Постановление суда № 29939581, 06.03.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/6442/2012 Провадження № 22-ц/795/614/2013 Головуючий у I інстанції - Жук М. І. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бойко О.В., Висоцької Н.В.,

при секретарі Шкарупі Ю.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за оренду приміщення та неустойки, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 5000 грн. та вирішено питання судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права, неправильну оцінку доказів та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким зарахувати суму коштів, отриману від ОСОБА_4, в якості орендної плати за користування приміщенням.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що відповідач, уклавши з власником договір оренди спірної квартири, мав всі права на передачу приміщення в суборенду. Апелянт зазначає, що наміру привласнювати кошти, отримані в якості авансу, він не мав. Вказує, що ним були сплачені власні кошти за оренду квартири за грудень 2011 року та січень 2012 року, а ОСОБА_4 зайняв приміщення, отримавши ключі та перевізши речі, саме з грудня 2011 року.

Апеляційна скарга містить посилання на те, що судом не вірно застосовані норми ст. 1000 ЦК України, оскільки відповідач діяв не як повірений, а як особа, яка здає приміщення в суборенду.

В письмових запереченнях представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 на момент отримання у позивача грошових коштів не був власником квартири АДРЕСА_1 та не мав статусу повіреного, тобто не був зобов'язаний вчиняти від імені власника квартири ОСОБА_5 певні юридичні дії, а тому отримані ним від позивача 5000 грн. у відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України є безпідставно набутим майном і вони підлягають поверненню.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 згідно розписки від 30 грудня 2011 року отримав у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 5000 грн. як аванс за оренду квартири АДРЕСА_2 (а.с. 4). Згідно повідомлення Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 04 вересня 2012 року власником зазначеної квартири є ОСОБА_5 (а.с. 31).

Положеннями ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до приписів ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Як зазначено вище, квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_5, отже на час отримання від ОСОБА_6 коштів, як авансу за оренду квартири, апелянт власником житла не був. В матеріалах справи відсутні і відповідачем ОСОБА_2 не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що він був уповноважений вчинювати певні юридичні дії стосовно вказаного нерухомого майна від імені ОСОБА_5 та здавати приміщення в суборенду. Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи доводи апеляційної скарги про фактичне укладення між сторонами договору суборенди приміщення, оскільки апелянтом на доведено факту отримання позивачем ключів від житла, зайняття та користування ОСОБА_6 квартирою.

Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами, в тому числі, показами свідків, на які посилається апелянт, і є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення, якщо їх заперечує інша сторона. Отже суд першої інстанції правильно, з посиланням на положення ст.ст. 10, 60 ЦПК України прийшов до висновку про недоведеність заявлених в зустрічному позові вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позивачу грошових коштів, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набуло майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи в сукупності, дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 950 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних і адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» з відповідача на користь ОСОБА_4 у відшкодування понесених витрат на правову допомогу необхідно стягнути 458,78 грн., зокрема, витрати, пов'язані зі складанням заперечень на апеляційну скарги та участю адвоката безпосередньо в судових засіданнях апеляційного суду 25 лютого та 6 березня 2013 року.

Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм надана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст.ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2013 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн 78 коп. витрат на правову допомогу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: