Постановление суда № 25201440, 11.07.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/7692/12 Справа № 0430/1507/12 Головуючий у 1 й інстанції - Янжула С.А. Доповідач - Котушенко С.П. Категорія 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Петренко І.О., Болтунової Л.М.

при секретарі Шило С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 01 червня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що за час роботи на підприємстві відповідача 12 січня 1982 року він отримав трудове каліцтво на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві №161/б/ від 14 листопада 1994 року, та захворів на професійне захворювання. За висновком МСЕК від 12 листопада 2001 року йому встановлено 55% стійкої втрати професійної працездатності безстроково.

Посилаючись на те, що в зв'язку з ушкодженням здоров'я він переносить моральні страждання, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 01 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення, як незаконного та про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів не знаходить передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.5 постанови від 31 березня 1995 року №4 (з відповідними змінами) "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем. Під час виконання трудових обов'язків 12 січня 1982 року він був травмований, а пізніше захворів на професійне захворювання.

Висновком МСЕК від 19 січня 1995 року йому вперше встановлено втрату 10% професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом, яке мало місце 12 січня 1982 року.

За висновком МСЕК від 10 листопада 1995 року позивачеві встановлено втрату 60% професійної працездатності, з яких 10% повторно за трудовим каліцтвом та 50% первинно за професійним захворюванням.

Після чергового переосвідчення за висновком МСЕК від 12 листопада 2001 року йому встановлено 55% втрати професійної працездатності безстроково.

У позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди з 19 січня 1995 року та з 10 листопада 1995 року, тобто з часу, коли йому вперше було встановлено втрату професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом та професійним захворюванням і спірні правовідносини регулювалися ст.ст.440, 456 ЦК УРСР, Законом України "Про охорону праці", Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №492, якими керувався суд при вирішенні даного спору.

Зі справи вбачається, що за захистом свого права, виниклого в 1995 році, позивач звернувся до суду лише у травні 2012 року і поважності причин пропуску зазначеного строку не навів, тому суд обґрунтовано відмовив йому у задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку на звернення до суду.

Безпідставним є посилання скарги на правила п.3 ч.1 ст.268 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 року з огляду на наступне.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 року положення зазначеного кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК 2003 року, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки дані правовідносини виникли до набрання новим Кодексом чинності й не мають продовжуваного характеру, суд при розгляді справи правильно керувався положеннями ЦК 1963 року.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи не мають правового значення для вирішення спору і висновки суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, що регулює зазначені правовідносини, підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 01 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: