№ 26415122, 04.10.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

04 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0270/3837/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Олексієнко Юлії Володимирівни

позивача: Пастернака Д.О.

відповідача: Лучинського П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерне товариство "Вінницький асфальтобетонний завод"

до: Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

17 серпня 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Вінницький асфальтобетонний завод» з позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 02.04.2012 року № 0004371600.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами камеральної перевірки поданої позивачем податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2012 року складено акт № 415/212/15/02131479 від 14.03.2012 року, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог п.201.10 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України.

На підставі даного акту перевірки, Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004371600 від 02.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 130075 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32519 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки та, відповідно, і з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та просить скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві і пояснення, надані у судовому засіданні, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, зазначивши, що Вінницька ОДПІ приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_3, головний бухгалтер ПАТ «Вінницький асфальтобетонний завод», яка зазначила, що при підготовці звіту з податку на додану вартість за січень 2012 року, вона неодноразово зверталась до податкового органу з проханням надати їй інформацію про те, чи зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна №12 від 31.012012 року, в тому числі направляла відповідні запити (а.с. 47, 49, 51). Оскільки закінчувався строк подання зазначеної вище звітності, нею вона була подана без отримання даної інформації.

Заслухавши пояснення представників сторін та показання свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 14.03.2012 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці (надалі - Вінницька ОДПІ) проведено камеральну перевірку поданої ПАТ «Вінницький асфальтобетонний завод» податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2012р.

За результатами перевірки складено акт від 14.03.2012 року № 415/212/15/02131479.

Згідно висновків даного акту, перевіркою встановлено відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкової накладної за № 12 від 31.01.2012 року в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної, що, в свою чергу, на думку відповідача, є порушення вимог п. 201.10 ст. 201 ПКУ та не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість по податковому кредиту, внаслідок чого підприємством ВАТ «Вінницький асфальтобетонний завод» було завищено суму ПДВ, включену до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за січень місяць поточного року.

02 квітня 2012 р. на підставі акту перевірки Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004371600, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 130075 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32519 грн.

Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до податкової накладної визначені статтею 201 ПКУ.

Так, пунктом 201.1 статті 201 ПКУ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД ( 2371а-14, 2371б-14, 2371в-14, 2371г-14 ) (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Частиною 2 пункту 201.10 статті 201 ПКУ визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частини 9 пункту 201.10 статті 201 ПКУ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Однак, в акті перевірки перевіряючим не зазначено, яке саме порушення допущено позивачем: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних чи порушення порядку заповнення податкової накладної. З пояснень представника відповідача в судових засіданнях суд прийшов до висновку, що саме відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних слугувала підставою для збільшення суми ПДВ, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті до бюджету. Крім того, на думку представника відповідача, для наявності факту порушення вимог п. 201.10 статті 201 ПКУ достатньо існування однієї з двох обставин самостійно: або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, або порушення порядку заповнення податкової накладної.

Суд критично оцінює таку позицію відповідача виходячи з наступного.

Як зазначалося вище, вимоги до податкової накладної встановлено пунктом 201.1 статті 201 ПКУ. Так, судом досліджено податкову накладну від 31.01.2012 року №12 та встановлено, що вона повністю відповідає зазначеним вище вимогам. Крім того, на думку суду, порушенням вимог частини 9 пункту 201.10 статті 201 ПКУ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є одночасне існування двох обставин: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної. А тому, враховуючи те, що під час перевірки встановлено не дотримання однієї із наведених вище вимог, суд не погоджується з висновком зазначеної перевірки.

Крім того, судом також досліджувалось питання товарність здійснених між позивачем та ТОВ "Віндор" операцій, за результатами яких було включено до податкового кредиту суму ПДВ, яке в подальшому податковим органом було визнано протиправним, хоча реальність таких операцій відповідачем під час перевірки не досліджувалась, а в судових засіданнях представником відповідача не заперечувалась.

Так, на підтвердження реальності здійснення зазначеної вище операції позивачем надано копію договору поставки від 12 січня 2012 року №12/01 (а.с. 7-9), копію видаткової накладної від 31 січня 2012 року №7 (а.с. 6), банківські виписки про здійснення оплати за отриманий товар (а.с. 41-42), звіти про вироблену продукцію та витрат сировини (а.с. 43-46)

З урахуванням усього вищевикладеного, суд приходить до висновку, що висновки, викладені в акті перевірки від 14.03.2012 року № 415/212/15/02131479, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а отже і прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 № 0004371600 є протиправним та підлягає скасуванню.

При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини, оскаржуване рішення не відповідає вище переліченим вимогам.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки платіжним дорученням № 813 від 15.08.2012 року (а.с. 20) підтверджено розмір судового збору сплаченого Позивачем, що складає 1626,00 грн., а адміністративний позов задоволено повністю, суд прийшов до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача суми сплаченого судового збору, шляхом її безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0004371600 від 02.04.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерне товариство "Вінницький асфальтобетонний завод" судовий збір в розмірі 1626,00 грн. (одна тисяча шістсот двадцять шість гривень 00 копійок) шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна