Решение № 28099054, 05.10.2012, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2012 р. Справа № 5016/1508/2012(10/57)

за позовом приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім -97",

73000, м. Херсон, вул. Ілліча, 86, кв. 88

до відповідачів:

1) товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп маркет»

54030, м. Миколаїв, вул. Веселинівська, 53

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Південний регіон транзит»

54007, м. Миколаїв, вул. Ракетна, 39 -А

про визнання недійсним договору

Суддя Алексєєв А.П.

Представники:

від позивача -Юрченко Н.С., дов. № 1 від 05.01.2012 року,

від відповідача 1 -не з'явився,

від відповідача 2 - Бєлік С.В., дов. №03/09 від 03.09.2012 року.

СУТЬ СПОРУ: приватне акціонерне товариство "Херсонський оптовий торговий дім -97" (далі -позивач) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору №1 від 12.06.2012 року про відступлення права вимоги, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп маркет" (далі -відповідач-1) і товариством з обмеженою відповідальністю "Південний регіон транзит " (далі -відповідач-2), за яким до відповідачf-1 перейшло право вимоги за договором поставки від 01.11.2010 року за № 220, укладеного між позивачем та відповідачем-2. Позивач послався на те, що спірний договір про відступлення права вимоги фактично є договором факторингу, так як згідно цивільного законодавства України та Закону України "Про фінансові послуги та державне обслуговування ринків фінансових послуг " його стороною може бути лише банк або фінансова установа, проте відповідач-1 таким не є.

У відзиві на позов відповідач-1 позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність, вказавши, що спірний договір не є договором факторингу, так як відповідач-1 не здійснював фінансування відповідача-2 за оплату.

03.09.2012 року та 21.09.2012 року у судових засіданнях було оголошено перерви.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, а представники відповідачів позовні вимоги не визнали повністю.

Після перерви судове засідання поновлене 05.10.2012 року і в ньому суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

12.06.2012 року між відповідачем-2 (первісний кредитор) та відповідачем-1 (новий кредитор) був укладений спірний договір № 1 про відступлення права вимоги по сплаті боргу в сумі 298224 грн. 26 коп., які раніше зобов'язався сплатити позивач первісному кредитору на виконання грошових зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару за укладеним договором поставки № 220 від 01.11.2010 року.

14.06.2012 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 були укладені додаткові угоди №1, 2 до договору №1 про відступлення права вимоги від 12.06.2012 року.

Згідно п. 2 додаткової угоди №1 до договору №1 про відступлення права вимоги Первісний Кредитор відступає Новому Кредитору своє право вимоги до вказаного у п. 1.1 основного договору боржника на суму 298224, 26 грн.

Згідно п. 7 додаткової угоди №1 до договору №1 про відступлення права вимоги за відступлення права вимоги Новий Кредитор розраховується в Первісним Кредитором лише після отримання цих коштів від Боржника.

Відповідно до п.1.2 додаткової угоди №2 до договору №1 про відступлення права вимоги Новий Кредитор розраховується з Первісним Кредитором з суми фактично повернених коштів на рахунок Нового Кредитора.

Таким чином, із змісту вищевказаних угод щодо відступлення права вимоги, не передбачено фінансування відповідача-2 з боку відповідача-1 та здійснення оплати відповідачем -2 відповідачу-1 за надані послуги.

Вказаний спірний договір містить всі істотні умови господарського договору, які передбачені ст.180 ГК України, відповідає положенням ст. ст. 512-516 ЦК України та ч.1 ст.195 ГК України про заміну кредитора у зобов'язанні, його укладено з додержанням загальних вимог, необхідних для чинності правочинів, передбачених частинами 1-5 ст. 203 ЦК України.

Позивач як на підставу визнання недійсним спірного договору зазначив його невідповідність вимогам закону, оскільки цей договір є договором факторингу. Така підстава визнання недійсності спірного договору не узгоджується з його умовами.

Чинним законодавством України визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема факторинг, котрі надаються фінансовими установами (п.11 ч. 1 ст. 4, ч. ч. 1, 5 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне обслуговування ринків фінансових послуг", ч. 3 ст.1079 ЦК України).

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) ( ч.1 ст.1078 ЦК України).

Отже, визначальним у договорі факторингу є: 1) надання фінансової послуги як виду діяльності фінансової установи; 2) передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів.

З огляду на викладене, спірний договір не може бути визнано договором факторингу, оскільки у ньому відсутні умови щодо передачі відповідачем-1 грошових коштів за плату відповідачу-2.

Крім того, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

У судовому засіданні представник позивача не надав судові обґрунтованих пояснень яким чином спірний правочин порушує права чи законні інтереси позивача.

За вищевказаних обставин, у задоволені позову належить відмовити повністю.

Розглянувши вимогу відповідача-1 щодо покладення на позивача витрат на адвокатські послуги (правову допомогу) в сумі 2000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 44 ГПК України одним з різновидів судових витрат є, зокрема, оплата послуг адвоката.

На обґрунтування зазначеної суми відповідач-1 додав договір про надання правової допомоги від 27.08.2012 року за № 1, підписаний директором відповідача-1 та адвокатом Русіним Р.М., в тому числі надав докази сплати послуг адвоката у розмірі 2000 грн., про що свідчить копія видаткового касового ордеру від 27.08.2012 року.

З приводу вираховування заявленого розміру витрат на правову допомогу слід зазначити наступне. Законодавчою базою, якою слід керуватися при вираховуванні розміру витрат на правову допомогу є Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" №4191-VI від 20.12.2011 року (далі -Закон).

Відповідачем-1 допускається застосування Закону стосовно граничних розмірів компенсації витрат й у господарському судочинстві (за аналогією з цивільним судочинством).

Так, Законом встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У свою чергу, при наданні правової допомоги за договором, відповідачем-1, в особі його адво ката Русіна Р.М., п. 3.1 договору встановлено, що замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 2000 грн.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»розмір мінімальної заробітної плати з 01.07.2012 року на місяць становить 1102 грн. на годину -6, 61 грн.

Адвокат Русін Р.М. приймав участь у судових засіданнях, які відбулися 03.09.2012 року та 21.09.2012 року, загальною тривалістю 1 година 20 хвилин.

Також суд бере до уваги тривалість часу для підготовки відзиву на позовну заяву тривалістю 8 годин.

Таким чином, на думку суду, з відповідача необхідно стягнути кошти на правову допомогу на користь відповідача-1 в розмірі 21 грн. 94 коп. (8,3 години * 6,61 грн.*40%:100).

Згідно ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при відмові в позові на позивача.

Таким чином, на користь відповідача-1 необхідно стягнути 21 грн. 94 коп. витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім -97" про визнання недійсним договору від 12.06.2012 року за № 1 про відступлення права вимоги, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп маркет" і товариством з обмеженою відповідальністю "Південний регіон транзит" -відмовити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім -97" (73000, м. Херсон, вул. Ілліча, 86, кв. 88; ідентифікаційний код 24121211) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп маркет" (54030, м. Миколаїв, вул. Веселінівська, 53; ідентифікаційний код 37279038) 21 (двадцять одну) грн. 94 коп. - витрат на адвокатську допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Порядок та строк апеляційного оскарження визначений ст. 91,93 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 08 жовтня 2012 року.

Суддя А.П.Алексєєв