Решение № 25612807, 05.03.2012, Центральный районный суд города Симферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 122/1049/2012

05.03.2012 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: ДВІРНИК Н.В.,

при секретарі: Ільгові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, мотивуючи позов наступним. 03.11.2010 року менеджером ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок її чоловіка ОСОБА_2 на покупку у кредит автомобілю Geely вартістю 61 950 гривен, при умові першого внеску у розмірі 18 585 гривен, перераховано гроші на транзитний рахунок відповідача №29093829003035 МФО 305299, ЄГРПОУ 14360570. 03.11.2010 року відповідачем ОСОБА_2 без її згоди внесений аванс у розмірі 22 000 гривен. У зв'язку з незгодою з умовами договору фінансового лізингу, у зв'язку з зміною вартості автомобілю на 2000 гривен, 03.12.2010 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про повернення внеску у розмірі 22 000 гривень. Банком гроші було повернені, проте у розмірі 19300 грн, з вирахуванням витрат на реєстрацію автомобілю та оформлення довіреності у розмірі 2706,04 грн. Згідно відповіді Головного управління Національного банку України від 20.01.2011 року позивачу стало відомо про те, що між її чоловіком ОСОБА_2 та відповідачем укладено договір № SI30AX22920930 від 26.11.2010 року, згідно заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу, номер якого не збігається з номером договору, зазначеного у копії підписаної заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу. Вважає, що цим договором порушені її права, оскільки спільним майном подружжя чоловік розпорядився без її згоди. Просить також визнати недійсним цей договір з тих підстав, що він укладений з порушенням норм цивільного законодавства, не дотримано письмову форму правочину, а самий договір не направлений на настання правових наслідків; під час підписання правочину банком порушено норми Закону «Про захист прав споживачів» та нормативні акти Національного банку України. Просить визнати договір № SI30AX22920930 від 26.11.2010 року недійсним, застосувати наслідки визнання правочину недійсним .

У судовому засіданні позивачка позов підтримала, просила задовольнити. Пояснила, що вони з чоловіком вимушені були відмовитись від договору з тих підстав, що за час його укладення було збільшено вартість автомобілю на 2000 грн, в зв'язку з чим збільшувались щомісячні платежі за кредит, що їх не задовольняло. Банком внесений чоловіком аванс повернений, але у меншому розмірі. Вважає, що витрати у розмірі 2700 грн не повинні бути покладені на ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позову.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, надала заперечення проти позову. Наполягала на тому, що позивач не розуміє природу правовідносин, що склалися між сторонами, а саме банк фактично придбав автомобіль у власність і надав його у користування (лізинг) ОСОБА_2 з правом викупу цього автомобілю шляхом повернення грошей банку щомісячними платежами. За таких підстав між сторонами склалися кредитні правовідносини, які не вимагають згоди іншого подружжя. Крім того, на час розгляду справи у суді договір фактично розірваний, оскільки гроші за договором повернені, крім витрат, пов'язаних з оформленням автомобілю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення сторін, проаналізувавши і оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

26.11.2010 року ОСОБА_2 підписано заяву про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, який розташований на офіційному сайті банку (а.с. 12-18). 03.11.2010 року відповідачем ОСОБА_2 внесений аванс у розмірі 22 000 гривен (а.с. 11). Згідно сертифікату, виданого ОСОБА_2 (а.с. 10) на придбання у кредит автомобіля вартістю 61950 грн, кредит надається банком у формі фінансового лізингу. У зв'язку з незгодою з умовами договору фінансового лізингу, а саме у зв'язку з зміною вартості автомобілю на 2000 гривен, 03.12.2010 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про повернення внеску у розмірі 22 000 гривень. Банком гроші було повернені, проте у розмірі 19300 грн, з вирахуванням витрат на реєстрацію автомобілю та оформлення довіреності у розмірі 2706,04 грн.

Ці обставини встановлені судом, підтверджені доказами, що є у справі, сторонами не заперечуються.

Згідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З укладеного між ОСОБА_2 та банком договору вбачається, що кредит останнім було надано у формі фінансового лізингу. За таких обставин ОСОБА_2 фактично взято кредит на придбання автомобілю.

Положення ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, на які посилається позивачка, мотивуючи необхідність згоди іншого подружжя на укладення спірного договору, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки договір кредиту є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору, а відтак до даних правовідносин норми ст. 65 СК України не застосовуються.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначені у позові підстави для визнання правочину недійсним (договір укладений з порушенням норм цивільного законодавства, не дотримано письмову форму правочину, а самий договір не направлений на настання правових наслідків; під час підписання правочину банком порушено норми Закону «Про захист прав споживачів» та нормативні акти Національного банку України) є безпідставними, а самий договір, укладений між ОСОБА_2 та банком, жодним чином не порушує права позивачки, яка не є стороною цього договору.

Всі інші доводи позивача є необґрунтованими, права позивача у договірних правовідносинах не порушені і захисту не підлягають, в зв'язку з чим у задоволенні позову суд відмовляє.

З викладених підстав, керуючисьст.ст.10,11,88,209,212-215,294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя