№ 2896327, 04.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04.02.2008 р.                                                                                                     № 8/115

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомНаціональна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

ДоСпеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків

Провизнання нечинними рішень Представники: Від позивача: Громніцький Ю.П. за дов. № 14-76 від 06.03.2007 р.

Від відповідача: Воронова О.Ю. за дов. № 135/9/10-206 від 31.01.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

           Пред’явлені позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 25.04.2007 р. № 0001284120/0, від 24.05.2007 р. № 0001284120/1, від 09.08.2007р. № 0001284120/2, від 28.09.2007 р. № 0001284120/3 та визнання нечинним рішення «Про результати розгляду скарги»від 22.05.2007 р. № 6436/10/25-019.

          Заявою від 15.10.2007 р. № 14-3105 НАК "Нафтогаз України" збільшила позовні вимоги та просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 28.09.2007 р. № 0001284120/3.

          Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач стверджує, що дії відповідача щодо розподілу сум, сплачених позивачем згідно з наявними в матеріалах справи платіжними документами в якості податкових зобов’язань з податку на додану вартість за грудень 2006р. та зарахування їх в погашення податкового боргу та пені є незаконними, оскільки закон не передбачає повноважень податкових органів змінювати цільове призначення коштів, у тому числі, зі сплати податкових зобов’язань, перерахованих позивачем до державного бюджету, вчинення вказаних дій податковим органом свідчить про протиправність таких дій.

          Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що при перевірці ним було встановлено, що позивачем несвоєчасно було сплачено податок на додану вартість за 2006 рік. Обґрунтовуючи заперечення на позов, відповідач зазначає, що кошти, які надійшли на сплату зобов’язань з податку, збору (обов’язкового платежу), спрямовуються в погашення зобов’язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платників податків.

          Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги заявлено про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 25.04.2007 р. № 0001284120/0, від 24.05.2007 р. № 0001284120/1, від 09.08.2007р. № 0001284120/2, від 28.09.2007 р. № 0001284120/3 та визнання нечинним рішення «Про результати розгляду скарги» від 22.05.2007 р. № 6436/10/25-019.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

За результатами невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині несвоєчасної сплати податку на додану вартість НАК «Нафтогаз України»було складено акт № 369/41-20/20077720 від 12.04.2007 р.

Відповідно до акту перевірки встановлено порушення пп. 5.3.1. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ в частині несвоєчасної сплати податку на додану вартість за 2006 рік, узгоджені зобов’язання сплачені в листопаді 2006 року на суму –50130009,00 грн., в грудні 2006 року на суму –89948853,00 грн., за 2007 рік узгоджені зобов’язання сплачені в січні –березні 2007 р. на суму – 182873307,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001284120/0 від 25.04.2007 р., яким встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість, передбаченого пп.. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та на підставі пп.. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону за затримку до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов`язання позивача зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10 % у сумі 13095678,30 грн.

Позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, однак, 24.05.2007 р. отримала рішення податкового органу від 22.05.2007 р. № 6436/10/25-019, яким спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

30.05.2007 р. позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 24.05.2007 р. № 0001284120/1, яким визначено зобов’язання зі сплати штрафу в тій же сумі та з тих же підстав, що й в попередньому податковому повідомленні-рішенні.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення та рішення від 22.05.2007 р. № 6436/10/25-019 позивач оскаржив до Державної податкової адміністрації у м. Києві.

06.08.2007 р. на адресу позивача надійшло рішення ДПА у м. Києві від 02.08.2007 р. № 2752/10/25-114, яким скарги НАК «Нафтогаз України» залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

13.08.2007 р. позивач отримав податкове повідомлення-рішення № 0001284120/2 від 09.08.2007 р., яким визначено зобов’язання зі сплати штрафу в тій же сумі та з тих же підстав, що й в попередньому податковому повідомленні-рішенні.

Позивач оскаржив вищевказані податкові повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації України.

Державна податкова адміністрація України винесла рішення № 9136/6/25-0215 від 20.09.2007 р., яким в задоволенні скарги позивачу було відмовлено, а спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Як вбачається з таблиці на стор. 3 - 4 Акту перевірки, штрафні санкції розраховані, виходячи з сум сплати податкових зобов’язань за період з 26.12.2006 по 30.01.2007, а також з частини суми, визначеної в уточнюючому розрахунку податкових зобов’язань з ДПВ від 02.03.2007 № 1757, яку відповідачем зараховано у погашення податкового боргу позивача з ПДВ за січень 2007 року, що були визначені останнім податковою декларацією від 20.02.2007 р.

Суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі          виходячи з наступного.          

          Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Позивачем було самостійно обчислено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за жовтень 2006 року в сумі 50 130 009,00 грн., за листопад 2006 року в сумі 89 948 853,00 грн. за грудень 2006 року в сумі 111 627 586,00 грн. та подано відповідно 20.11.2006, 20.12.2006 та 22.01.2007 (20 та 21 січня 2007 року були вихідними днями) до податкового органу відповідні податкові декларації з податку на додану вартість.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. А пп. 4.1.4 “а” п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону встановлює, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Таким чином, граничний строк сплати податкових зобов’язань з податку на додану вартість за жовтень 2006 року сплинув 30.11.2006, за листопад 2006 року у зв’язку з перенесенням робочих днів згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2006 N 612-р "Про перенесення робочих днів", про що Державна податкова адміністрація України надала окреме роз’яснення в своєму листі від 28.12.2006 р. №24814/7/10-1417/7093, сплинув 04.01.2007, за грудень 2006 року –30.01.2007.

Платіжними дорученнями від 30.11.2006 №8069 та від 30.11.2006 № 8177, позивачем сплачено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за жовтень 2006 в сумі 9 377 648,93 грн. та 40 752 360,07 грн. відповідно, що разом складає 50 130 009,00 грн. і дорівнює сумі податкових зобов’язань, визначених у податковій декларації за жовтень 2006 року.

Отже, податкові зобов’язання з податку на додану вартість за жовтень 2006 року були сплачені НАК "Нафтогаз України" в повному обсязі до спливу граничного строку їх сплати.

Платіжними дорученнями від 25.12.2006 р. № 8744, та від 29.12.2006 р. № 8979, № 8981, № 8978, № 8977, № 8975, № 8974, № 8973, № 8976 та № 8980 позивачем сплачено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за листопад 2006 року в сумі 89948853,00 грн.

Таким чином, податкові зобов’язання з податку на додану вартість за листопад 2006 року були сплачені позивачем в повному обсязі до спливу граничного строку їх сплати.

Платіжними дорученнями від 29.01.2007 р. № 400, № 401, № 399 та від 30.01.2007 р. № 423 та № 425 позивачем сплачено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2006 року в сумі 111 627 586,00 грн.

Отже, податкові зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2006 року також були сплачені НАК "Нафтогаз України" в повному обсязі до спливу граничного строку їх сплати.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не може бути підставою для позбавлення платника податків права виконати належним чином обов’язок щодо сплати поточних податкових зобов’язань.

Зміст Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не передбачає заборону платнику податків сплачувати податкові зобов’язання за наявності податкового боргу. Застосування відповідачем норми пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" під час сплати позивачем податкових зобов’язань спричиняє невиконання останнім встановленого законом обов’язку своєчасно сплачувати податкові зобов’язання, позбавляє його можливості та права своєчасно виконувати вимоги пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, незважаючи на сплату податкових зобов’язань в установлений законом строк.

Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не встановлює порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків податкових зобов’язань і не наділяє податкові органи повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно визначення черговості сплати податкових зобов’язань чи погашення податкового боргу, змінювати призначення платежу, вказаного платником податків та без згоди платника податків розпоряджатись його коштами.

Підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

В зв’язку з цим посилання відповідача на пункт 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" судом не приймаються, оскільки не можуть вважатись обґрунтованими.

Так, вказана норма визначає правило, однак, не визначає порядку чи механізму його реалізації (так, само як не передбачають такого порядку чи механізму й інші норми закону). Зокрема, вказане нормативне правило не визначає суб’єктів, на яких воно поширюється і які зобов’язані вчиняти певні дії на виконання його приписів або суб’єктів, які наділяються певними повноваженнями щодо виконання цієї норми.

Таким чином, вказана норма не уповноважує податкові органи змінювати цільове призначення коштів, що самостійно сплачуються платником податків в рахунок виконання податкових зобов’язань. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин відповідач неправомірно здійснював розподіл сплачених позивачем коштів та зарахування цих коштів в погашення податкового боргу (крім пені) з податку на додану вартість та пені.

Абзацом 2 підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що податковий орган здійснює відповідний розподіл та спрямування сум, які сплачуються саме в рахунок податкового боргу. Як зазначалось вище, позивач сплачував кошти в рахунок погашення податкових зобов’язань, а підстави для зарахування сплачених коштів в погашення податкового боргу відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" були відсутні.

Судом встановлено, що позивачем 02.03.2007 було подано до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок у податковій декларації з ПДВ, поданій за січень 2007 року.

Подання НАК "Нафтогаз України" уточнюючого розрахунку щодо зменшення сум податку на додану вартість, які підлягали нарахуванню за січень 2007 року, податковим органом було визначено як погашення податкового боргу, що тягне за собою застосування до платника податків штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Суд вважає, неправомірним застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, обчислених в розмірі 10 % від частини суми, визначеної в уточнюючому розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ, на яку зменшувались раніше задекларовані податкові зобов’язання з податку на додану вартість, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, закон передбачає застосування штрафів за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань, а розмір такої штрафної санкції обчислюється з суми погашеного податкового боргу.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право подати уточнюючий розрахунок.

Отже, зазначена норма закону свідчить про те, що подача платником податку уточнюючого розрахунку щодо зменшення раніше задекларованих податкових зобов’язань є виправленням помилки. Таке виправлення не є сплатою (погашенням) раніше задекларованих податкових зобов’язань, оскільки раніше задекларовані податкові зобов’язання взагалі не існували (були визначені помилково).

Припущення позивачем помилок під час визначення податкових зобов’язань за січень 2007 року з подальшим їх виправленням шляхом подання уточнюючого розрахунку не може бути підставою для стягнення з позивача штрафних санкцій з податкових зобов'язань, які ніколи не існували (були визначені помилково), тобто для притягнення НАК "Нафтогаз України" до відповідальності за порушення податкового законодавства, що не мало місця.

Посилання відповідача на узагальнююче податкове роз’яснення, затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 16.07.2003 року № 354, в підтвердження того, що погашенням податкового боргу є зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника податків з бюджетом, суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до пп.. 4.4.2. “г” п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове роз’яснення не має сили нормативно-правового акту.

Також не приймаються судом до уваги посилання відповідача на вказівки щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень Інструкції “Про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби”, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003 р. № 290. Так, вказаною Інструкцією встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування та погашення пені, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання і не регулюються питання застосування штрафних санкцій.

          Нормами Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не передбачено, що подання уточнюючого розрахунку і виправлення, таким чином, допущених раніше помилок є погашенням податкового боргу платника податків.

          Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 та п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти; джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків.

          Подання податкової декларації (уточнюючого розрахунку) з від’ємним значенням ПДВ не може вважатися сплатою (погашенням) податкового боргу, оскільки при цьому ні кошти, ні інші активи платника податків не використовуються.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 25.04.2007 р. № 0001284120/0, від 24.05.2007 р. № 0001284120/1, від 09.08.2007р. № 0001284120/2, від 28.09.2007 р. № 0001284120/3 та визнання нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків «Про результати розгляду скарги»від 22.05.2007 р. № 6436/10/25 –019, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 25.04.2007 р. № 0001284120/0, від 24.05.2007 р. № 0001284120/1, від 09.08.2007 р. № 0001284120/2, від 28.09.2007 р. № 0001284120/3.

3. Визнати нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків «Про результати розгляду скарги»від 22.05.2007 р. № 6436/10/25 –019.

4. Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання постанови: 11.02.2008 р.