Постановление суда № 3059212, 26.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А 

Іменем України

26 червня 2008 року                                                                         м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Головуючого         Степашка О.І.

суддів:                      Карася ОВ.

Конюшка К.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі        Меньшиковій О.Я.

за участю представника відповідача: Кецкала Р.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватної виробничо-торгівельної фірми «Приват-Агро» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року у справі №15/66 за позовом приватної виробничо-торгівельної фірми «Приват-Агро» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

          У лютому 2005 року приватною виробничо-торгівельною фірмою «Приват-Агро» подано позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

           Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2005 року позовні вимоги було задоволено повністю. Визнано повністю недійсними податкові повідомлення-рішення №0000882301/0 від 26.11.2004 р., №0000872301/0 від 26.11.2004 р. та №0000862301/0 від 26.11.2004 р.

            При прийнятті рішення місцевим господарським судом було враховано, що при проведенні перевірки позивача, перевіряючи не мали усіх документів, необхідних для проведення саме планової документальної перевірки, а тому висновки, викладені в акті перевірки, не можуть вважатися об’єктивними сукупними показниками фінансово-господарської діяльності позивача.

           Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року, рішення господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2005 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

           Не погоджуючись з прийнятою постановою, приватна виробничо-торгівельна фірма «Приват-Агро» подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції.

           Ухвалою Вищого господарського суду України від 09 листопада 2005 року касаційну скаргу приватної виробничо-торгівельної фірми «Приват-Агро» було передано для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

           В судовому засіданні представник відповідача проти касаційної скарги  заперечив, просив відмовити в її задоволенні та залишити в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року.

           Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновків про наявність підстав для її часткового задоволення.

            Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 11.06.2002 року по 30.06.2004 року було складено акт №158/23/31609418 від 26.11.2004 р., яким встановлено порушення позивачем законодавства про оподаткування, в результаті чого останнім було занижено податок на прибуток на суму 0,42 тис. грн. та податок на додану вартість на суму 763111 грн., а також порушенням позивачем законодавства з питань обігу готівки.

           На підставі вказаного акту, відповідачем, 26.11.2004 року було прийнято: податкове повідомлення-рішення №0000882301/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1330 грн. (420 грн. основний платіж та 910 грн. – штрафні санкції), №0000862301/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1231311 грн., в т.ч. 763111 грн. основний платіж та 468200 грн. – штрафні санкції, №0000872301/0, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення законодавства про обіг готівки у розмірі 1854950 грн.

            При відмові в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв’язку з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, розрахунок валових доходів та валових витрат позивача, податковим органом, цілком правомірно та у відповідності до чинного законодавства, було зроблено на підставі первинної бухгалтерської документації та переліків фінансово-господарських операцій за 2002 рік – І півріччя 2004 року.

           Колегія суддів погоджується з висновками апеляційної інстанції, що доводи позивача про неправомірне проведення відповідачем планової перевірки, безпідставність визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, спростовуються наявними у справі документами та встановленими обставинами справи.

          Відповідно п.5 Указу Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, є: органи державної податкової служби - стосовно сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів.

            Крім того, в матеріалах справи наявні посвідчення співробітників УБВД ОЗШ УПМ ДПА  у Миколаївській області на проведення перевірки, що дає підставу вважати, що вони наділені правом проведення планових документальних перевірок та входять до складу органів державної податкової служби.

            Перевіркою було встановлено, що позивачем порушено вимоги п.4.1. ст.4, п.5.1. ст.5. п.п.11.2.1. п.11.2., п.п.11.3.1. п.11.3. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та вимоги п.4.5. ст. 4, п.п.7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

            Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону.

           Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

           Позивачем по факту виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів не складалися на адресу покупців податкові накладні та розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних при зміні суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг).

            Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації

            Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 зазначеного Закону.

            Відповідно до п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 р., податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку.

           Пункт 2 вказаного Порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

            З огляду на викладене, висновки щодо безпідставності позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000882301/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1330 грн., в т.ч. 420 грн. основний платіж та 910 грн. – штрафні санкції та  №0000862301/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1231311 грн., в т.ч. 763111 грн. основний платіж та 468200 грн. – штрафні санкції, є цілком правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

           Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційного інстанції.

             Крім цього, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд апеляційної інстанцій правомірно визнав недійсним податкове повідомлення-рішення №0000872301/0 в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 1854950 грн. за порушення законодавства про обіг готівки, податковим зобов’язанням, проте помилково не зазначив про це в резолютивній частині свої постанови.

           Відповідно, аналізуючи вищевказані норми чинного законодавства, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування норм матеріального права, встановлено, що суд апеляційної інстанцій правильно дослідив обставини справи та виніс постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яка не підлягають скасуванню.

           Проте, стаття 225 КАСУ передбачає, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

           Керуючись ст. ст. 223, 224, 225, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ :

            Замінити відповідача у справі – Жовтневу міжрайонну державну податкову інспекцію у Миколаївській області на її правонаступника – Снігурівську міжрайонну державну податкову інспекцію у Миколаївській області.

           Касаційну скаргу Приватної виробничо-торгівельної фірми «Приват-Агро» задовольнити частково.

           Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року у справі №15/66 змінити. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 26.11.2004 №0000872301/0 року в частині визначення штрафних санкцій за порушення законодавства про обіг готівки податковим зобов’язанням. В решті  постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2005 року у справі №15/66 залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом одного місяця з дня виникнення виняткових обставин може бути оскаржена до Верховного Суду України.

Головуючий                                                                                 О.І. Степашко

Судді                                                                                               О.В. Карась

К.В. Конюшко

О.М. Нечитайло

Н.Г. Пилипчук