Постановление суда № 31313929, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2013 р. м. Київ К-33971/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 по справі №2а-2847/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне об'єднання «Медапаратура» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, третя особа: Мінська філія акціонерного комерційного банку «Київ» про скасування першої податкової вимоги

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне об'єднання «Медапаратура» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано першу податкову вимогу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 04.02.2009 №1/472.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 26.10.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 13.12.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010, в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема: п.п.6.4.1 п.6.4 ст.6 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами».

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне об'єднання «Медапаратура» зареєстроване Оболонською районною у м.Києві державною адміністрацією 27.12.1995 та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 23719047.

Позивачем, здійснено відрахування податку на додану вартість за грудень 2008 року в розмірі 53280,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №41 від 26.01.2009. Проте, 13.03.2009 на адресу позивача від Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва надійшла перша податкова вимога від 04.02.2009 №1/472, в якій було повідомлено, що станом на 04.02.2009 сума податкового боргу позивача за узгодженими податковими зобов'язаннями складає 36275,06грн., у тому числі за платежем - податок на додану вартість за грудень 2008 року в розмірі 36275,06грн.

Судом встановлено, що податковий борг виник у зв'язку з порушенням банком, який здійснював розрахункове обслуговування позивача, порядку перерахування податків до бюджету.

Згідно з пунктом третім частини першої, частини третьої статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Проте, зазначений Закон та Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не розкривають зміст поняття «сплата обов'язкового платежу» і не визначають момент, з якого обов'язковий платіж вважається сплаченим.

Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 зазначеного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Приписи пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кореспондуються з положеннями підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації. Слід зазначити, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пов'язує настання певних правових наслідків. Так, відповідно до підпункту 16.3.1 пункту 16.3 статті 16 цього Закону нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, що обслуговує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу.

Оскільки момент закінчення нарахування пені визначено датою подачі платіжного документа до банку, то є підстави для висновку, що саме з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового боргу платником податків. З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжного доручення на перерахування податку на додану вартість, обов'язок позивача щодо сплати податкових зобов'язань у цих сумах припинився.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв