№ 24575857, 06.06.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/1391/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Пігнастому М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхо-будівельне управління ОТГМ № 1"до Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхо-будівельне управління ОТГМ №1" звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції у Полтавській області № 0001092301/3309 від 04.11.2011 року. Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області (надалі - Кременчуцька ОДПІ) була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління ОТГМ №1»(надалі - ТОВ «ШБУ ОТГМ №1») з питань правильності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за липень 2011р. За результатами перевірки було складено акт від 24.10.2011р. №7354/23-308/36191005 (надалі - акт перевірки). На підставі акту перевірки Кременчуцької ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011р. №0001092301 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 185 533 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 46 383 грн. Позивач вважав, що наведені висновки акту перевірки є помилковими, при проведенні перевірки взагалі не взято до уваги наявні первинні документи позивача, які спростовують ці висновки та доводять протиправність оскаржуваного повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов з наведених вище підстав.

Представник відповідача, повідомлений належним чином, до суду не з"явився, про поважність причини неявки не сповістив, надав заперечення, згідно яких просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління ОТГМ № 1»зареєстровано 30.03.2009 року у Виконавчому комітеті Комсомольської міської ради Полтавської області за № 15841020000000839, код ЄДРПОУ 36191005.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління ОТГМ № 1»взято на податковий облік 31.03.2009 року за № 1371, станом на 29.09.2011 року перебувало на обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ.

В період з 11.10.2011 року по 17.10.2011 року Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління ОТГМ №1»з питань правильності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за липень 2011р.

За результатами перевірки було складено акт від 24.10.2011р. №7354/23-308/36191005, на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011р. №0001092301 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 185 533 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 46 383 грн.

Як встановлено в ході розгляду справи в липні 2011 року між позивачем та ТОВ «Одеса-Краз»укладено угоду на виконання робіт від 28.07.2010 року № ОК-0007.

Згідно договору ТОВ «Одеса-Краз»(виконавець) повинен був виконати для ТОВ «ШБУ ОТГМ№1»роботи: по розробці залізо-вміщуючого шламу (ЗВШ) з переміщення ЗВШ від кар"єру до фабрики; по подачі і уборки з/д вагонів тепловозовозом; по підготовці сировини та зачистки вагонів; по погрузці та переміщенню САП (сировина для агломераційного виробництва) з ділянки; по переміщенню грунту на відстань до 10 км; по погрузці ЗВШ в бункери.

На виконання умов договору надані акти виконаних робіт № 143 від 29.07.2011 року, № 144 від 29.07.2011 року, № 140 від 31.07.2011 року.

Всього в липні 2011 року було надано послуг на суму 1 113 196,68 грн., в т.ч. ПДВ 185532,78 грн.

Суму ПДВ 185532,78 грн. віднесено до складу податкового кредиту в липні 2011 року відповідно до податкових накладних № 44 від 29.07.2011 року, № 43 від 29.07.2011 року, № 39 від 31.07.2011 року

Розрахунки проведені в безготівковій формі на суму 1 747 587,55 грн. Станом на 31.07.2011 року по рахунку 631 обліковувалась кредиторська заборгованість в сумі 4 581 634,56 грн.

Відповідач стверджує, що, оскільки, позивачем не надано документів, які підтверджують виконану роботу, а саме на яких об"єктах виконувалися вищезазначені послуги, кількість працівників, що виконували роботу, первинні документи, що підтверджують конкретні витрати, то можливо зробити висновок, що ТОВ «ШБУ ОТГМ №1»перераховувалися кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об"єкта оподаткування, несплати податків.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до вимог ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданного на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов"язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об"єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Частиною 1 статтею 228 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, законодавцем чітко зазначено, що саме є порушенням публічного порядку і відповідно, який правочин може вважатися нікчемним.

Висновками, зазначеними в акті, не доведено, яким саме чином договір між позивачем та ТОВ «Одеса-Краз»був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним з боку позивача.

З аналізу письмових доказів вбачається, що в ході перевірки органом ДПС не був встановлений умисел на порушення чинного законодавства України будь-якою із сторін правочину.

Судом встановлено, що позивачем та ТОВ «Одеса-Краз»було укладено правочин у письмовій формі, який був спрямований на реальне настання правових наслідків.

В підтвердження факту того, що роботи і послуги отримані від ТОВ «Одеса-Краз»використовувалися у власній господарській діяльності і були реальними позивачем надано належним чином засвідчені первинні документи, а саме: договір між ТОВ «ШБУ ОТГМ №1»та ТОВ «ТЕКС-К»вд 01.08.2010р., акт виконання робіт (надання послуг) від 31.07.2011р. №184, податкова накладна від 31.07.2011р. №11, договори між ТОВ «ШБУ ОТГМ №1»та ФОП Біленко від 01.09.2009р., від 04.09.2009р.., акти виконання робіт (надання послуг) від 31.07.2011р., податкові накладні від 31.07.2011р., по виконанню яких надавалися послуги і виконувалися роботи, отримані від ТОВ «Одеса-Краз».

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Стаття 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2008р. (в ЄДРСР № 2362425), у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумнівів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу само собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі, достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків, чи неподання податкової звітності).

Таким чином, судом не встановлено жодного факту, який би свідчив про те, що зміст правочину не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності повноважень у посадових осіб підприємств на укладання такого договору в момент його укладання та відсутності повноважень ТОВ "Одеса-Краз"виписувати податкові накладні. Проте як позивач, так і відповідач становм на липень 2011 року зареєстровані як платники ПДВ, тобто ТОВ «Одеса-Краз»було повноважне виписувати податкові накладні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину та презумпції правомірності рішень платника податку, укладений між позивачем та ТОВ «Одеса-Краз»правочин є чинним, а висновки відповідача про його нікчемність є помилковими та такими, що не грунтуються на дійсних обставинах справи.

За таких обставин, податковий кредит ТОВ «ШБУ ОТГМ №1»за результатами господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ «Одеса-Краз»", сформований в повній відповідності з положеннями р.5 Податкового кодексу України.

Норми чинного податкового законодавства не передбачають обов'язок покупця сплатити ПДВ в бюджет, якщо такий податок не сплачений продавцем з вартості послуги, отриманої від покупця з урахуванням ПДВ. В іншому випадку покупець сплачував би такий податок двічі, що є неприпустимим.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість оскаржуваного повідомлення рішення, а тому позов ТОВ «ШБУ ОТГМ №1»підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо, іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Так, судові витрати, понесені позивачем та підтвердженні належними доказами, підлягають стягненню з Державного бюджету України у розмірі 2146 грн.

Керуючись ст. ст. 69, 71, 72, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління ОТГМ № 1» - задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції у Полтавській області № 0001092301/3309 від 04.11.2011 року - скасувати.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області стягнути судові витрати у розмірі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень) із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхо-будівельне управління ОТГМ № 1" шляхом їх безспірного списання із рахунку Кременчуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання у 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст виготовлено 06 червня 2012 року.

Суддя: В.В.Андрухів