Постановление суда № 30639734, 19.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2013 р. м. Київ К-42598/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року по справі № 2а-22985/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Булат" до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Булат" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 10.09.2010 року №0000652301/0 та № 0000662301/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 року, позовні вимоги задоволено повністю з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Булат»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ «Азов -Бізнес - Трейдинг»та ПП «Марис»за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої було складено акт від 25.08.2010 №397/23-32939255 та ухвалено спірні податкові повідомлення -рішення.

В акті перевірки фахівцями контролюючого органу зафіксовано порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №334/94-ВР) та пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №198/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі -Закон №198/97-ВР).

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач вважав, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий -квітень 2010 року по господарським операціям з ТОВ «Азов - Бізнес - Трейдинг»та ПП «Марис», оскільки правочини укладені позивачем з вищезазначеними контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому, на думку відповідача, є нікчемними.

Висновок відповідача про нікчемність правочинів, базується на висновках актів позапланових невиїзних перевірок ПП «Марис»від 29.06.2010 року та ТОВ «Азов - Бізнес - Трейдинг»від 29.06.2010 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вищезазначені акти перевірок контрагентів позивача, фактично не є перевіркою господарської діяльності по взаємовідносинах з позивачем, оскільки зазначені акти складені на підставі даних, зазначених в інформаційних базах податкової інспекції вибірковим методом, документи господарської діяльності контрагентів по взаємовідносинам з позивачем податковою інспекцією не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних угод зроблений на підставі не надання документів контрагентами, наявності (відсутності) основних фондів та наявності (відсутності) їх за юридичною адресою.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, що висновки відповідача ґрунтується лише на суб'єктивних припущеннях щодо нікчемності укладених договорів та не підкріплені належними доказами.

Відповідно до п.5.1, п.п.5.2.1 п5.2. ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, підставою для включення витрат підприємства до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Згідно положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних норм Закону № 168/97-ВР можна зробити висновок, що визначальними факторами для формування податкового кредиту суб'єктами господарювання є належне документальне підтвердження сум сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), інших основних фондів та їх подальше використання у господарській діяльності такої особи - платника податку.

У матеріалах справи наявні первинні документи: накладні, рахунки, акти виконаних робіт, платіжні документи, що підтверджують зв'язок витрат, віднесених позивачем до валових, з його господарською діяльністю, а також підтверджують суми, віднесені ним до податкового кредиту та свідчать про реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року по справі № 2а-22985/10/0570 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Голубєва Г.К.Судді Карась О.В. Рибченко А.О.