Дата принятия
04.02.2013
Номер дела
815/461/13-а
Номер документа
29024868
Форма судопроизводства
Административное
Компании, указанные в тексте судебного документа
Государственный герб Украины

Справа № 815/461/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

суддів Юхтенко Л.Р., Андрухіва В.В.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.12.2012 року № 729-12 та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі по тексту - Відповідач), в якому зазначив що він є громадянином Індії, але не може і не бажає користуватися захистом своєї країни. До моменту виїзду він проживав у штаті Харіяна. Позивач зазначає, що він був членом політичної партії «Індійський національний конгрес». Після того, як його партія перемогла на виборах, представники опозиційної партії почали його переслідувати, у зв'язку з чим його крамниця була спалена, він систематично зазнавав побиття. Представники опозиційної партії багаторазово погрожували йому вбивством. Через побоювання за свою безпеку позивач був вимушений покинути територію своєї країни в пошуках притулку.

Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з політичних переконань, був вимушений в пошуках притулку у червні 2011 року звернутись до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання статусу біженця в Україні, однак 11.01.2013 року позивач отримав повідомлення за № 9 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи рішення необґрунтованим та незаконним, ОСОБА_1 просив визнати його неправомірним та скасувати, а також зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, в цілому зазначивши, що проаналізувавши матеріали особової справи заявника, міграційною службою вважається, що виїзд іноземця відбувся з власних намірів, через бажання покращити своє та родинне економічне становище в чому заявник сам зізнається. Аналіз особової справи заявника вказує на те, що в країні громадського походження йому нічого не загрожувало та ніхто не погрожував та не переслідував, будь-які катування не очікують, крім того заявник в своїй розповіді не вказав про будь-які катування, фізичне насилля.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином Індії, за національністю - індус, сповідує релігію - індуїзм, проживав в м. Куркшетр. На батьківщині у позивача залишились проживати батько, мати, п'ятеро сестер, дружина, син та донька. Країну походження позивач покинув легально, за національним паспортом та оформленою візою терміном на три місяці, а саме рейсом м. Делі (Індія) - м. Москва (Російська Федерація) - м. Дніпропетровськ (Україна). До України позивач прибув 12.04.2011 року. За словами позивача, прибути в Україну йому допоміг знайомий, який навчався в Україні та зробив йому запрошення. По приїзді в Україну, позивач поїхав до м. Луганськ, там він перебував на протязі трьох місяців. Після закінчення трьох місячної реєстрації, позивач звернувся до посередника з метою продовження терміну візи, проте за його словами, посередник так і не повернув йому національний паспорт з обіцяною візою. До Управління позивач не надав жодних документів, які б підтверджували його розповідь. Зазначенні обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника та поясненнями самого позивача.

25 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував причини виїзду з країни походження, тим, що в Індії в його родини економічні проблеми. З числа представників родини, він один забезпечував родину, годував батьків з дружиною та дітьми. В Індії працював столяром, проте цих коштів не вистачало. В 2010 році він випадково зв'язався із своїм знайомим на ім'я ОСОБА_3, який раніше навчався в Україні в м. Луганськ та на даний час повернувся до Індії, який повідомив позивачу, що в Україні можливо заробляти та запросив його до України. Позивач погодився та оформив через нього необхідні для виїду документи (а.с. 17).

26.07.2011 року наказом начальника Управління міграційної служби в Одеській області у відповідності до п. 1 ст. 9 Закону України «Про біженців» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) прийняте рішення про прийняття до розгляду заяви громадянина Індії ОСОБА_1 (а.с. 28).

16.08.2011 року наказом начальника Управління міграційної служби в Одеській області у відповідності до абзацу 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину ОСОБА_1 (а.с. 37).

31.07.2012 року за результатами розгляду особової справи заявника № ODS 11/209 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину Індії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 50-54).

Вказаний висновок Управління обґрунтувало, в цілому, тим, що проаналізувавши матеріали особової справи заявника, міграційною службою вважається, що виїзд іноземця відбувся з власних намірів, через бажання покращити своє та родинне економічне становище в чому заявник сам зізнається. Аналіз особової справи заявника вказує на те, що в країні громадського походження йому нічого не загрожувало та ніхто не погрожував та не переслідував, будь-які катування не очікують, крім того заявник в своїй розповіді не вказав про будь-які катування, фізичне насилля, таким чином заявник приїхав в України з метою покращення свого економічного становища та звернувся до міграційного органу з метою своєї легалізації на території України.

Рішенням Державної міграційної служби України № 729-12 від 06 грудня 2012 з посиланням на ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 16).

11.01.2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 9 від 11.01.2013 року (а.с. 4).

На думку суду, така відмова є обґрунтованою та ґрунтується на законі з огляду наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про біженців» (чинного на момент звернення позивача до Управління з заявою про надання статусу біженця), а також Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно абз.1 ст.11 Закону України «Про біженців» (чинного на момент звернення позивача до Управління з заявою про надання статусу біженця) оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Абзацом 2 статті 11 Закону України «Про біженців» передбачено, що заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до абз.7 ст. 11 Закону України «Про біженців» до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду з Індії, позивач не надав, та заслуговуючих на увагу пояснень не навів.

Згідно з приписами статті 11 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби: реєструє заяву та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їхніми заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; проводить дактилоскопію особи, стосовно якої порушено клопотання про надання статусу біженця; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання їй статусу біженця, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену з батьками, щодо якої заяву про надання їй статусу біженця подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до абз.1 ст. 12 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Абзацом 3 статті 12 Закону України «Про біженців» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Згідно з ч. 11 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частина 1 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачає, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.

Згідно частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає необхідним зазначити, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності.

В даному випадку, твердження позивача про наявність підстав для надання йому статусу біженця, з огляду на матеріальний елемент клопотання, є необґрунтованими.

Причиною виїзду з країни постійного проживання зі слів заявник є економічні проблеми в родині.

Так за словами заявника він був єдиним годувальником в родині, працював столяром, проте тих грошей, які він отримував від приватної справи, не вистачало на утримання родини. Через свого знайомого ОСОБА_3, який навчався в Луганську, заявнику було зроблено запрошення в Україну. Мета приїзду саме в Україну, зі слів самого позивача, є те, що в Україні можна заробляти непогані гроші. В протоколі співбесіди від 15.08.2011 року заявник розповів, що він належав до самої нижчої касти, у зв'язку з чим, його постійно запрошували вступити до опозиційної партії та платити партійній внески. Відповідно до заяви про надання статусу біженця та протоколу співбесіди, зазначені причини є основною метою виїзду з Індії, інших погроз, фактів переслідувань заявник не зазнавав.

Так, зокрема, в самій заяві про надання статусу біженця, позивач вказав на головну причину його виїзду з Індії до України - економічні проблеми в його родині.

При цьому, в заяві про надання статусу біженця позивач взагалі не зазначає про будь-які переслідування, утиски та погрози з боку опозиційної партії, на що він посилається у позовній заяві.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у цілому, позивач не приховує того факту, що бажає стабільно жити в Україні, у зв'язку із чим він фактично і покинув країну походження, цілеспрямовано вирушивши до України. Такі обставини, а також факт залишення батьків, п'ятьох сестер, дружини та двох дітей, які, з його слів не працюють - не узгоджуються із доводами позивача для отримання статусу біженця (як то політична нестабільність, наявність небезпеки для життя в Індії), що суд оцінює як неправдоподібність та суперечливість тверджень позивача.

Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». В любому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Позивач не виявив достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Індії. Надана ним інформація при викладені причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надав, не довів жодного суттєвого факту заяви. Твердження позивача в позові щодо небезпеки, яка йому загрожує в Індії особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.

Позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, про що свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання ним паспорта. Зазначене свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права як громадянина, позивач користується захистом органів офіційної влади, тобто добровільно прийняв захист від країни своє громадянської належності, а відтак не потребує міжнародного захисту та не є біженцем.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами виїзду з Індії було не побоювання за своє життя та необхідність отримання міжнародного захисту, а пошук країни кращої для життя.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які позивач назвав, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

На підставі зазначеного, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що у дійсності основною метою звернення позивача до органу міграційної служби є бажання легалізації перебування на території України, оскільки на території України він має більше можливостей знайти роботу. Однак ця умова не відповідає критеріям поняття «біженець», а підпадає під поняття «мігрант», у зв'язку із чим позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справ і є правомірним. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Таким чином, на підставі встановлених судом фактів, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення від 06.12.2012 року № 729-12 року прийнято Державною міграційною службою України в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та обґрунтовано, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.12.2012 року № 729-12 та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 04 лютого 2013 року.

Головуючий суддя С.О. Cтефанов

Судді Л.Р. Юхтенко

В.В. Андрухів

Часті запитання

Який тип судового документу № 29024868 ?

Документ № 29024868 це

Яка дата ухвалення судового документу № 29024868 ?

Дата ухвалення - 04.02.2013

Яка форма судочинства по судовому документу № 29024868 ?

Форма судочинства - Административное

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 29024868 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Данные о судебном решении № 29024868, Одеський окружний адміністративний суд

Судебное решение № 29024868, Одеський окружний адміністративний суд было принято 04.02.2013. Форма судопроизводства - Административное, форма решения – . На этой странице вы сможете найти ключевые данные об этом судебном решении. Мы обеспечиваем удобный и быстрый доступ к актуальным судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных охватывает полный спектр необходимой информации, позволяя вам удобно находить ключевые данные.

Судебное решение № 29024868 относится к делу № 815/461/13-а

то решение относится к делу № 815/461/13-а. Компании, указанные в тексте настоящего судебного документа:


Наша система позволяет поиск по разным критериям, таким как регион или название суда. Также в личном кабинете есть возможность подробной настройки, что существенно ускоряет процесс поиска данных. Это позволяет продуктивно экономить ваше время при получении необходимой информации из реестра судебных решений и других официальных источников.

Предыдущий документ : 29024481
Следующий документ : 29024916