про звільнення ОСОБА_1, інспектора з обліку та розподілу житлової площі, з 04 грудня 2012 року за систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ст. 40 КЗпП України, колегія суддів погоджується, оскільки зазначений наказ було скасовано самим відповідачем (наказ № 169 від 29 грудня 2012 року), а.с.44,45.

В цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, скасування наказів № 120 від 13 вересня 2012 року, № 123 від 18 вересня 2012 року, № 1 від 02 січня 2013 року, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати накази № 120 від 13 вересня 2012 року та № 123 від 18 вересня 2012 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Скасувати п.2 наказу № 1 від 02 січня 2013 року про звільнення ОСОБА_1, інспектора з обліку та розподілу житлової площі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків, п.3 ст. 40 КЗпП України, з 02 січня 2013 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з обліку та розподілу житлової площі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська з 03 січня 2013 року.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (код ЄДРПОУ 08004581) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 січня 2013 року по 04 липня 2013 року у розмірі 11339,37 грн. (одинадцять тисяч триста тридцять дев'ять грн. 37 коп.).

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 (п'ятсот) грн.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на користь держави судовий збір у розмірі 344,1 грн. (триста сорок чотири грн. 10 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах платежів за один місяць в розмірі 1363,8 грн. (тисяча триста шістдесят три грн. 80 коп.) допустити до негайного виконання.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді