Решение № 22634976, 05.04.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/1676/12 05.04.2012 05.04.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/1152/12 Головуючий у першій інстанції: Тихонова Н.С.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 квітня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В. та Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Громовій Л.В.,

за участі представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи Міхова В.Ф.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2012 року

за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (далі ПАТ «КБ ПриватБанк») до ОСОБА_5, третя особа відділ реєстраційно-екзаменаційної роботи Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Миколаїв УДАІ УМВС України в Миколаївській області (далі ВРЕР ДАІ), про звернення стягнення на майно та покладення обовязку,

та зустрічним позовом

ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, визначення суми боргу,

в с т а н о в и л а:

У липні 2011 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулось з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно та покладення обовязку.

Позивач зазначав, що 1 листопада 2007 року уклав з ОСОБА_5 кредитний договір, за яким надав кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 11911,24 доларів США на строк до 31 жовтня 2014 року зі сплатою 0,83 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. При цьому, по даному кредитному договору було укладено договір застави №80AM00000336 від 1 листопада 2007 року, за яким відповідач передав банку в заставу рухоме майно, а саме: автомобіль марки ВАЗ 1118 30, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 порушує кредитні зобовязання та має на 16 червня 2011 року заборгованість у розмірі 8728,66 доларів США, позивач просив звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу, надавши банку відповідні повноваження, а також зобовязати відповідача передати позивачу технічний паспорт та ключі від вказаного автомобіля.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 звернувся з зустрічним позовом, в якому просив суд визнати недійсними кредитний договір та договір застави, а також стягнути з нього на користь банку, з урахуванням сплачених ним коштів, 31248 грн. 99 коп. заборгованості.

При цьому він посилався на те, що банком, при укладенні спірних договорів, були порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, при укладенні договору банк ввів позивача в оману, оскільки не надав всієї інформації необхідної для свідомого вибору умов кредитування та інформації щодо валютних ризиків та такий договір був укладений з використанням банком нечесної підприємницької діяльності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2012 року позов задоволено частково. Постановлено звернути стягнення на предмет застави спірний автомобіль, в рахунок погашення заборгованості у розмірі 8283,16 доларів США. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Також суд розподілив судові витрати.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду змінити - задовольнити позов банку в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 рішення суду не оскаржував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 1 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав останньому кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 11911,24 доларів США на строк до 31 жовтня 2014 року зі сплатою 0,83 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Того ж числа на забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором між сторонами укладено договір застави № DN80AM00000336, за яким ОСОБА_5 передав в заставу автомобіль марки ВАЗ 1118 30, 2007 року випуску, типу легковий седан В, кузов НОМЕР_2, обєм двигуна 1596, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Умови кредитного договору відповідають вимогам глави 71 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, введених постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміст кредитного договору не суперечить чинному законодавству, а тому підстави зазначені ОСОБА_5 для визнання недійсним умов цього договору та договору застави відсутні.

В звязку з чим, правильно відмовив в задоволенні зустрічного позову.

Задовольняючи частково позов банку, судом встановлено, що відповідач порушує умови кредитного договору, в звязку з чим, станом на 16 червня 2011 року утворилась заборгованість, яка складається з боргу за тілом кредиту у розмірі 6985,29 доларів США, по процентам 807,38 доларів США, по комісії 133,2 доларів США.

Враховуючи умови договору, суд обґрунтовано визначив суму заборгованості, яка утворилась у відповідача, з урахуванням пені за несвоєчасне погашення заборгованості, в розмірі 357,30 доларів США.

Доводи апелянта про те, що з відповідача підлягає стягненню також і штраф за порушення строків платежів, досліджувались судом першої інстанції. Судом дана правова оцінка таким доводам, висновки викладені в мотивувальній частині рішення, і з таким висновками колегія суддів погоджується.

Визначення судом пені у доларах США сторони не оскаржували.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет застави.

Також колегія судів не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про покладення на відповідача зобовязань передати банку ключ та технічний паспорт від автомобіля, та у разі втрати техпаспорту відновлення його в ДАІ.

Вказані вимоги не відносяться до предмету спору, та способу звернення стягнення на майно. Вимоги про передачу в управління банку самого автомобіля позивач не заявляв.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі Закон), у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження, а також його початкова ціна.

Однак, суд не звернув належної уваги на положення Закону, в звязку з чим рішення підлягає зміні.

За обставинами справи, позивач просив звернути стягнення на предмет застави шляхом його продажу з укладенням від імені боржника договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Як вбачається із змісту статей 25, 26 Закону, одним із способів реалізації, який може визначити суд, є продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем (п. 2 ч. 1 ст. 26).

Такий же спосіб реалізації передбачено умовами договору застави, укладеного сторонами (п. 24).

Крім того, відповідно до п.п. 9, 34.5 договору застави вартість автомобіля визначена в розмірі 45500 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що способом реалізації заставленого майна слід визначити його продаж, шляхом укладення банком договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем за початковою ціною автомобіля в розмірі 45500 грн.

За таких обставин, рішення суду в частині звернення стягнення на заставлене майно підлягає зміні на підставі пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України.

Доводи апелянта про необхідність надання судом банку повноважень на продаж автомобіля від імені боржника, не заслуговують на увагу, оскільки це не входить до повноважень суду.

Керуючись статями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2012 року в частині звернення стягнення на заставлене майно змінити, виклавши його в такій редакції.

Звернути стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна №80AM00000336 від 1 листопада 2007 року, а саме автомобіль марки ВАЗ 1118 30, 2007 року випуску, типу легковий седан В, кузов НОМЕР_2, обєм двигуна 1596, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_5, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_5 1 листопада 2007 року, в сумі 8283,16 доларів США, що еквівалентно 66016 грн. 78 коп., яка складається з боргу за тілом кредиту у розмірі 6985,29 доларів США, по процентам 807,38 доларів США, по комісії 133,2 доларів США та пені 357,30 доларів США, шляхом укладення ПАТ КБ ПриватБанк договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, за початковою ціною автомобіля 45500 грн.

Рішення в іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:Судді: