№ 25389135, 23.07.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/3168/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Соколенко О.М.;

при секретарі -Кулішенко Є.С.

за участю: представника позивача - Шер Ю.О. (за довіреністю);

представника відповідача - Смірнової А.В. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Європлей»до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Європлей»до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року № 0000152350.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Європлей»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фрімен», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р., відповідачем складено акт від 28 грудня 2011 року за №3858/23-0302/33923995, у висновку якого зазначено, що перевіркою ТОВ «Європлей»документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Фрімен», їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період червень 2011р., що призвело до заниження підприємством суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за червень 2011 року у розмірі 740295 грн. внаслідок порушення пп.а п.198.1, п.198.2., п.198.3., п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу країни. На підставі вказаного акту перевірки, в результаті встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року № 0000152350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 740296 грн. За результатами оскарження в досудовому порядку вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність в його діях порушень, викладених в акті перевірки, посилаючись на те, що ним при включенні до податкового кредиту відповідних спірних сум дотримано вимоги податкового законодавства, а реальність господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «Фрімен»підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, в тому числі, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату отриманого товару та іншими супутніми документами. Разом з цим, позивач зазначає, що відповідач при перевірці не врахував той факт, що на момент здійснення господарських операцій обґрунтованість віднесення ТОВ «Європлей»до податкового кредиту сум податку на додану вартість підтверджується тим, що контрагент був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість та вів господарську діяльність, а отже, ТОВ «Європлей»не може нести відповідальність за діяльність своїх контрагентів. Крім того, відповідач зазначає, що з акту перевірки вбачається, що підстав, з якими закон пов'язує визнання договору нікчемним, податковим органом встановлено не було, а отже твердження відповідача про нікчемність правочинів є безпідставним.Таким чином, позивач вважає, що висновки акту перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставними, а отже, податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі цього акту перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.2, а.с.13-17), в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, мотивуючи це тим, що ДПІ у м. Іллічівську Одеської області проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Європлей»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фрімен», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р. Як зазначає відповідач, в ході проведення перевірки ТОВ «Європлей», документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Фрімен», їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період червень 2011р., що призвело до заниження підприємством суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за червень 2011 року у розмірі 740295 грн. внаслідок порушення пп.а п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України. Таким чином, враховуючи викладене, відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 17.01.2012 року № 0000152350 про збільшення ТОВ «Європлей»суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 740296 грн. винесено правомірно, а отже скасуванню не підлягає.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та наданих поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Європлей» (надалі - ТОВ «Європлей») зареєстровано виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області 27.01.2006 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 275156 (т.1, а.с.19).

Судом встановлено, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин, знаходився на податковому обліку в державній податковій інспекції у м. Іллічівську (яка з березня 2012 року реорганізована у державну податкову інспекцію у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби) та у період, за який проводилась перевірка, ТОВ «Європлей» було зареєстровано платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення голови комісії з проведення реорганізації ДПІ у м. Іллічівську, оформленого наказом ДПІ у м. Іллічівську від 22.12.2011р. № 982 (т.1,а.с.21) та відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Іллічівську, інспектором податкової служби 1 рангу, Максимюком О.Я. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Європлей»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фрімен», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 р. по 30.06.201 1 р.

Судом встановлено, що ТОВ «Європлей»було проінформоване про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки письмовим повідомленням від 23.12.2011 року № 106 та наказом від 22.12.2011 року № 982, які вручено під розписку бухгалтеру товариства ОСОБА_4 23.12.2011 року (т.2, а.с.72-73).

Перевірку проведено з відома директора ТОВ «Європлей» Алєксєєнко Т.М. та головного бухгалтера ОСОБА_6

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 28 грудня 2011 року за №3858/23-0302/33923995 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Європлей»з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фрімен», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р.», у висновку якого зазначено, що перевіркою ТОВ «Європлей»документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Фрімен», їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період червень 2011р., що призвело до заниження підприємством суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за червень 2011 року у розмірі 740295 грн. внаслідок порушення пп.а п.198.1, п.198.2. п.198.3. п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу країни ( т.1,а.с.22-32).

Не погоджуючись з висновками перевірки, викладеними в акті перевірки від 28 грудня 2011 року №3858/23-0302/33923995, позивач 03.01.2012 року надав до ДПІ у м. Іллічівську заперечення на вказаний акт перевірки (т.1,а.с.33-42). 12.01.2011р. за № 620/10/23-0404 ДПІ у м. Іллічівську надало відповідь на заперечення позивача, в якій повідомлялося про те, що документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Фрімен», їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період червень, а отже ТОВ «Європлей»безпідставно сформовано податковий кредит в червні 2011 року за рахунок ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Фрімен»на загальну суму ПДВ 740294,70 грн. Враховуючи викладене, заперечення ТОВ «Європлей»до акту перевірки від 28.12.2011 року №3858/23-0302/33923995 не можуть бути прийняті як підстава для скасування висновків зазначеного акту перевірки (т.1, а.с.44-48).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року № 0000152350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 740296 грн., у тому числі: за основним платежем у сумі 740295 грн. та за штрафними (фінансовим) санкціями у сумі 1 грн. (т.1, а.с.49).

Судом встановлено, що не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Іллічівську від 17.01.2012р. №0000152350, ТОВ «Європлей»скористалось досудовим порядком врегулювання спору та оскаржило це рішення, подавши до Державної податкової адміністрації в Одеській області скаргу від 30.01.2012р. №30/01-05 (т.1, а.с.50-59). Рішенням державної податкової адміністрації в Одеській області про результати розгляду первинної скарги від 13.02.2012 року №1359/10/10-2007 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську Одеської області від 17.01.2012р. №0000152350, а первинну скаргу директора ТОВ «Європлей»- без задоволення (т.1, а.с.62-63).

В подальшому, не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Іллічівську Одеської області від 17.01.2012 року №0000152350 та рішенням ДПА в Одеській області від 13.02.2012 року №1359/10/10-2007 про результати розгляду первинної скарги, на підставі п.п.9.1 п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, ТОВ «Європлей»звернулося до Державної податкової адміністрації України з повторною скаргою від 22 лютого 2012 року №22/02/12-03 (т.1, а.с.65-76).

Судом встановлено, що Державною податковою службою України продовжувася строк розгляду скарги до 26.04.2012 року (т.1, а.с.78), та рішенням ДПС України від 24.04.2012 року №7250/6/10-2115 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську Одеської області від 17.01.2012 року за №0000152350 залишено без змін, рішення ДПА в Одеській області, прийняте за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скарга позивача -без задоволення. (т.1, а.с.92-94).

Не погодившись з висновками податкового органу та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив вищевказане рішення в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Спірне податкове повідомлення-рішення базується на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість.

В акті перевірки ДПІ у м. Іллічівську Одеської області зазначається, що аналізом податкової звітності ТОВ «Європлей», а саме декларації за червень 2011 р. з додатком № 5 (розділ «податковий кредит») до декларації з ПДВ "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" та Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість встановлено формування податкового кредиту товариства за червень 2011 року, зокрема, за рахунок ТОВ «Фрімен».

Доходячи висновку про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, відповідач взяв до уваги відомості, зазначені в акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.08.2011 року №1949/23-5/37222861 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Фрімен»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за червень 2011 року»(т.2, а.с.75-78), в якому, вказано, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Також, у вказаному акті зазначається, що оскільки на ТОВ «Фрімен»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Як вбачається з висновку даного акту перевірки, враховуючи те, що у ТОВ «Фрімен»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період червень 2011 року мають ознаки нікчемності: податкові зобов'язання у сумі - 1701020,65 грн.; податковий кредит у сумі - 1686267,00 грн.

Враховуючи викладене, в акті перевірки ДПІ у м. Іллічівську від 28 грудня 2011 року за №3858/23-0302/33923995 зазначено, що враховуючи недійсність правочинів, проведених між ТОВ «Європлей»та ТОВ «Фрімен»у червні 2011р. на суму ПДВ 740294,70 грн. та виходячи з вимог Податкового кодексу, ТОВ «Фрімен»не мало права виписувати у червні 2011 року податкові накладні на адресу ТОВ «Європлей», а ТОВ «Європлей»формувати податковий кредит в червні 2011року на суму ПДВ 740294,70 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Фрімен».

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 01.06.2011 року між ТОВ «Фрімен»(постачальник) з однієї сторони та ТОВ «Європлей»(покупець) з іншої сторони, укладено договір поставки за №14 (т.1, а.с.96-99). Згідно п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується по замовленням (заявкам) покупця у строки, оговорені договором, поставити і передати у власність покупцю товари, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його сплату. Відповідно до п.1.2. Договору найменування товару, його кількість, асортимент, ціна за кожну одиницю товару, гривнева вартість товару зазначаються у накладних. Накладні оформлюються на кожну партію товару, окрім передаточного документу, та виконують одночасно функцію специфікації на товар та є невід'ємною частиною договору. Згідно з п.1.3. Договору загальна вартість товару, продаж якого здійснюється на умовах цього договору, визначається на підставі усіх оформлених та підписаних повноважними представниками сторін накладних. Згідно з п.4.3. Договору, постачальник здійснює поставку товару до місця його передачі покупцю. Відповідно до п.8.1 Договору, договір поставки вступає в силу з моменту підписання та діє протягом одного року з 01.06.2011 року.

Передача товару від ТОВ «Фрімен»до ТОВ «Європлей» підтверджується відповідними видатковими накладними: № 5 та № 6 від 01.06.2011 року, підписаними представниками сторін, згідно яких позивач отримав від ТОВ «Фрімен»різноманітну непродовольчу продукцію (товар) (т.1, а.с.100-108).

Разом з цим, матеріали справи містять копії належним чином завірених податкових накладних: від 01.06.2011 року №5 на загальну суму 2923272,88 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 487212,15 грн. (т.1, а.с.109-111); від 01.06.2011 року № 6 на загальну суму 1518495,38 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 253082,56 грн. (т.1, а.с.112-120), отриманих від постачальника товарів, які підтверджують факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання продукції та які дають право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що вказані податкові накладні, належним чином оформлені, були отримані позивачем від його контрагента ТОВ «Фрімен»у червні 2011 року відповідно до договору на всю кількість товару, придбаного відповідно до укладеної угоди, що, поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних за червень 2011 року (т.1,а.с.136-192).

Суму податку на додану вартість відповідно до вказаних вище податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за червень 2011 року, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2011 року та додатками до неї (т.1, а.с.133-135, т.2, а.с.59-62).

Судом також встановлено, що ТОВ «Європлей» здійснило оплату в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість, за отриманий від ТОВ «Фрімен»товар, що підтверджується випискою АБ «Південний» по рахунку позивача з 01.06.2011 по 30.06.2011 року (т.1,а.с.121) та платіжними дорученнями на оплату товару (т.2, а.с.63-65)

Як вбачається з вищевказаних первинних документів, за відповідними господарськими операціями позивач придбав у його контрагента товар (різноманітну непродовольчу продукцію) для подальшого використання (реалізації) у господарській діяльності.

Про фактичне отримання та оприбуткування вказаного товару, отриманого від ТОВ «Фрімен», свідчать, зокрема, журнал-ордер за червень 2011 року та аналітична таблиця обліку товару на складах за червень 2011 року (т.2,а.с.46-58). На підтвердження наявності складських приміщень у позивача на момент здійснення господарських операцій, останнім надано договір оренди №51 від 01.12.2009 року на складські приміщення, які розташовані за адресою: вул. Боженко, 19, корпус В 1, м. Одеса та додаткові угоди до нього (т.1, а.с.202-204,207-208).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 496179, основними видами діяльності ТОВ «Європлей»за КВЕД є, зокрема: 51.47.9 - оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань; 51.90.0 - інші види оптової торгівлі (т.1, а.с.20).

На підтвердження використання вказаного товару, придбаного у ТОВ «Фрімен»в подальшій господарській діяльності позивача, а саме, на підтвердження реалізації цього товару, позивачем надано належним чином засвідчені копії: договору поставки від 01.04.2006 року № 41, укладеного між ТОВ «Європлей»та ТОВ «Європродукт», та додаткову угоду до нього (т.2, а.с.25-28), договору поставки від 03.03.2006 року № 15, укладеного між ТОВ «Європлей»та ПП «Антошка»та додаткові угоди до нього (т.2, а.с.29-33), договору поставки від 01.12.2007 року № 23, укладеного між ТОВ «Європлей»та ТОВ «Мега-7»та додаткову угоду до нього (т.2, а.с.34-38); видаткових накладних, виданих на виконання договорів (т.1, а.с.225-230, 238-244,т.2, а.с.3-4); виписаних позивачем податкових накладних (т.1, а.с.231-237, 245-250, т.2, а.с.1-2,5-7); договорів оренди нежитлових приміщень контрагентами позивача - ТОВ «Європродукт», ПП «Антошка», ТОВ «Мега-7»із додатковими угодами до них (т.1,а.с.209-224) та виписки АБ «Південний»по рахунку позивача з 01.06.2011 по 30.06.2011 року (т.2, а.с.66-71) на підтвердження отримання оплати за реалізований позивачем товар.

Тобто, як вбачається з викладеного, вказане свідчить про фактичне здійснення позивачем господарської діяльності з реалізації товару, отриманого ним від ТОВ «Фрімен».

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані податкові декларації та податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством. Разом з цим, представник відповідача у судовому засіданні не заперечував той факт, що з боку відповідача не було висунуто зауважень до оформлення отриманих позивачем від його контрагентів податкових накладних.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, суд зауважує, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вже встановлено судом, позивачем отримано від його контрагента ТОВ «ФРІМЕН» належним чином оформлені податкові накладні та інші супровідні документи, відповідно до договору на всю кількість товару, отриманого відповідно до укладеної угоди, що, поміж іншого, підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Також, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання товару від контрагента-постачальника ТОВ «Фрімен»та його оприбуткування, а також подальше використання товару у власній господарській діяльності шляхом реалізації іншим підприємствам.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про реальність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагента-постачальника ТОВ «Фрімен»товару, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірного правочину, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Разом з тим, стосовно посилання в акті перевірки на те, що угода, укладена між ТОВ «Європлей» та ТОВ «Фрімен»є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договір поставки укладений у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується відповідними видатковими накладними, здійснення господарських операцій з контрагентом підтверджується виданими податковими накладними, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладена угода відповідає загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку договір поставки, як вже зазначалося вище, відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також даний договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців станом на 22.06.2012 року вбачається, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фрімен», відносно контрагента позивача не вносилось жодних записів щодо відсутності вказаної юридичної особи за її місцезнаходженням (т.1, а.с.197-201).

Крім того, відповідачем в силу с.71 КАС України не надано жодного доказу того, що на момент видачі податкових накладних ТОВ «Фрімен» не знаходилося за адресою, що зазначена у податкових накладних. При цьому, за умови невірного зазначення адреси в податкових накладних контрагента, такий факт не міг би слугувати підставою для зменшення позивачу податкового кредиту, оскільки така відповідальність платника податку-покупця не передбачена законодавством. Поряд із тим, суд враховує, що чинним законодавством передбачений порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за місцем її знаходження, який податковим органом дотриманий не був (ст.ст. 14, 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»), а також, враховує те, що акт перевірки контрагента, на який посилається відповідач, зазначаючи, що контрагент не знаходиться за юридичною адресою, складений після отримання позивачем відповідних податкових накладних.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, представник відповідача у судовому засіданні також не зміг надати пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

Разом з цим, на підтвердження наявності трудового ресурсу у позивача під час здійснення господарських операцій, останнім надано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2 квартал 2011 року, з якого вбачається, що у позивача працювало за відповідний період 66 осіб, з яких, працювало у штаті -41 особа.

Таким чином, посилання в акті перевірки на той факт, що у ТОВ «Фрімен» відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також те, що підприємство не знаходиться за податковою адресою, судом не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.

Надаючи оцінку посиланням відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, що засвідчують фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей (товару), суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. При цьому в розумінні даного Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Визначення товарно-транспортної накладної наведено в п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97р. № 363 (далі Правила), відповідно до яких -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 2.1 Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - це один з документів, які повинні завжди бути у водія автомобіля при перевезенні вантажу.

Відповідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортну накладну повинен мати перевізник для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху. Органи податкової служби не відносяться до органів, які мають такі повноваження. Крім того, вказаним законом допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім товарно-транспортних накладних. Згідно з Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Тобто, як вбачається з викладеного, товарно-транспортні накладні не є єдиним та безумовним доказом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Іншим документом, на підставі якого здійснюється перевезення та оприбуткування товару є документ, що свідчить про передавання товару від продавця до покупця. У договорі, укладеному між позивачем та його контрагентом зазначено, що моментом передачі товару продавцем та прийомом товару покупцем вважаються видаткові накладні, які були складені сторонами.

Видаткова накладна - це універсальний документ за допомогою якого користувач може здійснити реалізацію готової продукції та товарів, матеріалів та основних засобів, відвантажити товари на комісію та надати послуги.

Також, згідно з умовами даного договору, обов'язок по доставці товару покладався на постачальника.

Разом з тим, доводи відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних не є підставою вважати, що угоди не відбувались, оскільки чинне законодавство не передбачає обов'язку саме покупця, на якого не покладено обов'язку транспортувати вказаний товар, зберігати дані товарно-транспортні накладні. Відсутність таких документів у господарських операціях може бути прийнята судом як доказ недійсності угоди лише у випадку, якщо податковий орган доведе суду наявність наміру в обох сторін на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. В свою чергу, судом встановлено, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку недійсними не визнавались.

З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що дорожні документи на товар є обов'язковими для водіїв на шляху переміщення товарів та бухгалтерської звітності постачальника, а не для покупця товару та мають бути наявні у водія з моменту списання товару зі складу постачальника, в момент перевезення та є необхідним документом в бухгалтерській звітності постачальника для включення ним до валових витрат, витрати на транспортування товару. У разі необхідності екземпляр товарно-транспортної накладної надається постачальником покупцю на вимогу останнього. Виходячи з умов договору поставки така необхідність була відсутня, оскільки відповідно до п. 4.4 цього договору передбачено, що моментом передачі товару продавцем та приймання товару покупцем є накладна.

Таким чином, під час розгляду справи, судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість, - судом не встановлено.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих послуг з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ТОВ «Європлей»його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що ТОВ «Європлей»сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угоди, яка суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним постачальником, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товару у ТОВ «Фрімен», а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Фрімен» і правомірність віднесення позивачем спірних сум ПДВ до податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. А відтак, з огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені обставини, суд вважає правомірним віднесення ТОВ «Європлей»до складу податкового кредиту за червень 2011 року суми податку на додану вартість у розмірі 740294,70 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено суму, сплачену в ціні придбаного товару за вищевказаним договором до складу податкового кредиту та порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року № 0000152350 підлягає скасуванню, як таке, що винесено протиправно.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, своїм рішенням відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання не чинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську Одеської області від 17 січня 2012 року № 0000152350 є протиправним та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 18 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 71, 72, 79, 86, 94, 103, 158 -163,167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Європлей» до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області від 17 січня 2012 року № 0000152350.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 23 липня 2012 року.

Суддя О.М. Соколенко

.