№ 29937619, 11.03.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/6984/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" звернулося до суду з позовом до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000252200 від 19.04.2012 року та № 0000242200 від 19.04.2012 року, прийняті Роздільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Одеської області Державної податкової служби на підставі акта перевірки № 47-18/22-00/31892908 від 28.03.2012 року.

Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що відповідачем було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правових взаємовідносин з ТОВ «Флорена Плюс» за вересень 2011 року. За результатами перевірки було складено акт № 47-18/22-00/31892908 від 28.03.2012року. На підставі висновків вищевказаного акту перевірки працівниками Роздільнянської МДПІ Одеської області ДПС України були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000242200 від 19.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34169,00 грн та нарахування штрафних санкцій у розмірі 17084,50 грн. та № 0000252200 від 19.04.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27221 грн. Позивач вважав, що висновки акту перевірки є помилковими, при проведенні перевірки взагалі не взято до уваги наявні первинні документи позивача, які спростовують ці висновки та доводять протиправність оскаржуваних повідомлень-рішень. Позивач також зазначав, що із суб'єктом господарювання ТОВ «Флорена Плюс» мав реальні господарські операції з настанням реальних наслідків у вигляді отримання продукції, а саме винограду, що є необхідною сировиною для виробництва власної продукції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов з наведених вище підстав.

Представник відповідача позов не визнав, надав заперечення, згідно яких реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Флорена Плюс» не підтверджена документально, оскільки ТОВ «Флорена Плюс» діє поза межами правового поля, не має необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності і правочини з ТОВ «Флорена Плюс» з контрагентами є фіктивними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" зареєстровано 11.02.2002 року у Роздільнянській районній державній адміністрації розпорядженням від 06.02.2002 року № 15441200000000002, код ЄДРПОУ 31892908.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" взято на податковий облік 11.02.2002 року в Роздільнянській МДПІ за № 379.

На підставі направлень від 15.03.2012 р. № 32 та № 33, працівниками Роздільнянської міжрайонної Державної податкової інспекції Одеської області ДПС було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон і К" , податковий номер 31892908, з питань правових взаємовідносин з ТОВ «Флорена Плюс», податковий номер 35851839, за вересень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт № 47-18/22-00/31892908 від 28.03.2012року.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки працівниками Роздільнянської МДПІ Одеської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000242200 від 19.04.2012року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34169,00 грн та нарахування штрафних санкцій у розмірі 17084,50 грн. та № 0000252200 від 19.04.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27221 грн.

Підставою для збільшення податкового зобов'язання та нарахування штрафних санкцій стали висновки акту перевірки № 47-18/22-00/31892908 від 28.03.2012 року, в якому зазначено, що позивачем в порушення ч.1,2, 5 ст.203. п.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ЦК України, п.198.1.п.198.3 ст.198 ПК України за вересень 2011 року завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Фллорена Плюс» на суму ПДВ у розмірі 61390 грн., що привело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2011р. на 27221 грн. та заниження податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет за вересень 2011 року на 34169 грн.

Як встановлено в ході розгляду справи, 01.09.2011 року позивачем з ТОВ «Флорена плюс» укладено договір № 0109-03, за яким ТОВ «Флорена Плюс» (продавець) зобов"язується поставити, а ТОВ «Ланжерон і К» (покупець) зобов"язується прийняти та оплатити виноград (продукція) з показником цукру не нижче 18%.

Під час перевірки позивачем було надано усі первинні документи, відповідно до яких було здійснено господарську операцію.

Цей факт підтверджено на сторінках 5-6 акту перевірки № 47-18/22-00/31892908 від 28.03.2012 року.

Так, до перевірки було надано наступні документи: договір № 0109-03 від 01.09.2011 року, накладна № 280911 від 28.09.2011 року, № 300909 від 30.09.2011 року, податкова накладна № 471 від 28.09.2011 року, податкова накладна № 509 від 30.09.2011 року, картка рахунку № 631 за вересень 2011р., картка рахунку № 201 за вересень 2011р., оборотно-сальдова відомість по рахунку № 201 за вересень 2011р., оборотно-сальдова відомість по рахунку № 201 за жовтень 2011р., оборотно-сальдова відомість по рахунку № 201 за листопад 2011 р., оборотно-сальдова відомість по рахунку № 201 за грудень 2011р., реєстр отриманих податкових накладних за вересень 2011 р., розшифровка податкових зобов'язань за вересень 2011 року, платіжні доручення № 1091 від 07.10.2011 року, № 1099 від 10.10.2011 року, №1103 від 12.10.2011 року.

Сума податку на додану вартість в зазначених податкових накладних включено до податкового редиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість (вх. №9009056835 від 19.11.2011р.) та даним декларації з ПДВ за вересень 2011 року (вх.№9009054602 від 19.10.2011р.)

Як вбачається з матеріалів справи, підставою проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, та як наслідок прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є факт отримання відповідачем листа ДПС в Одеській області від 09.02.2012 року № 986/7/07-3411, відповідно до якого директором ТОВ «Флорена Плюс» було порушено порядок реєстрації місцезнаходження на території України, а також акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012 року №103/22-9/35851839 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Флорена Плюс», згідно з висновком якого у ТОВ «Флорена Плюс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а тому згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені між постачальниками та покупцями мають ознаки нікчемності; а також наявність кримінальної справи, що знаходиться в провадженні ст. слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві №50-6270, порушеної за ознаками ст. 205 ч. 2 КК України, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ «Флорена Плюс», а також відносно невстановлених осіб ТОВ «Флорена Плюс» за ч.2, ч.4 ст.358 КК України.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до вимог ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. (дана позиція підтверджена постановою ВАСУ по справі № к/9991/50772/12 від 14.11.2012 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи

місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське

зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься

обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Флорена Плюс» правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода позивача з ТОВ «Флорена Плюс» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), умов, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, проте, таке твердження відповідача - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215,

статтю 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть

використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Судом встановлено, що позивачем та ТОВ «Флорена Плюс» було укладено правочин від 01.09.2011 року № 0109-03 у письмовій формі, який був спрямований на реальне настання правових наслідків, і який було виконано сторонами, що підтверджується переліченими вище письмовими доказами.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Стаття 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2008р. (в ЄДРСР № 2362425), у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумнівів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу само собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі, достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків, чи неподання податкової звітності).

Таким чином, судом не встановлено жодного факту, який би свідчив про те, що зміст правочину між позивачем та ТОВ «Флорена Плюс» не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди, відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності повноважень у посадових осіб підприємств на укладання такого договору в момент його укладання та відсутності повноважень ТОВ «Флорена Плюс» виписувати податкові накладні. Проте, як позивач, так і ТОВ «Флорена Плюс» станом на момент укладання правочину були зареєстровані як платники ПДВ, тобто ТОВ «Флорена Плюс» було повноважне виписувати податкові накладні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину та презумпції правомірності рішень платника податку, укладений між позивачем та ТОВ «Флорена Плюс» правочин є чинним, а висновки відповідача про його нікчемність є помилковими та такими, що не грунтуються на дійсних обставинах справи.

За таких обставин, податковий кредит позивача за результатами господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ «Флорена Плюс» сформований в повній відповідності з положеннями р.5 Податкового кодексу України.

Норми чинного податкового законодавства не передбачають обов'язок покупця сплатити ПДВ в бюджет, якщо такий податок не сплачений продавцем з вартості товару, отриманого від покупця з урахуванням ПДВ. В іншому випадку покупець сплачував би такий податок двічі, що є неприпустимим.

Суд також критично відноситься до посилання відповідача на дані акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012 року №103/22-9/35851839 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Флорена Плюс», згідно з висновком якого у ТОВ «Флорена Плюс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а тому згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені між постачальниками та покупцями мають ознаки нікчемності, - оскільки відповідно до п. 10 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, у разі неможливості проведення перевірки складається відповідний акт, який засвідчує цей факт.

Відповідно до п.п. 5.2.3 Наказу від 21 лютого 2007 року № 110 "Про затверджения Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків", якщо за наслідками перевірки встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то складається акт перевірки місцезнаходження платника податків та проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків.

Тобто, із змісту, вищевказаних норм вбачається, що за результатами перевірки платника податку, місцезнаходження якого не встановлено, складається акт, проте в ньому повинні зазначатися причини неможливості проведення перевірки.

В даному випадку за результатами перевірки в складеному акті зроблений висновок про те, що угоди, укладені ТОВ «Флорена Плюс» мають ознаки нікчемності, без дослідження первинної документації ТОВ «Флорена Плюс».

Проаналізувавши приписи норм Податкового кодексу України, які регулюють порядок проведення перевірок та Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків, затвердженого наказом від 28 лютого 2007 року № 110, суд вважає, що у разі відсутності платника податку за місцезнаходженням у акті перевірки повинні зазначатися лише причини неможливості проведення перевірки та ніяким чином не можуть робитися висновки за результатами перевірки, які впливатимуть на права, свободи та інтереси інших осіб, в даному випадку позивача.

Окрім того, позивачем в судовому засіданні з метою доведенності того, що правочин між позивачем та контрагентом не має ознак нікчемності та всі операції, якими супроводжувався цей правочин, підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, надані всі копії первинних документів, які також представлялися перевіряючим під час проведення перевірки, що відображені в акті.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість оскаржуваного повідомлення-рішення, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо, іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Так, судові витрати, понесені позивачем та підтвердженні належними доказами, підлягають стягненню з Державного бюджету України у розмірі 512,54 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000252200 від 19.04.2012 року та № 0000242200 від 19.04.2012 року, прийняті Роздільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Одеської області Державної податкової служби на підставі акта перевірки № 47-18/22-00/31892908 від 28.03.2012 року.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України в Роздільнянському районі Одеської області стягнути судові витрати у розмірі 512,54 грн. (п'ятсот дванадцять гривень 54 копійки) із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланжерон і К" (код ЄДРПОУ 31892908) шляхом їх безспірного списання із рахунку Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 11 березня 2013 року.

Суддя: В.В.Андрухів