№ 29893746, 04.03.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

04 березня 2013 р. Справа № 802/102/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідачів: Євчук Г.В., Кривошеї Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно наказу № 924 УМВС України у Вінницькій області від 05.12.2012 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС області" позивача звільнено з органів внутрішніх справ за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ України. Також, позивач оскаржує наказ № 258 о/с начальника УМВС України у Вінницькій області від 11.12.2012 р. в частині свого звільнення на підставі ст. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивач не погоджується із зазначеними підставами його звільнення з органів внутрішніх справ, а оскаржувані накази вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги та, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити адміністративний позов.

Представники відповідачів щодо заявлених позовних вимог заперечували, надали пояснення не підтвердження правомірності оскаржуваних наказів, просили суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ з серпня 2003 року.

Так, 14.11.2012 року до ВВБ у Вінницькій області ДВБ МВС України із заявою звернувся громадянин ОСОБА_5 про вжиття заходів до СДІМ 1-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_6, оскільки останній вимагав у громадянина ОСОБА_7 грошову винагороду за не притягнення його до кримінальної відповідальності.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із доповідної записки департаменту внутрішньої безпеки ВВБ у Вінницькій області від 27.11.2012 року, 14.11.2012 року у ході проведення оперативно-профілактичних заходів з перевірки оперативної інформації, працівниками ВВБ було затримано дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу капітана міліції ОСОБА_1, який вимагав та отримав у громадянина ОСОБА_7 грошові кошти за не притягнення його до кримінальної відповідальності.

В подальшому, 14.11.2012 року за вихідним номером 18/1-І-71 о/п матеріали перевірки за вищевказаним фактом були направлені до прокуратури м. Вінниці для прийняття рішення. 27.11.2012 року слідчим відділом прокуратури м. Вінниці за матеріалами ВВБ розпочато кримінальне провадження відносно працівників СДІМ 1-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.1 КК України.

Відділом внутрішньої безпеки у Вінницькій області ДВБ МВС України було проведено службове розслідування відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції ОСОБА_1 Наслідки даного розслідування знайшли своє відображення у відповідному висновку від 05.12.2012 року.

Як вбачається із п. 2 вищезазначеного висновку, за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди, дільничного інспектора міліції ОСОБА_1 запропоновано звільнити з органів внутрішніх справ.

В подальшому, управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області 05.12.2012 року було винесено наказ № 924 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції Вінницького МВ УМВС області. Зазначеним наказом дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області капітана міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ.

Згідно із наказом начальника УМВС України у Вінницькій області № 258 о/с від 11.12.2012 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за дискредитацію звання рядового і начальницького складу на підставі п. 66 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними наказами, оскаржив їх до суду та просив скасувати.

Визначаючись щодо позовних вимог позивача, суд зокрема виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Згідно п. 66 (далі Положення № 114) визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що фактичною підставою для видання оскаржуваних наказів щодо звільнення позивача став висновок службового розслідування ВІОС УКЗ УМВС України у Вінницькій області від 05.12.2012 р.

Висновком службового розслідування ВІОС УКЗ УМВС України у Вінницькій області від 05.12.2012 р., проведеного за фактом відкриття прокуратурою м. Вінниці кримінального провадження відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України капітана міліції ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, запропоновано за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ України, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди за непритягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України капітана міліції ОСОБА_1 звільнити з органів внутрішніх справ.

Як свідчать матеріали справи, позивача фактично було звільнено з органів внутрішніх справ за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яке виразилося в тому, що позивач вимагав та отримав незаконну грошову винагороду в сумі 2000,00 грн. за непритягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Статтею 2 Закону України "Про міліцію" встановлено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про міліцію" діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Відповідно до п. 2 Положення № 114, слідує, що присвоєне позивачу спеціальне звання відноситься до осіб середнього начальницького складу.

Відповідно до п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 62 Положенням № 114 встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Порядок звільнення зі служби осіб середнього начальницького складу визначається розділом VII Положення № 114, а саме пунктом 64 даного Положення, яким встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років; б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії; в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад; г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; д) через службову невідповідність; є) за порушення дисципліни; ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації); и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; і) у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку; ї) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Пунктом 66 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Отже пункт 66 Положення № 114 передбачено особливу підставу звільнення працівника міліції з органів внутрішніх справ.

Пунктом 23 вищевказаного Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22.03.2006 р. №3460-IY (надалі -Дисциплінарний статут).

Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено поняття службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Відповідно до ст.5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначені види дисциплінарних стягнень, які накладаються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, у тому числі згідно п. 6 та п. 8 передбачено звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Статуту встановлений порядок накладання дисциплінарних стягнень, за якою з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку службового розслідування ВІОС УКЗ УМВС України у Вінницькій області від 05.12.2012 р., проведеного за фактом відкриття прокуратурою м. Вінниці кримінального провадження відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України капітана міліції ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 вимагав та отримав незаконну грошову винагороду в сумі 2000,00 грн. за непритягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Отже, дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка виразилась з боку позивача, полягає в тому, що він вимагав та отримав незаконну грошову винагороду за непритягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про міліцію" працівник міліції несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Поняття дисциплінарного проступку визначено статтею 2 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", згідно з якою дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. В свою чергу службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

За таких обставин, судом встановлено, що ОСОБА_1 скоєно вчинок, який потягнув порушення прав та свобод громадян, зокрема ОСОБА_5, що стало підставою для порушення кримінальної справи.

Порядок накладання дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни визначений ст. 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", а саме з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. При цьому звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 з додержанням порядку, встановленого ст. 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", проведено службове розслідування за результатами якого підготовлено висновок службового розслідування ВІОС УКЗ УМВС України у Вінницькій області від 05.12.2012 р. за фактом відкриття прокуратурою м. Вінниці кримінального провадження відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України капітана міліції ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України.

За пунктом 2 висновків службового розслідування, запропоновано за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди, дільничного інспектора міліції ОСОБА_1 звільнити з органів внутрішніх справ.

Таким чином, матеріалами службового розслідування доведено, що позивачем допущено протиправні дії, що є дискредитацією звання працівника органів внутрішніх справ.

Крім того суд, оцінюючи посилання представника позивача на той факт, що за порушеним кримінальним провадженням, обвинувальний вирок відсутній, суд зазначає, що звільнення за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ є окремою підставою для звільнення, яке ніяк не пов'язано з порушенням кримінальної справи і набранням чинності вироком, який постановлено судом за результатами розгляду кримінального провадження. При цьому засуджені за вчинення злочину особи рядового і начальницького складу (в тому числі і без позбавлення спеціального звання), підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силу вироку суду за п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, тобто це є окремою підставою для звільнення, яка передбачає інший порядок звільнення.

За таких обставин, суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача, що факт вчинення позивачем проступку, якій дискредитує авторитет органів внутрішніх справ не може бути доведений доки вина позивача не буде встановлена судом за результатами розгляду кримінального провадження, оскільки набрання законної сили вироком суду є підставою для звільнення особи за п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, якій є окремою підставою звільнення.

При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що сам факт порушення відносно працівника органів внутрішніх справ кримінального провадження за фактом вимагання і отримання незаконної грошової винагороди дискредитує авторитет органів внутрішніх справ, а отже вчинені ним дії, що були підставою для порушення кримінальної справи є проступком, несумісним з перебуванням в органах внутрішніх справ.

Крім цього, суд критично оцінює посилання представника позивача на те, що при проведенні службового розслідування позивачу не були роз'яснені його права, а також він не був вчасно ознайомлений з висновком службового розслідування з огляду на таке.

Наказом МВС України від 06.12.1991 р. № 552 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція).

Згідно п.п. 14.3 п. 14 Інструкції посадова особа при проведенні службового розслідування зобов'язана роз'яснювати заявникам і особам, стосовно яких проводять службове розслідування, їхні права, забезпечувати здійснення цих прав у межах своєї компетенції, вирішувати в ході розслідування та після його закінчення спірні питання, розглядати заяви та клопотання.

Відповідно до п.п. 15.3 п. 15 Інструкції особа стосовно якої проводиться службове розслідування, має право знайомитися після закінчення службового розслідування із затвердженим висновком, а з дозволу керівника, який призначив службове розслідування, з матеріалами перевірки в частині, що його стосуються, якщо це не суперечить вимогам про збереження державної і службової таємниці.

Разом з тим, зазначеною Інструкцією не встановлено порядок роз'яснення прав та строків ознайомлення висновком та матеріалами службового розслідування.

Суд оцінюючи докази, які є у справі їх достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ з дотриманнях вимог чинного законодавства, правомірно, у межах повноважень, у спосіб та на підставах, встановлених законом, а саме Законів України "Про затвердження Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України", "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані накази прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а відтак є правомірним, тому у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказів слід відмовити.

Оскільки оскаржувані накази відповідача є правомірним, позовні вимоги щодо поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України у разі відмови у задоволені позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович