№ 30436421, 02.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року Справа № 5021/1259/12 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Глос О.І., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач)розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Сумижитло" Сумської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 рокуу справі № 5021/1259/12господарського судуСумської областіза позовомПриватного ремонтно-будівельного підприємства "Рембуд"доКомунального підприємства "Сумижитло" Сумської міської радипростягнення 359240,01 грн.за участю представників: від позивача -не з'явився від відповідача -не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.09.2012 року (суддя - суддя Зражевський Ю.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року (головуючий суддя - Істоміна О.А., судді - Білецька А.М., Слободін М.М.), у справі № 5021/1259/12 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з КП "Сумижитло" Сумської міської ради на користь Приватного ремонтно-будівельного підприємства "Рембуд" 315781,35 грн. боргу, 19493,54 грн. пені, 3909,78 грн. 3% річних, 7183,70 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення пені в сумі 55,34 грн. у позові відмовлено. В частині стягнення боргу у сумі 20000,00 провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою господарських судів в частині стягнення пені, КП "Сумижитло" Сумської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило оскаржувані судові акти в цій частини змінити, задовольнивши позовні вимоги про стягнення 631,46 грн. пені, посилаючись при цьому на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

26.03.2013 року до Вищого господарського суду України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач проти доводів скаржника заперечував та просив оскаржувані судові акти в частині стягнення спірної суми пені залишити без змін.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.03.2013 року № 03-05/242 для перегляду у касаційному порядку даної справи було сформовано судову колегію у складі головуючого судді - Глос О.І., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.

Оскільки касаційну скаргу КП "Сумижитло" Сумської міської ради на постанову суду апеляційної інстанції подано лише в частині стягнення спірної суми пені, виходячи з принципу диспозитивності, постанова Харківського апеляційного господарського суду у даній справі підлягає касаційному перегляду лише в межах її оскаржуваної частини відповідно до вимог заявника касаційної скарги.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині позовних вимог стосовно заявленої до стягнення пені, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2011 року між КП "Сумижитло" Сумської міської ради (замовник) та Приватним ремонтно-будівельним підприємством "Рембуд" (підрядник) було укладено договір підряду № 10, за умовами п. 1.1 якого підрядник зобов'язується за дорученням замовника та у відповідності з вимогами цього договору виконувати роботи з технічного обслуговування та ремонту ліфтів на об'єктах замовника, визначених додатком № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 5.2 вказаного договору встановлено, що у кінці поточного місяця підрядник дає замовнику акти виконаних робіт з зазначенням їх вартості.

Згідно з п. 5.3 договору замовник підписує акт, засвідчує підпис печаткою і у 3-х денний термін повертає два примірника акта підряднику.

Відповідно до п. 5.4 договору на підставі підписаних актів замовник самостійно оплачує виконані роботи (з урахуванням авансу), не пізніше п'ятого числа наступного місяця.

Згідно з п. 6.1 договору у разі порушення строку оплати за виконані роботи замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,5 % від неоплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт підтверджується виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт по обслуговуванню та ремонту ліфтів протягом березня - квітня 2012 року на суму 425781,35 грн.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за вказаний період у сумі 335781,35 грн.

07.07.2012 року позивач звернувся до відповідача з претензію про сплату зазначеної суми боргу, на що відповідач листом від 20.07.2012 року повідомив про відсутність у нього можливості розрахуватися за виконані роботи в повному обсязі через недостатність коштів, що надходять від населення та зобов'язався погашати заборгованість по мірі їх надходження.

Платіжним дорученням № 2088 від 21.08.2012 року підтверджується перерахування відповідачем позивачу 20000,00 грн. в рахунок оплати виконаних робіт по обслуговуванню та ремонту ліфтів.

Виходячи з викладених обставин справи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягнув з відповідача 315781,35 грн. боргу, 3909,78 грн. 3% річних та 19493,54 грн. пені за прострочення оплати виконаних у березні та квітні 2012 року робіт, нарахованої за період з 06.04.2012 року по 15.08.2012 року та з 06.05.2012 року по 21.08.2012 року відповідно.

Колегія суддів вважає, що господарськими судами правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 19493,54 грн. пені, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 названого Кодексу).

В силу ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 наведеної норми).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, зі змісту наведених норм слідує, що хоча сторони договору вправі на власний розсуд обрати один із способів визначення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, однак, до стягнення у судовому порядку підлягає лише та сума пені, яка не перевищує встановленого законом її граничного розміру, обчисленого, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нарахована пеня.

З огляду на викладене, врахувавши при цьому, що сума пені, обчислена у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, як те передбачено п. 6.1 договору, перевищує встановлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" її граничний розмір, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача суми пені, обчисленої, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нарахована пеня, що також було взято до уваги й позивачем при здійсненні розрахунку заявленої ним суми пені.

Таким чином, доводи скаржника про те, що приймаючи оскаржувані судові акти в частині стягнення з відповідача 19493,54 грн. пені, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не знайшли свого підтвердження за результатами розгляду касаційної скарги.

Посилання скаржника на те, що розрахунок суми пені, яка підлягає стягненню за прострочення виконання грошового зобов'язання, має здійснюватися, виходячи зі ставки, що складає 50 % від встановленого індексу інфляції за спірний період, колегією суддів відхиляються з огляду на їх невідповідність ні умовам п. 6.1 договору, ні положенням вищенаведених норм закону.

Вимоги про перегляд у касаційному порядку судових актів у даній справі в іншій частині позовних вимог скаржником заявлені не були, а тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави робити висновки про їх неоскаржувану частину.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення 19493,54 грн. пені слід залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

При цьому в силу п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, надлишково сплачена сума судового збору підлягає поверненню платнику.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Сумижитло" Сумської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року у справі господарського суду Сумської області № 5021/1259/12 в частині стягнення 19493,54 грн. пені залишити без змін.

Повернути Комунальному підприємству "Сумижитло" Сумської міської ради з Державного бюджету України 4169,11 грн. надлишково сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 39 від 11.01.2013 року.

Головуючий суддя О.І. Глос

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк