Постановление суда № 27726945, 20.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/47279/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Електропром» на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 рокуу справі№ 2а-247/12/2070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Електропром»доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 року у справі № 2а-247/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року, в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Електропром»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове, яким скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 11, 69, 71, 86, 138, 159 кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова в період з 24.06.2011р. по 15.07.2011р. проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Електропром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.20111р., результати якої оформлені актом № 2780/235/14089096 від 22.07.2011р.

Актом перевірки зафіксовані порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок якого позивачем завищено валові витрати та занижено податок на прибуток на суму 230312 грн., а також пп. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.3 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 219660 грн.

На підставі цього акта перевірки відповідачем 09.08.2011р. прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003092302 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 277084,25 грн., з яких 230312 грн. за основним платежем та 46772,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0003112302 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 261575 грн., з яких 219660 грн. за основним платежем та 41915 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Донарахування податкових зобов'язань слугував пов'язане із висновком відповідача про безпідставне включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум, пов'язаних з господарськими операціями з КП «Будкомунтехсервіс», ПП «Спецстройсистема», ТОВ «Технопром.Буд»та ТОВ «Аспект-2006».

Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог слугували висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем реального виконання зазначеними вище контрагентами позивача робіт та поставок товарів, що не дозволило підтвердити зв'язок понесених позивачем витрат на користь зазначених контрагентів з підготовкою, організацією та веденням виробництва. Документи щодо господарських відносин із зазначеними суб'єктами господарювання не оформлені належним чином, оскільки містять суттєві недоліки та невідповідності.

З таким висновком суду першої інстанції погодився і апеляційний адміністративний суд.

Суд касаційної інстанції вважає, що місцевий та апеляційний адміністративні суди вірно послалися в обґрунтування своїх висновків на положення п. 5.1 , пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим, при оцінці наданих сторонами доказів судами не були в повній мірі виконані вимоги ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повного встановлення обставин справи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з акта перевірки, відповідач зменшив валові витрати позивача та суми податкового кредиту, оскільки вважав, що укладені позивачем правочини з КП «Будкомунтехсервіс», ПП «Спецстройсистема», ТОВ «Технопром.Буд»є нікчемними в силу положень ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. На думку відповідача, такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таку ж позицію відповідач висловив і в запереченнях на позов.

На підтвердження своєї позиції відповідач надав суду копії документів про перевірки зазначених вище контрагентів позивача.

З наданих документів вбачається, що взаємовідносини позивача з КП «Будкомунтехсервіс»підтверджені повністю, за результатами перевірки складена довідка від 14.10.2011р.

З акта перевірки ПП «Спецстройсистема»вбачається, що в момент перевірки місцезнаходження платника податків податковим органом встановлено не було, проводилася невиїзна позапланова перевірка, результатами якої зафіксовано декларування та сплата податкових зобов'язань за грудень 2010 року та січень 2011 року.

Аналогічна інформація зазначена в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технопром.Буд».

Однак в порушення ч. 1 ст. 71, ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано жодних доказів про прийняття податковими органами передбачених Податковим кодексом України (п. 86.8 ст. 86) податкових повідомлень-рішень за наслідками таких здійснених перевірок.

Відповідно до статті 86.10 Податкового кодексу України в акті перевірки відображається не лише заниження податкових зобов'язань, а й їх завищення.

В жодному акті перевірки не зазначено про зменшення задекларованих платниками податків податкових зобов'язань у зв'язку із висновком про нікчемність правочинів.

Не зроблено такого висновку і відносно позивача. Так, з пояснень позивача вбачається, що отримані від контрагентів товарів та послуг він використовував їх при здійсненні господарської діяльності при наданні послуг замовникам. Однак ані в акті перевірки позивача, ані в запереченнях на позов відповідач не спростовує такі доводи позивача і не наводить доказів про зменшення його податкових зобов'язань у зв'язку із нікчемністю правочинів.

Стверджуючи про недоведеність реальності господарських операцій у зв'язку із невідповідністю первинних бухгалтерських документів умовам договорів, розбіжністю в обсязі замовлених та виконаних робіт, датах складання документів тощо, суди першої та апеляційної інстанції також не з'ясували подальшу долю таких робіт, передачу результатів таких робіт позивачем замовникам, використання отриманих позивачем товарів при виконанні таких робіт, хоча позивачем надавалися відомості щодо замовників.

Відповідно до частини 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суди мали перевірити такі доводи позивача при оцінці реальності виконаних господарських операцій.

Крім того, поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилися й те, що з 01.01.2011 року набрала чинності частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

Отже, суди повинні були витребувати допустимі докази на підтвердження доводів відповідача, викладених у запереченнях на позов та в акті перевірки, який став підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відсутність допустимих доказів у справі, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, свідчить про передчасність висновків судів про недоведеність позивачем реальності господарських операцій по придбанню товарів та послуг.

Оскільки без з'ясування цих обставин перевірити правильність застосування судами норм матеріального права неможливо, а збирання та оцінка доказів, встановлення обставин справи до компетенції касаційної інстанції в силу положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не належить, відповідно до частини 6 пункту 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід витребувати та дослідити допустимі докази на підтвердження нікчемності правочинів, укладених позивачем після 01.01.2011 року, перевірити факт використання в подальшій господарській діяльності отриманих позивачем від зазначених в акті перевірки контрагентів товарів та послуг підчас виконання господарських зобов'язань із своїми замовниками, в разі складності в оцінці змісту робіт, що виконувалися, враховуючи необхідність спеціальних знань для з'ясування змісту виконуваних робіт, вирішити питання про доцільність призначення судової експертизи, надати оцінку доказам у справі в їх сукупності та взаємозв'язку і вирішити спір відповідно до законодавства.

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Електропром»задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року у справі № 2а-2257/12/2070 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак