Постановление суда № 30833693, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/50517/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Петренка О.Б.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012

у справі № 2а-1670/10407/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" (далі - Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.09.2011 № 0008792301/2911 та від 12.09.2011 № 0008802301/2912.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з безтоварного характеру спірних господарських операцій, що виключає правомірність формування даних податкового обліку на підставі формально складених первинних документів.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано з тих мотивів, що реальність придбання позивачем товару у спірних контрагентів підтверджується документально, тоді як допущені постачальниками Товариства порушення не можуть спричиняти негативні наслідки для позивача як для третьої особи.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду дійсним обставинам справи та положенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Кременчуцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі спору.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства за період з 01.06.2008 по 30.06.2011, оформлену актом від 23.08.2011 № 6196/23-309/33910242.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2011 № 0008802301/2917, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 75 440 грн. (у тому числі 60352 грн. за основним платежем та 15088 грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 12.09.2011 № 0008792301/2911 про збільшення Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 94 300 грн. (у тому числі 75440 грн. за основним платежем та 18860 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії стало невизнання податковим органом права позивача на формування податкового кредиту та на зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за операціями з придбання товарів в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Маркап», приватним підприємством «Альпарі-Т» та приватним підприємством «Астелікс-2007» у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ посилається на те, що:

- у названих контрагентів відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки;

- зазначені підприємства зареєстровані на підставних осіб, які не мали будь-якого відношення до їх господарської діяльності; керівники цих підприємств засуджені за підроблення документів;

- вказані підприємства не здійснювали реальної підприємницької діяльності, а фактично надавали різним суб'єктам господарювання послуги з транзиту та конвертації безготівкових коштів у готівку за винагороду.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з приватним підприємством «Маркап», приватним підприємством «Альпарі-Т» та приватним підприємством «Астелікс-2007» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Аналогічний висновок вбачається і зі змісту статті 138 Податкового кодексу України, якою критеріями врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування визначено їх документальна підтвердженість та отримання доходу як результат понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків стосовно реальності операцій з поставки товарів на адресу позивача спірними контрагентами. Так, суд першої інстанції як на доказ безтоварності цих операцій послався, зокрема, на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних та відсутність подорожніх листів під час перевезення спірних товарів.

Втім товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим неналежне оформлення зазначених документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Не можна визнати правильним і висновок суду про невідповідність підпису директора Товариства на договорах його підпису на інших документах, позаяк дослідження автентичності підпису не належить до повноважень адміністративного суду; почеркознавча експертиза у справі не призначалась.

Посилання Кременчуцької ОДПІ на відсутність у зазначених контрагентів об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Що ж стосується реєстрації зазначених постачальників на підставних осіб, то власне порушення порядку державної реєстрації юридичної особи не означає фіктивності усіх операцій, що здійснює така особа.

У той же час, апеляційний суд за наслідками дослідження наявних у справі первинних документів зазначив, що виконання спірних операцій з поставки товарів позивачеві підтверджується необхідними первинними документами - договорами, рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, замовленнями-нарядами, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про обсяг та зміст відповідних операцій.

А відтак слід погодитися з наданою апеляційним судом правовою оцінкою обставин справи про дотримання Товариством необхідних умов для формування валових витрат та податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративного суду зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012 у справі № 2а-1670/10407/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько