ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
05 листопада 2012 р. Справа № 2а/0270/4574/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Богоноса Михайла Богдановича,
за участю:
секретаря судового засідання: Колос Мирослава Сергіївна
представника позивача: Нестерука В.В.
представника відповідача: Макогончук Г.А., Лудан І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фермерського господарства "Діана-П"
до: Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області
про: визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ :
У жовтні 2012 року позивач - Фермерське господарство «Діана - П» звернувся в суд із позовом до відповідача - Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби. У позовній заяві позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо збільшення суми грошових зобов'язань за податком на додану вартість та скасувати податкове повідомлення - рішення Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 24.09.2012 року № 0000232201.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що податковим органом самостійно визначено суму грошового зобов'язання в розмірі 93728 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 117160 грн. за порушення платником податків п. 185.1 ст.185, ст..186, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188, п. 189.1 ст.189 Податкового Кодексу України - завищення задекларованих показників у податкових деклараціях з податку на додану вартість у зв'язку із використанням земельних ділянок державна реєстрація договорів яких не здійснена. При цьому, позивач не погоджується із висновками контролюючих органів про те, що суми податку на додану вартість підприємством за період жовтень 2011 в сумі 6688 грн., грудень 2011 року в сумі 21717 грн., січень 2012 року в сумі 16786 грн., травень 2012 року в сумі 48537 грн. мали бути включені до загальної декларації з податку на додану вартість, оскільки у вказаний період Фермерське господарство «Діана - П» вважалося суб'єктом спеціального режиму оподаткування, а тому згідно ст. 209 ПК України не повинен сплачувати суму податку на додану вартість, нараховану сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг.
Також позивач зазначає, що норми Податкового кодексу України вказують на те, що законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством. Окрім вказаного на думку позивача контролюючим органом не досліджувалося, що сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва фермерського господарства «Діана-П». Також представники податкової інспекції не послалися на жоден первинний документ який давав би можливість встановити скільки продукції було вирощено та реалізовано з земельних ділянок, які на думку перевіряючих неправомірно використовувались суб'єктом господарювання.
Відповідач у справі проти адміністративного позову заперечив, подавши письмові заперечення на позовну заяву у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Спростовуючи доводи позовної заяви відповідач посилається на те, що ФГ «Діана-П» не включено до податкового зобов'язання Декларацій з податку на додану вартість за період з 01.04.2010 по 30.06.2012 р.р. податок на додану вартість з поставки сільськогосподарських товарів (послуг), які не вирощені (вироблені) на власних або орендованих виробничих потужностях. Також відповідачем зазначено, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди на які не пройшли державної реєстрації, ФГ «Діана-П» втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких незареєстрованих договорів. Тобто, на думку відповідача, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації ФГ «Діана-П» до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у декларації, по якій відбуваються розрахунки з бюджетом.
У судовому засіданні представники сторін, відповідно вимоги позовної заяви та заперечень на позов підтримали.
Заслухавши пояснення представників сторін, надавши оцінку іншим доказам, які знаходяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи із наступного:
на підставі наказу № 776 від 23 серпня 2012 року Могилів-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією у період з 28.08.2012 року по 05.09.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку фермерського господарства «Діана-П» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2012 року.
За результатами перевірки Могилів-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією 12 вересня 2012 року складено акт № 3/2201/32909063.
Із вказаного акту вбачається, що при перевірці податковий орган встановив, що для здійснення господарської діяльності ФГ «Діана-П» використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшли державної реєстрації.
На підставі зазначених обставин, контролюючий орган дійшов висновку, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди на які не пройшли державної реєстрації, ФГ «Діана-П» втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких незареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації ФГ «Діана-П» до складу такого зобов'язання має право відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації, на думку відповідача повинна відноситися до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у декларації, по якій відбувається розрахунки з бюджетом.
Зазначені висновки Акта перевірки від 12 вересня 2012 року № 3/2201/32909063 стали підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення від 24 вересня 2012 року № 0000232201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 210888 грн., яке стало предметом оскарження у справі.
Надаючи оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття оскаржуваного у справі податкового повідомлення рішення, від 24 вересня 2012 року № 0000232201 суд бере до уваги, що згідно п. 209.1 ст. 209 ПК України, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та
відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
При розгляді справи судом досліджено Свідоцтво №100187730 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Згідно вказаного свідоцтва, позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткування як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є вирощування зернових та технічних культур (код КВЕД 01.11.1) та надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту (код КВЕД 01.41.0). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось, а рішення не приймалося.
Також встановлено, що у період який перевірявся у користуванні позивача перебувало земель пайового фонду 735,23 га, в тому числі не переоформлених паїв 87.86 га, та земельних ділянок договори оренди щодо яких не зареєстровано площею 65,05 га., у використанні голови ФГ «Діана - П» 2.04 га, проектні дороги та лісосмуги - 14,42 га, а зареєстровано договорів на оренду земельних ділянок площею 567,9 га.
Відтак, перевіряючими зроблено висновки, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими у органі реєстрації в установленому законодавством порядку. При цьому, інспекторами податкового органу, які проводили перевірку, розрахунок суми, яку позивачем на їх думку безпідставно включено до спеціальної декларації, проведено простим арифметичним способом, що підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.
Суд вважає нормативно необґрунтованими висновки контролюючого органу, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення виходячи із того, що п. 209.6. ст. 209 ПК України передбачено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Як під час проведення перевірки та оформлення її результатів так і під час розгляду справи в суді, представниками відповідача не ставилась під сумнів законність статусу позивача у період, який перевірявся як суб'єкта спеціального режиму оподаткування. Крім того, перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.
Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.
Разом із тим, суд надає критичну оцінку та відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для визначення податкових зобов'язань позивача виходячи окремо із частки товарів, які реалізовані позивачем та вирощені на земельних ділянках, договори оренди щодо яких не зареєстровані. Підставою для такого висновку є зміст норм ст. 209 ПК України. Так, відповідно до п. 209.11. ст. 209 ПК України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25% вартості всіх поставлених товарів/послуг, то:
а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;
б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;
в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.
Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податку на додану вартість (суб'єктів спеціального режиму оподаткування) не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів. При цьому, законодавець чітко пов'язує втрату податкових пільг, що передбачені для суб'єктів спеціального режиму оподаткування із здійсненням поставок протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарських товарів/послуг, питома вага яких перевищує 25% вартості всіх поставлених товарів/послуг, а не із поставкою таких товарів/послуг, вирощених на земельних ділянках, договори оренди щодо яких не зареєстровані у встановленому порядку. Окрім цього, судом береться до уваги, що представниками відповідача не оспорювався факт відповідності Фермерського господарства «Діана - П» встановленим п. 209.6. ст. 209 ПК України вимогам.
Разом із тим, суду незрозумілий алгоритм визначення податковими інспекторами при проведенні перевірки кількості та якості сільськогосподарської продукції, вирощеної та реалізованої на земельних ділянках, що використовувались орендарем на умовах договорів оренди землі, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки. Крім того, не грунтується на нормах чинного законодавства і метод визначення податковим органом загального розміру площі землі та відповідно визначення вартості отриманої на ній сільськогосподарської продукції, оскільки такий носить чисто математичний характер.
Окрім зазначеного, суд не погоджується з висновками контролюючого органу з огляду на те, що ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону.
Аналогічні положення містить ст. 18 Закону України «Про оренду землі». Так, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Аналізуючи наведені норми, суд вважає, що договори оренди землі, які використовуються позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, повинні пройти державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку, що позивачем не заперечується. Проте, недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.
Таким чином, є помилковою позиція податкового органу щодо ідентифікації та виокремлення тієї суми податку на додану вартість, що слід було внести до загальної декларації, із загальної суми податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2012 року № 0000232201 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання позивача за податком на додану вартість на двісті десять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень, то на думку суду у задоволенні такої слід відмовити виходячи із того, що в силу п. п. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Частиною 1 ст. 58 ПК України, передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення -рішення.
В силу п. п. 14.1.157. п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Тому, підставою для виникнення грошового зобов'язання із сплати визначених податковим органом сум податків є саме податкове повідомлення - рішення, а не оскаржувані позивачем дії, які не породжують виникнення грошового зобов'язання у платника податку, а тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ч. 3 ст. 94 КАС України, в силу якої, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 24 вересня 2012 року № 0000232201.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства «Діана - П» судові витрати в розмірі 1070 грн. 54 коп. (одна тисяча сімдесят гривень п'ятдесят чотири коп.) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунків Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Богоніс Михайло Богданович
Судебное решение № 27317112, Вінницький окружний адміністративний суд было принято 05.11.2012. Форма судопроизводства - Административное, форма решения – . На этой странице вы сможете найти важные сведения об этом судебном решении. Мы предоставляем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных охватывает полный спектр необходимой информации, позволяя вам удобно находить важные сведения.
то решение относится к делу № 2а/0270/4574/12. Фирмы, указанные в тексте настоящего судебного документа: