Постановление суда № 264149, 01.08.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

01.08.2006 р. Справа № 23/157

к/с№К-13594/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Нечитайла О.М.,

суддів: Конюшка К.В.,

Ланченко Л.В.,

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І

при секретарі Буряк І.В.

за участю представників:

позивача Гусенко О.О. дов. від 30.01.2006р. № 2

відповідача Жданова Т.А. дов. від 28.07.2006р. № 11076/9/10-017

Пилипон В.О. дов.від 30.05.2006р. № 8417/9/10-017

розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Обрій”

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2006р.

у справі № 23/157

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Обрій”, м. ПідгорнедоДніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції, смт. Ювілейнепровизнання недійсним податкового повідомлення рішення

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Обрій” (далі по тексту позивач, ТОВ “Агрофірма “Обрій”) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції (далі по тексту відповідач, Дніпропетровська МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення №0000172301/1 від 01.03.2005р.

Позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій заявлено прохання визнати недійсним податкове повідомлення рішення №0000172301/2 від 12.05.05р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2005 року по справі №23/ 157 позов ТОВ “Агрофірма “Обрій” задоволено у повному обсязі та визнано недійсним податкове повідомлення рішення Дніпропетровської МДПІ № 0000172301/2 від 12.05.2005р. і стягнуто з відповідача на користь позивача 203 грн. судових витрат.

Місцевий господарський суд, задовольняючи заявлений позов вказав на те, що наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних, що були подані відповідачеві під час здійснення перевірки, мають всі необхідні реквізити, відповідають всім вимогам первинних документів в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і є достатньою підставою для відображення операції з придбання підшипників в бухгалтерському обліку і включення вартості підшипників до складу валових витрат.

Також місцевий господарський суд зазначив, що видані контрагентом позивача податкові накладні в повному обсязі містять перелік даних, які повинні бути зазначені в податковій накладній, в тому числі опис товару.

Дніпропетровська МДПІ оскаржила рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Постановою від 19.01. 2006 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відповідача задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував та відмовив ТОВ “Агрофірма “Обрій” в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд вказав, що оскільки розрахунки між позивачем та його контрагентом були проведені шляхом передачі контрагенту простих векселів, а відповідно до ч. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобовязань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються, то позивачу було обґрунтовано донараховано за червень 2004 року суму податкового зобовязання за платежем “податок на додану вартість” у розмірі 798 150, 50грн.

ТОВ “Агрофірма “Обрій”, не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, подала касаційну скаргу, в якій просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2006р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2005р. по справі №23/157.

В касаційній скарзі ТОВ “Агрофірма “Обрій” стверджує, що спірна сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту не на підставі виписаних та наданих товариству “Овіола” векселів, а на підставі отриманих податкових накладних по факту поставки товару, що передбачено п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Окрім того, позивач стверджує, що апеляційний господарський суд порушив вимоги матеріального права, оскільки застосував положення ч. 3 п. 4.8 ст. 4, п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, які не стосуються спірної операції.

Дніпропетровською МДПІ подано письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наведено доводи в обґрунтування прохання залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ “Агрофірма “Обрій”.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, заперечень відповідача, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

З 09.12.2004р. по 08.02.2005р. Дніпропетровською МДПІ було проведено документальну перевірку з питання дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.01.2002р. по 01.10.2004р., за результатами якої було складено акт перевірки №14/2301/30059755 від 08.02.2005р.

Перевіркою встановлено, що в перевіряємому періоді позивач придбав у ТОВ “Овіола” підшипники за договором, яким не передбачено транспортування та погрузочно розгрузочні роботи. Розрахунки між підприємствами були здійснені у вексельній формі.

Перевірячими встановлено, що позивачем, в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту у червні 2004 року суми податку на додану вартість по придбаним у ТОВ “Овіола” підшипникам без підтвердження первинними документами, в яких би були наявні всі необхідні реквізити.

09.02.2005р. Дніпропетровською МДПІ, на підставі висновків акту перевірки №14/2301/30059755, було прийнято податкове повідомлення рішення №0000102301/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов”язання за платежем “податок на додану вартість” у розмірі 798 150,50грн. (основний платіж 532 100грн., 266 050грн. штрафні санкції).

Визначене контролюючим органом податкове зобов”язання було оскаржено позивачем в адміністративному порядку.

Дніпропетровська МДПІ та Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області рішеннями №2213/10/23 від 01.03.2005р. та №11479/10/25-008 від 06.05.2005р. відповідно, скарги позивача залишили без задоволення.

За результатами розгляду скарг Дніпропетровською МДПІ були прийняті податкові повідомлення рішення №0000172301/1 від 01.03.2005р. та №0000172301/2 від 12.05.2005р., якими позивачу, на підставі висновків акту перевірки №14/2301/30059755 було визначено суму податкового зобовязання за платежем “податок на додану вартість” у розмірі 798 150,50грн. (основний платіж 532 100грн., 266 050грн. штрафні санкції).

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 14.06.2004р. між позивачем та ТОВ “Овіола” було укладено угоду купівлі продажу №3 (далі по тексту Угода), за умовами якого ТОВ “Овіола” зобовязалось поставити позивачу товар за найменуванням, в кількості, асортименті згідно специфікацій на загальну суму 3 192 600грн., а позивач оплатити вартість товару.

Підпунктами 5.1 та 5.2 названого договору передбачалось, що поставка товару здійснюється в момент підписання покупцем накладних про приймання товару і видачі ним довіреності.

В доданих до вказаного договору специфікаціях №№ 1-4 сторонами було визначено асортимент товару підшипники, кількість, ціна та строк поставки товару, а також підтверджені умови поставки товару EWXсклад продавця.

Судами встановлено, що факт поставки товарів по договору №3 від 14.06.2004 року підтверджується видатковими накладними №№ 3 від 14.06.2004 р. на суму 200 640 грн., 5 від 15.06.2004р. на суму 997 320 грн., 6 від 16.06.2004 р. на суму 997 320 грн., 7 від 17.06.2004р. на суму 997 320 грн., підписаними повноважними представниками сторін за цим договором, відповідними податковими накладними №3 від 14.06.2004р., №5 від 15.06.2004р., №6 від 16.06.2004р., №7 від 17.06.2004р., а розрахунки за цим договором здійснені позивачем у відповідності з умовами договору з урахуванням укладеної з ТОВ “Овіола” додаткової угоди №1 від 18.06.2004р. до договору №3 від 14.06.2004р. шляхом передачі позивачем простих векселів на суму 3 192 600 грн., про що свідчить підписаний 18.06.2004р. акт приймання передачі векселів на суму 3 192 600 грн.

Суми податку на додану вартість по податкових накладних №3 від 14.06.2004р., №5 від 15.06.2004р., №6 від 16.06.2004р., №7 від 17.06.2004р. в розмірі 532 100 грн. включені позивачем до податкового кредиту в червні 2004 року.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач розрахувався за товар, придбаний у ТОВ “Овіола” шляхом передачі векселів на суму 3 192 600грн. (копія акту приймання передачі векселів від 18.06.2004р. та копії векселів містяться в матеріалах справи).

Частиною 3 пункту 4.8 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (у відповідній редакції) встановлено, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, а бо видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобовязань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Таким чином , при встановлені факту розрахунку шляхом видачі векселя в силу вищезгаданої норми закону у позивача право на включення до податкового кредиту в деклараціях за червень 2004 року у розмірі 532100 грн. знаходиться у прямій залежності від факту оплати виданого векселя .

З огляду на це , судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає , що апеляційний суд цілком правомірно дійшов до висновку , що позивач необґрунтовано задекларував у червні 2004 р. вищезгадану суму податкового кредиту .

Вищенаведені обставини повністю спростовують доводи касаційної інстанції .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України ,-

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Обрій” залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2006р. у справі № 23/157 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючого судді: Нечитайла О.М.,

суддів: Конюшка К.В.,

Ланченко Л.В.,

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І

З оригіналом вірно

суддя Нечитайло О.М.