Постановление суда № 22237514, 23.03.2012, Хозяйственный суд города Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

23 березня 2012 року справа № 5020-301/2012

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(65015, АДРЕСА_1)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Максимум”,

ідентифікаційний код 31005009

(99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 58/74)

про стягнення 131552,58 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу не викликались.

ВСТАНОВИВ:

03.03.2012 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” (далі відповідач, ТОВ„Максимум”) про стягнення 131552,58 грн, з яких: 87364,95 грн основний борг; 10340,18 грн пеня; 25309,62 грн інфляційні втрати; 8537,83 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 23.03.2012 порушено провадження у справі.

Разом із позовними вимогами у тексті позовної заяви містяться вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на розрахунковий рахунок 26005317020001 в ПАТ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, що належить відповідачу, у межах позовних вимог.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Виходячи з приписів статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, головним завданням господарського судочинства є забезпечення ефективності захисту порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів субєктів господарських відносин. Одним із засобів захисту та забезпечення поновлення порушених прав і законних інтересів є забезпечення позову, головною метою якого є гарантування можливості реалізації позовних вимог (можливість виконання рішення суду, а також сприяння збереженню певного існуючого стану відповідача до винесення судового рішення).

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний таких захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

-запобігання порушенню у звязку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається (пункт 3 постанови Пленуму ВГСУ № 16 від 26.12.2011).

Водночас, в пункті 7.1 зазначеної постанови Пленум Вищого господарського суду України звертає увагу господарських судів на те, що накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене.

Натомість, позивачем обрано захід до забезпечення позову у вигляді накладення арешту саме на розрахунковий рахунок боржника, який фактично чинним законодавством не передбачений.

Отже, вжиття заявлених позивачем заходів до забезпечення позову є неприйнятним.

Крім того, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Проте, позивач не навів належного та достатнього обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову та не надав жодного доказу, який би підтверджував таку необхідність.

До того ж, заява позивача про забезпечення позову в порушення вимог частини першої статті 3 Закону України „Про судовий збір” не оплачена судовим збором у встановленому законом порядку та розмірі.

За викладених обставин, заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову, відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко