Постановление суда № 32268656, 21.05.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/173/13-ц Головуючий у І інстанції Закаблука О.В.Провадження № 22-ц/780/2074/13 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.Категорія 56 21.05.2013

УХВАЛА

Іменем України

20 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Воробйової Н.С.

суддів : Верланова С.М., Березовенко Р.В.

при секретарі- Бобку О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду від 13 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна.

Встановила :

Позивач у січні 2013 року звернувся до відповідачки з позовом про повернення безпідставно набутого майна та просив стягнути на його користь грошові кошти в розмірі 867 365,75 коп. та судові витрати.

Посилався на те, що він є громадянином РФ. У листопаді 2009 року познайомився з ОСОБА_4, на протязі декількох років спілкувався з останньою під час відряджень в Україну, а також по телефону, коли перебував у м.Москві у випадку необхідності вирішення певних питань. В період часу з 01 листопада 2009 року по 21березня 2012 року він з свого банківського рахунку у відділенні «Приватбанк» здійснював перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_4, загальна сума яких становить 867365,75 грн.

Вважав, що зазначені кошти, які отримувала відповідачка є безпідставно набутими коштами та мають бути поверненні останньою.

Рішенням Кагарлицького районного суду від 13 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду з підстав невідповідності його вимогам матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст..1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов»язана повернути це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з ст..1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті :

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особоб добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісністю з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

В розумінні ч.4,ч.5 ст.12 ЦК України особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків встановлених законом.

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст..59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На обґрунтування позову позивач зазначав, що познайомився з відповідачкою в косметичному салоні м.Києва в листопаді 2009 року; протягом декількох років спілкувався з нею, перебуваючи в Україні у відрядженні або в телефонному режимі по мірі необхідності з м. Москви.

У період з 01 листопада 2009 року по 21 березня 2012 року він неодноразово здійснював перерахування грошових коштів з свого карткового рахунку на картковий рахунок відповідачки, загальна сума переведених коштів становить 847 365,75 грн. На підтвердження позовних вимог надав копії виписок з належних йому карток ПриватБанку (а.с.5-6).

З матеріалів справи видно, що позивач у листопаді 2012 року звертався до суду з позовом до відповідачки про стягнення коштів, перерахованих ОСОБА_4 за період листопад 2009 року - листопад 2012 року шляхом карткового поповнення з його картки на картку відповідачки за договором позики, на підтвердження чого надавав виписки з належного йому карткового рахунку в Приваатбанку. У задоволенні позову рішенням Кагарлицького районного суду від 21 листопада 2012 року йому було відмовлено. При цьому, зокрема, суд виходив також з того, що надані позивачем виписки не дають можливість ідентифікувати яким саме особам були перераховані кошти згідно виписок. Позивачем у довільній формі виділено номери рахунків, а тому надані виписки не є доказами перерахування зазначених коштів саме відповідачці ОСОБА_4 Дане рішення набрало законної сили ( а.с.25, 27-35).

З наданий позивачем копій виписок з карткових рахунків (виписки за період з 01.11.2009 по 18.12.2012 року) вбачається, що грошові кошти перераховувалися в період 2010-2012 роки і у графі « деталі операції» вже зазначено прізвище ОСОБА_3, в той час, як раніше надані позивачем виписки щодо перерахування грошових сум дану інформацію не містили (а.с.5-6, а.с. 30-35). Оригінали документів, що свідчать про перерахування грошових коштів саме відповідачці позивачем не надано.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду, що надані позивачем копії виписок з його карткового банківського рахунку в розумінні ст.ст. 58-60 ЦПК України належними доказами не являються.

Крім того, заперечуючи позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 пояснила, що вона дійсно знайома з останнім з 2009 року. Позивач довгий час приділяв їй знаки уваги, дарував коштовні подарунки, призначав побачення, організовував спільні подорожі, між ними виникли серйозні романтичні стосунки. Позивач дійсно, за власною ініціативою, на її потреби здійснював грошові перекази, вона приймала грошову допомогу, будь-який примус щодо цього вона не застосовувала, будь-яка домовленість про повернення коштів не існувала, оскільки вона не працювала, грошові кошти були засобом для її існування та використовувались нею для власних потреб.

Ухвалюючи рішення про відмову позивачу у задоволенні позову, суд виходив з того, що для виникнення зобов»язання у відповідачки перед позивачем згідно ст..2012 ЦК України відсутні будь-які умови, позивач добровільно та з власної ініціативи здійснював грошову допомогу позивачці, яка використовувалася останньої на свої потреби, діяв позивач без обману та примусу зі сторони позивачки, переведення грошових коштів здійснювалося свідомо, без помилки з його сторони, а тому дійшов висновку, що у даному випадку, настають наслідки, передбачені ст..2015 ЦК України щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна.

Даний висновок суду відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду від 13 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: