Решение № 26315439, 05.10.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.10.12р. Справа № 42/5005/6738/2012

За позовом Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Кіровоград

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Резерв-Ойл», м. Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: Артюх Анна Олександрівна, довіреність №553 від 11 липня 2012 р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору поставки №20-10/2008-3, укладеного 20.10.2008р. між Філією "Кіровоградська ДЕД" ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору відповідач увів в оману ДП "Кіровоградський облавтодор", повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару та товар не є предметом будь-яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладеним. Позивач, керуючись статтями 203, 229, 230 Цивільного кодексу України просить суд визнати недійсним договір поставки №20-10/2008-3 від 20.10.2008 р.

На вимогу суду через канцелярію позивач надав копії витребуваних документів, а також акт звірки розрахунків між Філією "Кіровоградська ДЕД" ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" станом на 31.07.2012 р. (а.с. 37).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Обгрунтовуючи недійсність договору зазначив, що в лютому 2012 року йому стало відомо, що відповідач уклав кредитні договори з АКБ "Київська Русь", за умовами яких відповідач отримував кредитні кошти для виконання зобов'язань за спірним договором. З позовної заяви, пред'явленої ТОВ "Резерв-Ойл" до ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості та з листа АКБ "Київська Русь" №75/130 від 22.02.12р. позивачу стало відомо, що через порушення ним власних зобов'язань за спірним договором, відповідач з квітня 2009р. по лютий 2012р. сплачував відсотки за користування кредитними грошима, які він сплатив банку в розмірі 304 942 грн. 38 коп., та які склали його прямі збитки і мають бути відшкодовані позивачем.

При цьому позивач припускає, що його введено відповідачем в оману при укладенні Договору шляхом надання неправдивих відомостей щодо того, що відповідач є власником товару, який є предметом Договору, та що товар не є предметом будь-яких обмежень. Посилаючись на укладення відповідачем кредитних договорів з банком "Київська Русь", позивач припускає, що на момент укладення Договору, відповідач був позбавлений можливості виконувати його умови, оскільки був обмежений щодо своїх прав вільно розпоряджатися товаром, що є предметом Договору.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав. Враховуючи, що відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, але своїм правом бути присутнім при розгляді справи не скористався, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу представником позивача не заявлялось.

У судовому засіданні 02.10.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (Відповідач, Постачальник) в особі директора Кравець О.С., що діяла на підставі статуту та Філія "Кіровоградська ДЕД" Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Позивач, Покупець) в особі начальника філії Поліщук С.Ю., що діяв на підставі Положення та довіреності №744 від 11.06.2008 р., уклали Договір поставки №20-10/2008-3 (надалі - Договір) відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити у власність покупця за його письмовими заявками нафтопродукти, а покупець - прийняти та оплатити товар. Під товаром, що є предметом поставки за цим договором, розуміється:

- бітум нафтовий дорожній марок БНД 60/90 та БНД 90/130 (ДСТУ 4044-2001);

- паливо пічне промислове маркаТПП 1 (ТУ У 23.2-34916397-001:2007), ДКПП 23.20.17;

- мазут М-100 (ДСТУ 4058-2001).

У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами й державою, а також не є предметом будь-якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Як вбачається з двохсотоннього акту звірки за видатковими накладними: РН-0000001 від 18.01.10, РН-0000002 від 19.01.10, РН-0000095 від 16.09.10, РН0000100 від 04.10.10 відповідачем відвантажено позивачу договірного товару на загальну суму -342256,27 грн., у той час як сплата позивачем здійснена на суму 195363,87 грн.

За складеним актом станом на 31.07.2012 р. сторони визначили заборгованість позивача на суму 95361,87 грн.

За вказаних обставин та з підстав, зазначених у позові, позивач вважає Договір недійсним, що і є причиною спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина перша статті 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Положеннями п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідно до статтей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, для того, щоб кваліфікувати правочин з постачання товару як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається зі змісту договору, сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору.

У судовому засіданні, з'ясовано, що за оспорюваним договором відповідачем був поставлений обумовлений договором товар, позивач частково розрахувався за нього.

Тобто, вказане свідчить про те, що воля сторін Договору була направлена на створення цивільних прав та обов'язків та сторони вірно сприймали предмет договору, та виконували його.

У порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах поставки товару, а також що відповідач умисно увів позивача в оману, маючи намір поставити товар, який не є його власністю, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких за обставинами справи можна було б вважати, що договір не був би укладений.

Посилання позивача на існування кредитних договорів на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладених між відповідачем та АБ „Київська Русь", неможливість відповідачем самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за договором поставки, припущення позивача щодо того, що товар міг бути предметом іншого зобов'язання або обтяження та міг перебувати під заставою, не є підставою для визнання укладеного договору недійсним в наслідок обману, оскільки відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Поповнення обігових коштів відповідачем за рахунок кредиту банку з метою придбання товару та подальшої його реалізації, не суперечить нормам чинного законодавства у тому числі статті 66 Господарського кодексу України, згідно з якою до джерел формування майна підприємства віднесено кредити банків та інших кредиторів.

Факт обтяження товару, поставленого на підставі договору поставки, не доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Пред'явлення відповідачем позивачу позову про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання позивачем зобов'язань щодо оплати отриманого за Договором товару, що призвело на думку відповідача до вимушеної сплати процентів за користування кредитом банку, не має безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторін укласти угоду.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів належними доказами наявність умислу в діях відповідача щодо введення його в оману та сам факт обману.

На підставі викладеного суд вважає вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору поставки необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 43-44, 49, 75, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.І. Колісник Повне рішення складено 05.10.2012 р.