№ 31723708, 06.06.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 червня 2013 р. Справа № 802/2516/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

за участю секретаря судового засідання: Побережської В.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Кривіцького М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: військової частини А0549

про: визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини А0549 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що військовою частиною А0549 було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті коштів у сумі 611,66 грн. понесених ним на проїзд у відпустку, компенсація яких гарантується військовослужбовцям та членам їх сімей згідно чинного законодавства України. За цих підстав, позивач звернувся з проханням до суду визнати бездіяльність військової частини щодо невиплати коштів протиправною та стягнути вказані кошти.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини.

Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на відсутність бездіяльності, просив відмовити в його задоволенні. Окремо зазначив, що у військової частини А0549 на даний час відсутні кошти призначені для оплати проїзду у відпустку військовослужбовців та членів їх сімей, однак для встановлення кошторисних призначень фінансово-економічною службою військової частини А0549 подана заявка на виділення кошторисних призначень, проте станом на час розгляду даної справи кошторисні призначення військовій частині А0549 не надані, відтак здійснити виплату не можливо.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, в зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині А0549 на посаді помічника командира частини - начальника юридичної служби (а.с.8-10).

Наказом командира військової частини А 0549 від 30.04.2013 року № 88 ОСОБА_1 була надана основна щорічна відпустка за 2013 рік тривалістю 13 діб та 2 святкові дні (а.с. 11-12). Вказану відпустку позивач разом зі своєю дружиною проводив в м. Феодосія Автономної Республіки Крим, що підтверджується проїзними документами, які ОСОБА_1 придбав за власні кошти (а.с.16-18).

18.05.2013 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини А0549 з рапортом в якому просив компенсувати понесені ним витрати та витрати членів його сім'ї на проїзд у відпустку в межах України в сумі 611,66 грн. (а.с.14-15).

25.05.2013 року військовою частиною А 0549 листом за вих. № 1388 від 23.05.2013 року відмовлено позивачу в виплаті коштів в зв'язку з відсутністю кошторисного призначення та коштів (а.с. 19). Вказана відмова одночасно є предметом оскарження в даній справі.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Частиною 2 ст. 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, що знаходяться на службі в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх родини.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зокрема передбачено, що військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп. б. п. 1. ч. 1 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд: залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом: у відпустку в межах України.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що члени сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом: до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України.

Таким чином, з вищевказаних норм вбачається, що законодавцем чітко визначено право військовослужбовців і членів їх сімей та підстави на отримання компенсацій пов'язаних з витратами на проїзд до місця відпочинку і назад, про що представник відповідача не заперечував в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до пп. б п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 538 від 17.09.1992 року "Про порядок забезпечення безплатного проїзду військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби та перевезення багажу" (далі - Постанова № 538) право на безплатний проїзд військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, нове місце служби та перевезення багажу забезпечується зокрема Міністерством оборони. Таке право надається особам старшого і молодшого офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і членам їхніх сімей: залізничним транспортом - у купейних вагонах будь-якої категорії поїзда; повітряним транспортом - літаками в салонах загального класу; автомобільним транспортом - в автобусах з м'якими кріслами.

Відповідно до п. 2 Постанови № 538 до членів сімей військовослужбовців, які користуються пільгами на проїзд і перевезення багажу, належать внесені в особові справи військовослужбовців: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти, діти-інваліди першої та другої групи, батьки військовослужбовців і їхніх дружин (чоловіків), а також брати, сестри, онуки, дід та бабуся, які перебувають на утриманні військовослужбовця.

Так, позивачем до матеріалів справи надано довідку від 23.05.2013 року № 211 про склад сім'ї, згідно якої на його утриманні знаходиться сім'я у складі дружини ОСОБА_3, яка внесена в його особову справу (а.с.13).

Пунктом 6 Постанови № 538 визначено, що витрати, пов'язані з проїздом військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби, відшкодовуються по фактичних затратах згідно з існуючими тарифами та нормами за рахунок міністерств і відомств, зазначених у пункті 1 цього Порядку.

Своєю бездіяльністю відповідач допустив звуження змісту, обсягу, прав та свобод позивача, передбачених ст. 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, проаналізувавши вказані норми законодавства суд приходить до висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання компенсаційних витрат на оплату проїзду до місця відпустки і назад в сумі 611,66 грн. та неправомірно відмовлено у виплаті вказаних коштів.

Безпідставним є посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що при розгляді заяви позивача про виплату компенсацій на проїзд до місця відпустки і в зворотному напрямку відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства що регулює спірні правовідносини, що має наслідком задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за проїзд до місця відпустки і назад.

Стягнути з військової частини А0549 (вул. Червоноармійська, 105, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08540799) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 611 грн. 66 коп. компенсації за проїзд до місця відпустки і назад.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Альчук Максим Петрович