№ 30517549, 25.03.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/364/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Марина П.П.,

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до Приватного підприємства "Аверс Логістік", Приватного підприємства "Інторг Прєміум" про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Приватного підприємства "Аверс Логістік", Приватного підприємства "Інторг Прєміум" про стягнення коштів. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ДПІ у Приморському районі м.Одеси було проведено документальну невиїзну перевірку ПП "Аверс Логістік" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "Інторг Прєміум", за результатами якої складено акт №2390/23-3/33387838 від 21.04.2011р. Перевіркою встановлено, що загальний обсяг операцій ПП "Аверс Логістік" по взаємовідносинам з підприємством ПП "Інторг Прєміум" згідно документів наданих до перевірки складає у частині придбання 121349,34 грн. у т.ч. ПДВ 20224,89 грн. та у частині реалізації 72000,00 грн., у тому числі ПДВ 12000,00 грн. Також, перевіркою встановлено, що підприємство ПП "Аверс Логістік" здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно правочину з ПП "Інторг Прєміум", який укладено в порушення ч.1 ст.203 ЦК України: його зміст суперечить зокрема інтересам держави і суспільства, моральним засадам, а також зазначений правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п.5 ст.203 ЦК України) Таким чином, позивач вважає, що відповідачами порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на штучне формування податкового кредиту по податку на додану вартість, а отже є нікчемним. За таких обстави, позивач вважає, що кошти отримані за нікчемним правочином підлягають стягненню в дохід держави.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином та завчасно, тому суд вважає можливим розглянути справу у порядку, передбаченому ст. 128 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступні факти та обставини.

На виконання постанови від 25.01.2011р. старшого слідчого з особливо важливих справ СВ ПМ ДПА в Одеській області капітана податкової міліції Даракчі О.Г., у період з 25.03.2011р. по 20.04.2011р. старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю управління податкового контролю юридичних осіб Кокшаровою К.В. проведено документальну невиїзну перевірку ПП "Аверс Логістік" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Інторг Прєміум», за результатами якої складено акт №2390/23-3/33387838 від 21.04.2011р. (а.с.15-32) Перевіркою встановлено, що ПП "Аверс Логістік" здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно правочинів - договорів з ПП «Інторг Прєміум» №040209-1 від 04.02.2009р. та №150409-1 від 15.04.2009 року, які укладені в порушення ч.ч.1,5 ст.203, ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, отже є нікчемними.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст.215 ЦК недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до акту №2390/23-3/33387838 від 21.04.2011 року у ПП "Інторг Преміум" встановлено відсутність можливості реалізації товарів (робіт, послуг), а також встановлено відсутність документів, які є безумовним підтвердженням того, що реалізація товару мала місце.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 20.07.2011р. у справі №1-121/11 визнано винним ОСОБА_3, зокрема, у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України - створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності. Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрував ПП "Інторг Преміум" без мети здійснення фінансово-господарської діяльності за проханням невстановлених осіб та після реєстрації підприємства він фінансову-господарську діяльність не здійснював, бухгалтерські документи та податкову звітність ПП «Інторг Преміум» він не складав та не підписував. Зазначений вирок Приморського районного суду м. Одеси набрав чинності 04.08.2011 року (а.с.145-171).

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Так, за нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Дотримання наведених вимог дає можливість підтвердити виконання договору та, відповідно, реальність здійснюваних операцій.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що між ПП "Інторг Преміум" та ПП "Аверс Логістік" було проведено безтоварні операції за договорами №040209-1 від 04.02.2009р. та №150409-1 від 15.04.2009 року, що супроводжувалось оформленням документів з метою створення видимості надання послуг, тобто судом встановлено спрямованість дій відповідачів безпосередньо на отримання необґрунтованої податкової вигоди для отримання якої і було укладено вищенаведені договори, яка характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та обліком операцій у невідповідності до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника (сторони, що надає послуги) для штучного створення бюджетного відшкодування.

Тому, суд погоджується з твердженнями позивача, що вищевказані правочини укладені між ПП "Аверс Логістік" та ПП "Інторг Преміум" в порушення ст. 228 ЦК України вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже є нікчемними, оскільки виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами.

Разом з цим, згідно ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", який був чинним на час звернення до суду ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС, було визначено, що органи державної податкової служби можуть звертатися до суду з позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст.208 Господарського кодексу України. Положення ст.208 Господарського кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 ст.203 та частиною 2 ст.215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Щодо наслідків такої недійсності зобов'язання, то якщо зобов'язання виконане обома сторонами, то в дохід держави за рішенням суду стягується все отримане ними за зобов'язанням, а при виконанні зобов'язання тільки однією стороною з іншої сторони стягується в дохід держави все отримане нею, а також все те, що належить першій стороні на відшкодування отриманого (ст.208 ГК України).

Однак, оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, звернення ДПІ у Приморському районі Одеської області ДПС з позовом у січні 2013 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладення угод від 04.02.2009р. та від 15.04.2009 року, здійснено поза межами строків, встановлених ст.250 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов Державної податкової інспекції у Приморському районі Одеської області ДПС до ПП "Аверс Логістік", ПП "Інторг Преміум" про стягнення коштів з ПП"Аверс Логістік" у розмірі 193349,34 грн. та з ПП "Інторг Преміум" у розмірі 193349,34 грн. задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до Приватного підприємства "Аверс Логістік", Приватного підприємства "Інторг Прєміум" про стягнення коштів - відмовити повністю.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя П.П.Марин