№ 30713900, 09.04.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

09 квітня 2013 р. Справа № 802/722/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича

позивача: Шевчука А.А., Смірнової Л.Є, Сої С.О.

відповідача: Лабунець Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогрупа - 2005"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогрупа - 2005" з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Вінницькою ОДПІ проведено перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012 р. За результатами перевірки складено акт №208/22-02/34094924 від 28.01.2013 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Нафтогрупа - 2005" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012 р. На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення рішення №0000242300 від 07.02.2013р. та №0000142300 від 07.02.2013 року. Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковим повідомленнями - рішеннями, оскаржив їх до суду.

Ухвалою суду від 22 лютого 2012 року відкрито провадження у адміністративній справі.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити адміністративний позов з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, надавши оцінку усім доказам, що знаходяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, виконавчим комітетом Вінницької міської ради зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогруппа-2005". Згідно довідки АА №531087 з ЄДРПОУ основними видами діяльності за КВЕД-2010 є оптова торгівля твердими, рідкими, газоподібним паливом і подібними продуктами; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля пальним; вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 170).

На підставі направлень, виданих Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС, згідно із ст.. 77 ПК України, наказу Вінницької ОДПІ від 26.11.2012 року №3087/22 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Нафтогруппа-2005" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012р.. валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки податковим органом складено акт №208/22-02/34094924 від 28.01.2013р. про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Нафтогруппа-2005" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012р.. валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012 р.

Під час перевірки встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п.138.2, пп. 138.10.2 "в", пп. 138.10.3 "д", пп. 138.10.3 "е" п. 138.10, ст. 138, п. 146.11, п. 146.12 ст. 146 Податкового Кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, підприємством було занижено податок на прибуток у сумі 135870,00 грн.

Крім того, було встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на додану вартість у сумі 595476,00 грн., а також, було встановлено його завищення у сумі 1655,00 у період вересня 2012 року на суму 1655,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із висновками акту перевірки, оскаржив його у адміністративному порядку. Однак, відповідач своїм листом від 06.02.2013 року, за результатами розгляду заперечення, висновки акта №208/22-02/34094924 від 28.01.2013 року залишив без змін, а скаргу - без задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі акту перевірки Вінницька ОДПІ винесла податкове повідомлення-рішення №0000242300 від 07.02.2013р., в зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 147732,00 грн. та податкове повідомлення - рішення №0000142300 від 07.02.2013 року, в зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 951573,00 грн..

В свою чергу, позивач не погоджуючись із винесеним Вінницькою ОДПІ податковим повідомленням-рішенням №0000242300 від 07.02.2013р. та №0000142300 від 07.02.2013 року, оскаржив їх до суду та просив суд визнати їх протиправними та скасувати.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.

Як вбачається із акту перевірки №208/22-02/34094924 від 28.01.2013 року, позивачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Нафтогруппа-2005" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012р. валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012 р.

Так, за наслідками перевірки, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення №0000242300 від 07.02.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 147732,00 грн., в тому числі за основним платежем 135870,00 грн., за штрафними санкціями 11862,00 грн.

Так, на думку податкового органу, позивач в порушення пп. 138.10.2 "в" п. 138.10 ст. 138, п. 146.11, п. 146.12 ст. 146 Податкового Кодексу України, безпідставно відніс до складу "Адміністративні витрати" суму витрат на ремонт, поліпшення власних та орендованих основних засобів, які перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року та не відносяться до складу валових витрат (а.с.32). Свої висновки податковий орган обґрунтовує тим, що сукупна балансова вартість всіх груп основних засобів на початок 2012 року складала 3871760, 00 грн., а тому підприємство мало право віднести до валових витрат тільки 10% від цієї суми, а це 387176,00 грн. Проте, відповідно до актів списання товарів було здійснено ремонт та поліпшення власних та орендованих основних засобів на загальну суму 512490, 00 грн. Таким чином, на думку податкового органу, позивач безпідставно відніс до складу витрат суму 125314,00 грн. ( 512490,00 грн. -387176,00 грн.)

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про безпідставність таких тверджень податкового органу з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.14.1.36 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з ч. 1. ст. 3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається із матеріалів справи, одним із видів господарської діяльності ТОВ огрупа-2005» є оптова та роздрібна торгівля (реалізація) нафтопродуктами, що підтверджується Статутом товариства та довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АА № 531087 від 11.06.12 року.

Як вбачається і матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогруппа-2005" має у власності автозаправні станції, які розташовані за адресами: Вінницька область, м. Іллінці, вул.. Кірова, 114 Ж та Вінницька область, Піщанський район, смт. Піщанка, вул.. Ломоносова, 4А. ( т.1 а.с.115-118).

Крім того, 30.06.2011 року між TOB "Нафтогрупа-2005" та TOB "Бривар" було укладено договір оренди майна № НБ-306 , відповідно до якого позивач прийняв у строкове платне користування на умовах оренди цілісний майновий комплекс нафтобази, яка знаходиться за адресою: вул. Центральна, 4, станція Погребище 1, Погребищенського району, Вінницької області, терміном з 30.06.2011року по 30.05.2014 року ( т.1 а.с.173-176).

Так, відповідно до п.п.5.3.6 цього договору орендар зобов'язаний, зокрема проводити за власний рахунок поточний ремонт приміщень та обладнання, що входять до складу об'єкту оренди, необхідний для нормального функціонування об'єкту оренди.

Відповідно до п.п.5.3.7 цього ж договору орендар зобов'язаний здійснювати оплату комунальних послуг за користування водопроводом, тепловою та електроенергією, газом та зв'язком, згідно показників приладів обліку, а також відшкодовувати та оплачувати усі витрати, здійсненні орендодавцем, для цільового використання об'єкта оренди орендарем.

Також, відповідно до п.п. 6.1.1. п. 6.1. Договору, поточний ремонт об'єкту оренди проводиться орендарем за власний рахунок або відшкодовується та оплачується ним орендодавцю у розмірі фактичних витрат, понесених на такий поточний ремонт.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Бривар" було укладено договір оренди автотранспортного засобу №1 від 10.01.2012 року.( т.1 а.с.119). Так, відповідно до п. 1.1. цього договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування автомобіль DAF ХР 95.48, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер 628ВМ та причіп FRUEHAUF Т34Т, 1991 року випуску, державний реєстраційний номер .4-51ХР.Строк оренди ТЗ, відповідно до п .1.4. Договору, становить до 31.12.12. Відповідно до п. 3.2.3 Договору орендар зобов'язується забезпечувати утримання автомобіля в справному стані, здійснювати за свій рахунок поточний ремонт, технічне обслуговування, технічний огляд та інші витрати по утриманню автомобіля, нести витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу.

Таким чином, на час проведення перевірки, позивач здійснював свою господарську діяльність із використання таких основних засобів як автозаправні станції та транспортні послуги.

Так, позивач у 2-му та 3-му кварталі 2012 року ТОВ «Нафтогрупа-2005» здійснив списання певних товарів на загальну суму 512 490,16 грн. на підставі наступних актів списання товарів:

№ 34 від 30.04.12: поточне обслуговування автомобілів, а саме придбання автозапчастин на суму - 94 883, 38 грн.;

№ 35 від 30.04.12: витрати на утримання основних засобів (надалі - ОЗ), а саме орендованих АЗС на суму - 13 944,74 гри.;

№ 274 від 31.07.12: поточне обслуговування автомобілів, а саме придбання автозапчастин на суму - 22 028,64 грн.;

№ 275 від 31.07.12: витрати на утримання ОЗ, а саме орендованих АЗС на суму ) 390, 02 гри.;

№ 281 від 31.08.12: поточне обслуговування автомобілів, а саме придбання автозапчастин на суму - 27 267,85 грн.;

№ 282 від 31.08.12: витрати на утримання ОЗ, а саме орендованих АЗС на суму -830,88 грн.;

№ 287 від 30.09.12: поточне обслуговування автомобілів, а саме придбання автозапчастин на суму - 19 144,65 грн. ( т.1 а.с.108-114).

Так, ст. 138 ПК України визначає склад витрат та порядок їх визначення.

Відповідно до п.п. 138.10.2."в" до складу витрат відносяться адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Разом з тим, відповідно до п.146.12.ст.146 ПК України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, також може відноситися платником податку до складу витрат.

Таким чином, Податковий кодекс, у даному випадку, передбачає два випадки, коли платник може відносити до складу витрат витрати, пов'язані із використання основних засобів.

В судовому засіданні представники відповідача пояснили суду, що Вінницька ОДПІ свій висновок про завищення платником податків в 3-му кварталі року витрат на загальну суму 125 314 грн. обґрунтовує тим, що позивач безпідставно застосував до даних операцій наслідки п.п. 138.10.2 «в» п. 138.10 ст. 138, натомість як потрібно було застосовувати приписи п. 146.11, п. 146.12 і п. 146:19 ст. 146 ПК України.

Так, згідно п. 146.11 ст. 146 ПК України, первісна вартість основних збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Відповідно до п. 146.12. ст. 146 ПК України сума витрат, що пов'язаних з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в яком ремонт та поліпшення були здійснені.

У разі якщо договір оперативної оренди (лізингу) чи концесії зобов'язує або дозволяє орендарю чи концесіонеру здійснювати ремонти та/або поліпшення оперативної оренди (лізингу) чи концесії, частина вартості таких ремонтів та/або поліпшень у сумі, що перевищує віднесену на витрати згідно з абзацом другий 146.11 та пункту 146.12 цієї статті, амортизується орендарем чи концесіонером як окремий об'єкт в порядку, встановленому для групи основних засобів, до якої відноситься об'єкт оперативної оренди (лізингу) чи концесії, що ремонтується та/або поліпшує 146.19 ст. 146 ПК України.

Проте, зміст наведених вище норм ПК України, свідчить про те, що у п. 146.11, п. п. 146.19 ст. 146 ПК України йдеться про відповідні наслідки здійснення платником податків саме такого підвиду адміністративних витрат як витрат на ремонт та поліпшенням об'єктів основних засобів як пов'язані із модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням або реконструкцією основних засобів, що привод зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів, при цьому, що у вказаних положеннях Кодексу жодним чином не йдеться про такий підвид адміністративних витрат як витрати на забезпечення функціонування основних засобів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач за перевіряємий період поніс саме витрати на утримання основних засобів, а саме на забезпечення функціонування орендованих транспортних засобі та АЗС, без здійснення яких неможлива подальша експлуатація орендованих об'єктів.

Таким чином, суд дійшов висновку що вказані обставини свідчать про безпідставність тверджень відповідача про порушення позивачем пп. 138.10.2 "в" п. 138.10 ст. 138, п. 146.11, п. 146.12 ст. 146 Податкового Кодексу України та завищення ним витрат на суму 125314,00 грн.

Також, проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 06.2 Декларації «Витрати на збут» за 3-4 квартали 2011 року в сумі 1 283 218 грн. та за 1-3 квартали 2012 року в сумі 3 137 920 грн. встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у загальній сумі 485 073 грн.

Так, на думку податкового органу, позивачем в порушення п. 138.2, пп. 138.10.3 «д», п. 138.10 ст.138, п. 146.12 ст. 146 Податкового Кодексу України та безпідставно віднесено до складу «Витрати» витрати в загальній сумі 100 634 грн. на підставі договору оренди майна № НБ 30.06.2011року та акту надання послуг № 48 від 30.09.2012 року. Свої твердження податковий орган обґрунтовує тим, що зазначені операції не підтверджені належним чином оформленими первинними документами та перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.

Суд, також критично ставиться до таких посилань податкового органу з огляду на наступне.

Як було уже зазначено вище, між позивачем та ТОВ «Бривар» було укладено договір оренди майна № НБ-306 від 30.06.2011року та підписано щодо нього протокол погодження договірної ціни №1 від 30.06.2011 року ( т. а.с.173-175). Умови договору, які передбачають порядок утримання цього майна, також були зазначені вище.

Так, на виконання умов договору, передбачених п. 4.4., п.п. 5.3.6., п.п. 5.3.7. п. 5.3., п.п. 6.1.1. п. 6.1. сторонами був підписаний акт на надання послуг № 48 від 30.09.2012 на загальну суму 120760,60 грн. в т.ч. ПДВ - 20126,77 грн., відповідно до якого позивач поніс витрати на утримання орендованої нафтобази в сумі 100 634,00 грн. без ПДВ.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган зазначає, що зазначений акт про надання послуг як первинний документ складений всупереч вимогам п. 138.2. ст. 138 ПК ч. 1 і ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», оскільки останній не містить такого реквізити як зміст та обсяг господарської операції ( т. 1 а.с.34-35).

Так, відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закон N 996-ХІУ підставою для бухгалтерсько господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З гідно з ч. 2 ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення № 88 первинні т облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);дату і місце складання;назву підприємства, від імені якого складено документ;зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із зазначеного акту, його зміст, в т.ч. в частині зазначення змісту та обсягу господарської операції повністю відповідає ч.1 і ч.2 ст. 9 Закон N 996-ХІУ, а також п. 2.4. Положення № 88, оскільки в даному акті зазначено, що орендар на підставі договору оренди майна № НБ-306 від 30.06.2011 року відшкодовував витрати орендодавцю, а саме витрати на поточний ремонт цілісного майнового комплексу нафтобази.

Крім того, податковий орган посилається на порушення позивачем приписів п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 146.12 ст. 146 ПК України.

Так, відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України, витрати, що враховують обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до п.п. 138.10.3 «д» п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу витрат включаються, зокрема, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані із реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг в т.ч. і витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних із збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

Як вбачається із матеріалів справи, в даному випадку позивач за перевіряємий період поніс саме витрати, які не пов'язані з самостійним ремонтом основних засобів, оскільки з змісту акту на надання послуг № 48 від 30.09.12 вбачається, що вказані витрати здійсненні позивачем у рамках договору, а саме п.п.6.1.1 вищезазначеного договору оренди, та не призводять до будь-яких поліпшень основних засобів та до зростання майбутніх економічних вигод.( т. 1 а.с.190)

Таким чином, з огляду на вищевикладене, вказані обставини свідчать про безпідставність твердження податкового органу про віднесення даної операції до випадків, передбачених п. 146.12. ст. 146 ПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ще одним порушення, яке було виявлено під час перевірки, було порушення п.44.1 ст. 44, п. 138.2, пп. 138.10.3 «е», п. 138.2 Податкового Кодексу України, відповідно до якого позивачем було безпідставно віднесено до складу «Витрати» витрати на транспортування товарів за 3-4 квартали 2011 року, які не підтверджуються належним чином оформленими первинними документами (актами здані-прийняття робіт послуг) та відсутністю товарно-транспортних накладних ( т.1 а.с.36).

До вказаного висновку податковий орган дійшов в результаті перевірки актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), отриманих від ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 384439,00 грн. та посилається на відсутність в первинних документах наступних відомостей: місця складання актів, обсягів та повного змісту наданих послуг, інформації про фактично понесених на наданих послуг бензовоза.

Так, відповідно до умов цього договору позивач, замовив у виконавця послуги по перевезенню вантажів, а саме паливно-мастильних матеріалів автомобілями: ГАЗ 5312 держ. № НОМЕР_1, КАМАЗ 53212 держ. НОМЕР_2 та МАЗ 8925 держ. НОМЕР_3.

На виконання умов зазначеного договору, контрагент надав позивачу в 3-4 кварталах 2011 року послуги по перевезенню ПММ на загальну суму 461 327,22 грн. в т.ч. ПДВ, про що свідчать підписані такі акти здачі-робіт (надання послуг): № ОУ-0000014 від 29.07.2011р., № ОУ-0000015 від 31.08.2011 року, №ОУ-0000018 від 30.09.2011р., № ОУ-0000020 від 31.10.2011р., № ОУ-0У від 30.11.2011р., № ОУ-0000022 від 30.12.2011р. та податкові накладні №14 від 29.07.2011р., №15 від 31.08.2011 р., №18 від 30.09.2011р., №20 від 31.10.2011р., №21 від 30.11.2011р., №22 від 30.12.2011 р..

Розрахунок за наданні послуги перевезення проводились шляхом здійснення взаємозаліку взаємних (зустрічних) загальну суму 386918,22 грн. без ПДВ, що підтверджується протоколами погодження взаємних (зустрічних) вимог: №2 від 30.09.2011р., №3 від 30.09.2011 р. та №4 від 31.12.2011р.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з виз об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних де регістрів бухгалтерського обліку.

Відповідно до вищевикладених положень п. 44.1 ст. 44, п. 138.1. ст. 138, 138.10.3. п. 138.10 ст. 138 ПК України Позивачем на підставі актів здачі-приймання (надання послуг) було віднесено до складу «Витрати на збут» витрати на оплату послуг транспортування товару в 3-4 кварталі 2011 року у загальній сумі 384439 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закон N 996-XIV підставою для бухгалтерське господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону N 996-ХІУ та п. 2.4. Положення № 88 первинні і облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити обов'язкові реквізити, про що було зазначено вище.

Податковий орган не взяв до уваги надані позивачем до перевірки акти надання послуг, посилаючись на те, що у них відсутні реквізит щодо місця складання акту, обсягів та повного змісту наданих послуг, інформації про фактично понесених на наданих послуг бензовоза.

Як вбачається із матеріалів справи, у актах надання послуг у частині зазначення реквізитів Виконавця і Замовника, зазначено, що акти складались в м. Вінниці. Крім того, щодо обсягів та повного змісту наданих послуг, то зазначена інформація чітко зазначена у даних актах: вказана відповідна кількість кілометрів та зазначено вид послу - послуги бензовоза по перевезенню паливно-мастильних матеріалів. Щодо фактично понесених витрат на надання послуг бензовоза, то вказана відповідна сума, на яку були надані вказані послуги. ( т.1 а.с.211-216).

Щодо тверджень податкового органу щодо відсутності ТТН, відповідно до яких здійснювалось перевезення, то представники позивача надали до матеріалів справи товарно-транспортні накладні з період з липня 2011 року по грудень 2011 року (т.2-3).

У судовому засіданні представник відповідача, ревізор -інспектор, який здійснював перевірку, пояснив суду, що позивач надав йому для перевірки тільки ТТН за 2012 рік. Щодо згаданих документів, то за 2011 рік вони не були надані до перевірки.

В свою чергу представник позивача пояснили суду, що вони надавали всі згадані документи за 2011 рік до перевірки, але ревізори з незрозумілих причин, не зазначили їх в акті. Також він пояснив, що ці документи вони не долучали до скарги, так як вони були надані до перевірки.

Визначаючись щодо даних посилань представників сторін, суд виходив з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, договір з ФОП ОСОБА_5 був укладений ще у 2011 році і пролонгований на 2012 рік. Під час перевірки ревізори досліджували ТТН за період 2012 року, за договором , який був укладений ще в 2011 році.

Так, відповідно до приписів п.85.2ст. 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів ДПС у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним.

Разом з тим, п. 85.6. цієї ж статті передбачає , що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Як було встановлено у судовому засіданні, ревізор-інспектор такого акту не складав.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги презумпцію правомірності рішень платника податку у випадку неоднозначного трактування його прав та обов'язків, суд дійшов висновку про безпідставність доводів податкового органу про порушення позивачем приписів п.44.1 ст. 44, п. 138.2, пп. 138.10.3 «е», п. 138.2 Податкового Кодексу України.

Визначаючись щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142300 від 07 лютого 2013 року, суд виходив з наступного.

Так, зазначеним рішенням, позивачу за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р. внаслідок здійснення господарських операцій з ТОВ «Бривар», предметом яких було отримання послуг по оренді основних засобів, збільшено розмір податку на додану вартість у загальній сумі 951 573 грн., в т.ч.: 634382 грн. - за основним платежем та 31713 штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган в своєму акті зазначив , що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012р. встановлено його завищення в сумі 636 037,00 грн., та занижено суму податкового кредиту по податку на додану вартість всього в сумі 21367 грн. у період серпня-вересня 2012 року.

Так, на думку податкового органу, позивач в порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового безпідставно завищив суму податкового кредиту всього на 559 150,00 грн. та занизив суму податкового кредиту по податку на додану вартість сумі 21 367,00 грн. по операціях з отримання послуг у ТОВ «Бривар», які спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування по податку на додану вартість, та не маючи під собою розумної, економічно-обгрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «БРИВАР» та позивачем було укладено договір оренди майнового комплексу АЗС № 30 від 02.08.2010р., за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, №139 «А» та підписано до нього протокол погодження договірної ціни №2 від 30.06.2011року.

Також, між позивачем та його контрагентом 02.08.2011 року було укладено ще один договір оренди майнового комплексу АЗС № 31 за адресою: м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 205 «А» та підписано до нього протокол погодження договірної ціни №2 від 30.06.2011року.

Зазначені договори є типовими та містять ідентичні умови ( т.4 а.с.106-111)

У судовому засіданні представник позивача наголосив на тому, що згідно п.3.1. цих договорів, розмір орендної плати за майновий комплекс встановлюється згідно з протоколом погодження договірної ціни. При цьому, що в розділі 3 «Платежі та розрахунки по Договору», та в протоколах погодження договірної ціни не зазначено заборони орендарю здійснювати попередню оплату (аванс) за користування майном.

Так, на виконання умов зазначених договорів, орендодавцем та орендарем було підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг), акти надання послуг оренди та на відшкодування експлуатаційних витрат на загальну суму 397114,40 грн. в т.ч. ПДВ 66185,73 грн( т.4 а.с.113-129).

На підставі зазначених актів, позивач здійснив оплату за оренду майнового комплексу загальну суму 2352240,00грн.в т.ч. ПДВ - 392 039,99 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (т.4 а.с. 155-186).

В свою чергу, ТОВ «БРИВАР» внаслідок здійснення вище вказаних господарських операцій, надав підприємству позивача податкові накладні на загальну суму 2 352 240,00 грн. в т.ч. ПДВ - 392 039,99 грн ( т.4 а.с.130-154).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи між ТОВ «БРИВАР» позивачем було укладено договір оренди майнового комплексу АЗС № 22 за адресою м. Вінниця, пр.Юності, 81 «А» від 04.05.2011р. та до нього було також підписано протокол погодження договірної ціни № 3 від 30.06.2011р. Умови зазначеного договору є типовими та такими що були зазначені вище ( т.4 а.с.187-189).

На виконання умов зазначеного договору сторонами було підписано акти надання послуг оренди та на відшкодування експлуатаційних витрат на загальну суму 316742,30 грн. в т. 79790,38грн. ( т.4 а.с.190-207)

На підставі зазначених актів, позивач здійснив оплату за оренду майнового комплексу загальну суму 1464560,00грн. в т.ч. ПДВ - 244093,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (т.4 а.с. 236-250).

В свою чергу, ТОВ «БРИВАР» внаслідок здійснення вище вказаних господарських операцій, надав підприємству позивача податкові накладні на загальну суму 1464560,00 грн. в т.ч. ПДВ - 244 093,33 ( т.4 а.с. 207-235, т.5 а.с.1-13).

Крім того, між ТОВ «Нафтогрупа-2005» та ТОВ «Бривар» було укладено договір оренди майна № НБ-306 від 30.06.11 року, а також підписано сторонами Протокол погодження договірної ціни №1 від 30.06.2011 року.

Умови даного договору та його оцінка уже була надана судом у цьому рішенні.

Щодо виконання умов цього договору, суд зазначає, що сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та акти надання послуг оренди та на відшкодування експлуатаційних витрат на загальну суму 201992,00 грн. в т.ч. ПДВ 33998,67 грн. ( т.1 а.с.177-190).

В свою чергу, позивач за цим договором здійснив оплату ТОВ «Бривар» за наданні послуги оренди майна, включаючи і експлуатаційні витрати на загальну суму 169 400,00 грн. в т. 28 233,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та отримав від контрагента податкові накладні на загальну суму 201992,00 грн. в т.ч. ПДВ 33998,67 грн. ( т.1 а.с.191-208).

Разом з тим, між ТОВ «БРИВАР» та позивачем також було укладено договір оренди автотранспортного засобу 10.01.2012 р. та підписано до даного додаток №1 від 01.01.2012р. Згідно п. 4.1. Договору, орендна плата встановлюється в додаткових угодах до договору.

Умови даного договору та їх оцінка уже була надана судом у цьому рішенні.

Щодо виконання умов цього договору, суд зазначає, що сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та акти надання послуг оренди на загальну суму 41 805,80 грн. в т.ч. ПДВ - 6 967,63 грн. ( т.1 ас.123-133).

В свою чергу, позивач за цим договором здійснив оплату ТОВ «Бривар» за наданні послуги оренди на загальну суму 33 300,00 грн. в т.ч. ПДВ - 5 550,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та отримав від контрагента податкові накладні на загальну суму 41 805,80 грн. в т.ч. ПДВ - 6 967,63 грн. ( т.1 а.с.134-155).

Також, як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Бривар» було укладено договір оренди автотранспортного засобу № 2 від 02.02.2012р. та підписано додаток №1 від 02.02.2012р. ( т.5 а.с.14-16).

Умови даного договору та його оцінка уже була надана судом у цьому рішенні.

Щодо виконання умов цього договору, суд зазначає, що сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та акти надання послуг оренди на загальну суму 15 120,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 520,00 грн.( т.5 а.с.17-21).

В свою чергу, позивач за цим договором здійснив оплату ТОВ «Бривар» за наданні послуги оренди майна, на загальну суму 8 000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 1333,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та отримав від контрагента податкові накладні на загальну суму 15 120,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 520,00 грн. ( т.5 а.с. 21-25).

Як вбачається із матеріалів справи, на думку податкового органу, позивач не виконав умов договорів та протоколів погодження договірної ціни, а саме: орендна плата здійснювалась по факту надання послуг (виконання робіт) за результатами календарного місяця, що фіксувалось в актах про надані послуги.

Так, згідно «Актів наданих послуг» за перевіряємий період позивач отримав послуги на загальну суму 849013,8 грн., в т.ч. ПДВ 141502,3 грн., а відповідно податкових накладних фактично було перераховано коштів як попередня оплата за послуги згідно договорів оренди ТОВ «Бривар» на загальну суму 3396431,3 грн ПДВ - 679286,26 грн., при наявності кредиторської заборгованості з контрагентами - постачальниками, яка зростає в перевіряємому періоді. Таким чином, за перевіряємий період, позивач мав право на податковий кредит в розмірі фактичного отримання послуг від ТОВ «Бривар» у загальній сумі 849013,8 грн., в т.ч. ПДВ 141502,3 грн.

Суд критично ставиться до таких тверджень податкового органу з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.3 ч. 1 ст. З Цивільного кодексу України - загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Згідно з ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні до виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі зокрема вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, які недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, з наведених норм ЦК України та ГК України вбачається, що сторони договору будують свою поведінку за принципом диспозитивності, тобто останні можуть діяти межах договору або вчинять відповідні дії, які ним не заборонені.

Разом з тим, згідно п.п. а) п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок

платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документу, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів / послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджується податковою накладною.

Як вже було зазначено вище, факт надання позивачу послуг згідно договорів оренди та виникнення в результаті даної події в останнього права на віднесення зазначених сум до податкового кредиту, підтверджується відповідними актами надання послуг.

Так, відповідно до ч. 3 п. 198.3 ст. 198 ПК України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до ч. 1 п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог, чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 статті 201 цього Кодексу).

В даному випадку Позивач відніс витрати у сумі 559 150,00 грн., та відніс їх до податкового кредиту за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2012 р. внаслідок здійснення господарських операцій з ТОВ «БРИВАР» на підставі відповідних податкових накладних, актів надання послуг і первинних документів, які були до перевірки.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться податкового кредиту.

З аналізу вищезазначених норм можна зробити висновки про те, що ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - належним чином оформленої податкової накладної. Крім того положення статей ПК України та інші норми податкового законодавства, не ставлять в залежність виникнення права в платника податку на податковий кредити від дотримання останнім умов договору в частині дотримання порядку здійснення розрахунків контрагентом, а саме від того чи оплата була здійснена по факту надання послуг чи шляхом здійснення попередньої оплати.

Також, суд звертає увагу на те, що по договору оренди майна № НБ-306 від 30.06.11 року, договору оренди автотранспортного засобу №1 від 10.01.2012р. та договору оренди автотранспортного засобу №2 від 02.02.2012р. позивач відніс відповідні суму до податкового кредиту на підставі другої події, передбаченої п. 198.2. ст. 198 ПК України, а саме на підставі підписаних актів надання послуг, а не на підставі здійсненої попередньої оплат. Зазначений факт знайшов своє підтвердження матеріалами справи.

Разом з тим, представник позивача пояснив суду, що під час перевірки позивач звертав увагу податкового органу на наявність декількох договорів оренди з контрагентом ТОВ «Бривар», які оформлені різними договорами та розрахунки по них здійснюються окремо. Зазначене також підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку №631 «контрагенти» ( т.6. а.с. 131-144). Проте, податковий орган не взяв зазначену інформацію до уваги, не дослідив належним чином первинні документи та зробив свої висновки на узагальнення всіх операцій з даним контрагентом та відобразив її як одну.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку що позивач правомірно здійснював попередню оплату (авансування) ТОВ «БРИВАР» за послуги оренди та на підставі даної події, при наявності належним чином оформлених податкових накладних, та відносив відповідні суми до податкового кредиту.

Щодо порушень позивачем приписів п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу в частині неправомірного віднесення сум ПДВ по отриманих транспортних послугах (послуги бензовоза) по договору про надання автранспртних послуг ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 76887,00 грн., то суд у цьому рішення уже надав оцінку даному договору та господарській операції, пов'язаній із його виконанням.

Разом з тим, слід зазначити, що на виконання умов договору, позивачу в 3-4 кварталах 2011 року було надано послуги по перевезені ПММ на загальну суму 461 327,22 грн. в т. ч. ПДВ 76 887,86 грн., про що свідчать підписані такі акти здачі-приймання робіт послуг. В свою чергу ФОП ОСОБА_5 видав позивачу відповідні податкові накладні на загальну суму 461 327,22 грн. в т.ч. ПДВ - 76 887,86 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок за наданні послуги перевезення проводились шляхом здійснені заліку взаємних (зустрічних) вимог на загальну суму 386918,22 грн. без ПДВ, що підтверджується протоколами погодження взаємних (зустрічних) вимог: №2 від 30.09.2011р., №3 від 30.09.2011р. та № 4 від 31.12.2011р.

Щодо встановлення обставин використання всіх зазначених послуг у межах господарської діяльності позивача, то про них свідчать такі документи як Статут товариства, виписка з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-пі; серія ААВ №101234 від 08.06.2012р.; довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ) серія АА № 531087 від 11.06.12; договір оренди майна № НБ-306 від 30.06.2011 року, договір оренди майнового комплексу АЗС №30 від 02.08.2010р., договір оренди майнового комплексу АЗС №31 від 02.08.2010 р.; договір оренди майнового комплексу АЗС №22 від 04.05.2011р..

Наведені вище обставини свідчать про те, що факт отримання позивачем послуг від ФОП ОСОБА_5 в загальній сумі 461 327,22 грн. в т.ч. ПДВ - 76 887 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відповідними платіжними дорученнями.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем приписів п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні надав суду Довідки, складені Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС від 05.06.2012 року «Про результати зустрічної перевірки ТОВ Нафтогрупа - 2005 з питань достовірності формування податкового кредиту з ПДВ по контрагенту «Бривар» за лютий 2012 року» та № 1239/22/36474630 від 20.06.2012 року «Про результати зустрічної перевірки ТОВ «Бривар» з питань підтвердження взаєморозрахунків з ТОВ Нафтогрупа -2005 за лютий 2012 року». Із змісту зазначених довідок вбачається що податковим органом уже було перевірено період лютого 2012 року щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «Бривар» і під час перевірки податковий орган порушень не виявив, натомість як під час проведення оскаржуваної перевірки, відповідач визнав ці ж операції незаконними ( т.6 а.с.117-130).

Таким чином, в матеріалах справи наявні всі первинні документи, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік - обов'язковий вид обліку, який ведеться підприємством (стаття 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"). Податкова звітність ґрунтується саме на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи, в даному випадку, надано на підтвердження всіх господарських операцій, кожна з яких свідчить про використання придбаного соняшника у господарській діяльності товариства.

Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення товариством валових витрат та податкового кредиту за господарськими угодами із ТОВ «Бривар» та ФОП ОСОБА_6, не можливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000142300 та № 0000242300 від 07 лютого 2013 року.

Стягути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогрупа - 2005" судові витрати у сумі 2294, 00 грн. шляхом іх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна