Постановление суда № 31340121, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2013 р. м. Київ К/9991/14787/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Борисенко І.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Звичайної Г.М.,

Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011

у справі № 2а-6380/10/1270

за позовом спільного підприємства з іспанським інвестором "Інтерсплав" (далі - Підприємство)

до ДПІ

та Головного управління державного казначейства України у Луганській області,

за участю прокуратури Луганської області,

про стягнення суми.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з ПДВ за податковою декларацією за лютий 2005 року в сумі 4 938 796 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.09.2006 прийняті у справі рішення попередніх інстанцій зі спору було скасовано в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства 2 844 298 грн. бюджетного відшкодування та нарахованих на цю суму відсотків у розмірі 14307,21 грн. за період з 01.05.2005 по 17.05.2005 з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з метою з'ясування факту надмірної сплати позивачем відповідної суми ПДВ своїм постачальникам у ціні поставлених товарів, робіт, послуг; одночасно касаційний суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог Підприємства в частині стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з експортного відшкодування у сумі 2 094 498 грн. та 16 733,03 грн. нарахованих на цю суму процентів з 21.04.2005 по 17.05.2005, залишивши у цій частині судові акти попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.08.2010 справу було повторно направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з одночасним скасуванням прийнятих у справі судових рішень для перевірки реальності виконання операцій, за наслідками виконання яких у Підприємства виникло від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі.

За результатами останнього розгляду справи постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011, у позові відмовлено. При цьому суди послалися на дотримання позивачем вимог, з якими підпункт 7.2.1 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункти 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує право платника на отримання бюджетного відшкодування, тоді як факт повернення позивачеві з державного бюджету оспорюваної суми ПДВ свідчить про припинення спірних правовідносин на час вирішення даного спору, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Посилаючись на невідповідність висновків судів наведеним нормам матеріального права, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та змінити мотивувальну частину постанови Луганського окружного адміністративного суду зі спору. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що придбання позивачем товарів за ланцюгами постачання, сформованими за участю фіктивних підприємств, мало наслідком ненадходження необхідної суми ПДВ до бюджету для її подальшого повернення Підприємству як кінцевому покупцеві у вигляді бюджетного відшкодування.

Переглянувши судові рішення у межах доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в ході проведення ДПІ планової комплексної документальної перевірки з питань дотримання Підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 30.06.2005, оформленої актом від 21.10.2005 № 388-23-05827201, було виявлено неможливість підтвердити факт надмірного надходження ПДВ до бюджету за операціями з придбання сировини в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаком», товариством з обмеженою відповідальністю «Іріда», товариством з обмеженою відповідальністю «Спецметсбуд», приватним підприємством «Гіпат», позаяк спірні поставки мали ланцюговий характер та здійснювалися за участю підприємств з ознаками фіктивності. Наведені обставини були розцінені податковим органом як такі, що виключають право Підприємства на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, чинній на час формування Підприємством оспорюваної суми бюджетного відшкодування) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

В силу вимог підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника, що діє у сфері податкового законодавства, як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Таким чином, як вірно зазначили суди, підстави для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування з підстав невиконання третіми особами (постачальниками по ланцюгу) податкових зобов'язань відсутні.

У той же час податковим органом не доведено існування обставин, з якими законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди, а саме - відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Реальність операцій з придбання позивачем у названих постачальників продукції встановлено судами за наслідками дослідження наявних у справі первинних документів.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, у зв'язку з чим підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 у справі № 2а-6380/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Борисенко І.В. Приходько