№ 29937583, 13.03.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

13 березня 2013 р. Справа № 802/747/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Панченка Т.Д.

представників позивача: Дажука С.М., Книжника С.В.

представника відповідача: Гуменюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: дочірнього підприємства "Ензим"

до: Тростянецької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Дочірнього підприємства «Ензим» (ДП «Ензим, підприємство, позивач) до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (Тростянецької ОДПІ Вінницької області ДПС, податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 24.01.2013 р. № 186/22-150 про застосування адміністративного арешту майна.

На обґрунтування позову зазначено, що Тростянецької ОДПІ Вінницької області ДПС прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна з підстав відмови від допуску посадових осіб податкового органу до проведення документальної перевірки.

На думку позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки обґрунтованість накладення арешту не підтверджено в судовим рішенням.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечила, обґрунтовуючи свою позицію правомірністю прийняття оскаржуваного рішення, просила відмовити у задоволені позовних вимог. Вказала на наявність підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України для застосування арешту, а саме, на відмову платника податку від допуску посадових осіб Тростянецької ОДПІ до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

21 січня 2013 року Тростянецькою ОДПІ Вінницької області ДПС видано наказ № 15 про проведення виїзної позапланової документальної перевірки ДП «Ензим» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1.10.2010 р. по 31.12.2010 р. при взаємовідносинах з ТОВ «Атіс-Т».

На виконання вказаного рішення податкові інспектори з'явились для проведення перевірки до ДП «Ензим», однак були недопущені до її проведення, про що складено акт №19/22-32813696 від 22.01.2013 р.

В зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб Тростянецької ОДПІ до проведення перевірки, податковим органом 24.01.2013 р. прийнято рішення про застосування умовного адміністративного решту майна платника податків, яке надіслано ДП «Ензим» з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно підприємства тимчасово зупинити його відчуження.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення суд виходить з наступного.

Порядок застосування адміністративного арешту визначає стаття 94 Податкового кодексу України (ПК України).

Так, відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 вказаної норми арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від допуску посадових осіб органу державної податкової служби. Така відмова, як встановлено судом, дійсно мала місце. А тому відсутні підстави вважати, що оскаржуване рішення на момент його прийняття було протиправним.

Разом з тим, відповідно до вимог пункту 94.10 статті 94 ПК України обґрунтованість накладеного арешту на майно протягом 96 годин має бути перевірена судом. При цьому, слід зауважити, що зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів.

На час розгляду спору, сторонами не підтверджено існування такого судового рішення та відповідно, не доведено обґрунтованість накладення арешту.

Окрім того, визначаючись щодо позовних вимог суд враховує наступне.

Пунктом 8 статті 3 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Зміст позову - це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову. Підставою позову, в свою чергу, є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки. Підстава позову складається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід по позову.

Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин. Крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих.

Завдання правосуддя це розгляд та вирішення правового спору, захист порушених суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи.

Ознакою спору є мета його учасників - доведення правомірності своїх інтересів, їх захист усупереч інтересам протилежної сторони. Особа-позивач очікує на захист своїх суб'єктивних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Так, згідно підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України в зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим, адміністративний арешт майна платника податків припиняється.

У разі якщо майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадках, визначених пунктом 94.19.1, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється (п.94.21 ст. 94 ПК України).

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку про наявність підстави для звільнення з-під адміністративного арешту майна (припинення адміністративного арешту майна), застосованого до ДП «Ензим» рішенням від 24.01.2013 р., за відсутності судового рішення про визнання арешту обґрунтованим. Відтак, і відсутні підстави вважати, що права, свободи або інтереси позивача оскаржуваним рішенням порушуються.

Відповідно до статтей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення прав, свобод чи інтересів особи, які не порушено, а тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна