№ 22104116, 12.03.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/10067/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Юхтенко Л.Р.,

при секретарі судового засідання – Легенченко О.А.,

за участю

представника позивача – ОСОБА_1, за довіреністю

представника відповідача –ОСОБА_2, за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000931620 від 25.07.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000931620 від 25.07.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі позапланової невиїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ», з питань достовірності визначення об’єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Глассрайз»за період –лютий 2011 року був складений акт перевірки № 316/16-2/00412027/50 від 12.07.2011 року. На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000931620 від 25.07.2011 року про збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 59019,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 грн.

Позивач не згоден з висновком акту перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, оскільки вважає, що ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»одержував товари від ТОВ «Глассрайз», яке на момент здійснення господарських операцій у встановленому законом порядку було зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом платника ПДВ. По кожній з операцій ТОВ «Глассрайз»було виписано та надано позивачу податкові накладні, оформлені відповідно до приписів п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Податковий кредит щодо господарських операцій, які мали місце між ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»і ТОВ «Глассрайз», сформовано у повній відповідності з положеннями Податкового кодексу України. Крім того, первинні документи можуть бути визнані недійсними лише у разі спростування фактичного здійснення господарських операцій, а правочини укладені з ТОВ «Глассрайз» не визнанні недійсними у судовому порядку. Позивач зазначає, що у підтвердження правомірності включення сум податку до податкового кредиту ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»має усі необхідні докази та документи, які передбачені Податковим кодексом України. Також, висновок СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі фактично був складений на підставі акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року, без дослідження первинних документів ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ».

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»оскаржував зазначене податкове повідомлення –рішення в адміністративному порядку до ДПА в Одеській області та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, без змін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях (а.с. 108-110).

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача судом по справі встановлені наступні факти та обставини.

Приватне акціонерне товариство «ОДЕСАВИНПРОМ»здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі статуту, зареєстрованого розпорядженням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18.11.2002 року №15561200000001486 перереєстрованого розпорядженням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18.04.2011 року №15561050010001486, та як платник податків, з 19.04.2011 року перебуває на обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі.

Судом встановлено, що на підставі наказу №494 від 04.07.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, фахівцями CДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі була проведена невиїзна позапланова перевірка ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ», з питань достовірності визначення об’єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Глассрайз»за період –лютий 2011 року, за результатами якої був складений та підписаний акт перевірки № 316/16-2/00412027/50 від 12.07.2011 року, згідно висновків якого за позивачем були виявлені порушення вимог абз. «ж»п.184.1 ст. 184, п. 186.1 та п. 186.4 ст.186 п. 198.3 та п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, ч.1,5 ст. 203, п. 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, а саме: ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет, за період лютий 2011 року на суму 59019 грн.

Такий висновок був зроблений перевіряючими, виходячи зі змісту акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року, який був складений відносно ТОВ «Глассрайз»(контрагента позивача) з питань правомірності формування податкових зобов’язань та податкового кредиту за лютий 2011 року, яким встановлено нікчемність укладених у лютому 2011 року ТОВ «Глассрайз» правочинів з контрагентами, до яких, в тому числі відноситься ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ», а саме: у ТОВ «Глассрайз» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, фахівці, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням.

Враховуючи наведене, перевіряючим встановлено факт безпідставного віднесення ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2011 року суми ПДВ в розмірі 59019 грн., по яким відсутнє документальне підтвердження вчинення правочинів, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України податку на додану вартість у розмірі 59019 грн.

Судом встановлено, що на підставі акту перевірки № 316/16-2/00412027/50 від 12.07.2011 року відповідачем було винесено відносно позивача податкове повідомлення –рішення №0000931620 від 25.07.2011 року про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 59019,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову ) санкцію у розмірі 1 грн. (а.с.57).

Судом досліджені акт перевірки № 316/16-2/00412027/50 від 12.07.2011 року (а.с.9-20), скарги на податкове повідомлення-рішення та рішення за результатами їх розгляду (а.с.22-38), договір оренди нежитлового приміщення від 31.08.2010 року з додатком (а.с.39-42), договір №095/04 від 16.11.2010 року (а.с.43-45), опис документів (а.с.46), лист реєстратора (а.с.47), виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.56), свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 68), свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (а.с.69), довідка форми 4-ОПП (а.с.70), довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.71-72), податковий розрахунок (а.с.73), договір поставки №22-110 від 22.11.2010 року та специфікація (а.с.74-77), список отриманих податкових накладних (а.с.78-79), видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с.80-99), акт перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року (а.с.100-107), товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери, податкова декларація за лютий 2011 року з розшифровкою (а.с.122-141), повідомлення №95 від 04.07.2011 року (а.с.171), наказ про проведення перевірки (а.с.172), ліцензія на виробництво алкогольних напоїв (а.с.180), договір оренди №27/юр 07 від 27.12.2007 року (а.с.181-186), акт приймання передачі (а.с.187).

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201. 4 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Відповідно до пункту 11 підрозділу 2 Перехідних положень Податкового кодексу України, реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість –продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень –з 01 січня 2012 року, понад 100 тисяч гривень –з липня 2011 року. До платників податку, до яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов’язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців 8 і 9 п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, Податковим кодексом України, передбачені випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної, оформлення її з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу, складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість та/або відсутність мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не враховані податкові накладні, видані ТОВ «Глассрайз», оскільки актом перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року, зроблений висновок про нікчемність укладених у лютому 2011 року ТОВ «Глассрайз» правочинів з контрагентами, до яких, в тому числі, відноситься ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ», у зв’язку з відсутністю у ТОВ «Глассрайз»необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, фахівці, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням.

Дослідивши у сукупності наявні у справі докази, провівши правовий аналіз норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що такий висновок відповідача є помилковим та хибним, виходячи з наступного.

З акту перевірки вбачається, що відповідач при встановленні фактів порушення позивачем податкового законодавства посилається на декларацію з ПДВ, інформацію з наявних в інспекції інформаційних баз, акт перевірки №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, не беручи до уваги первинну документацію позивача.

В свою чергу, суд критично відноситься до посилання відповідача на дані акту від №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, яким зроблений висновок про наявність ознак нікчемності угод, укладених ТОВ «Глассрайз»з ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ», виходячи з наступного.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №984, акт –це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п. 6 розділу І Порядку). Акт, на який робиться посилання в акті перевірки підприємства позивача не є таким документом. Тобто сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами.

В той час, як вбачається з матеріалів перевірки та матеріалів справи, контрагент – ТОВ «Глассрайз», за спірний період був належним чином зареєстрований як платник ПДВ, надані податкові накладні були належним чином оформлені, також придбаний товар був використаний позивачем в подальших в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку позивача. Одночасно, позивачем доведено, що ТОВ «Глассрайз»виконував вид діяльності – посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, який передбачений за КВЕД, відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 71), вказане підприємство мало складські приміщення за договором оренди, придбавало товар, що був проданий та доставлений позивачу у виробника відповідно до договору купівлі-продажу (а.с. 43), також належним чином оформленими товарно-транспортними накладними доведено перевезення товару від виробника ВАТ «Рокитнівський скляний завод»до ТОВ «Глассрайз»та від ТОВ «Глассрайз»до позивача та доведено відсутність запису в Єдиному державному реєстрі щодо його відсутності за юридичною адресою.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на відсутність реальності вчинених господарських операцій, вчинених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та відповідно на нікчемність цих правочинів, оскільки для висновку про нікчемність угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагентів на момент укладання правочину, які на думку суду, відповідач суду не надав.

Одночасно, слід зазначити, що виявлення факту розбіжностей між сумою податкового кредиту та сумою податкового зобов'язання підприємств –контрагентів шляхом автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА або відсутності даних щодо підтвердження отриманих податкових накладних і оплати податкового зобов’язання не є підставою для визнання угоди нікчемною та зменшення суми податкового кредиту.

Це відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 11 грудня 2007 року (справа №21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.Вищевикладене також підтверджене постановою Верховного Суду України від 31.01.2011 року, головуючого судді Панталієнко П.В.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач не довів правомірність винесеного податкового повідомлення – рішення №0000931620 від 25.07.2011 року тому, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд керуючись п. 1 ст. 94 КАС України присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати (судовий збір у розмірі 590,20 грн.) з Державного бюджету України в особі суб’єкта владних повноважень відповідача.

З огляду на вищевикладене, відповідно до приписів Податкового кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159-163, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000931620 від 25.07.2011 року –задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі №0000931620 від 25.07.2011 року про збільшення Приватному акціонерному товариству «ОДЕСАВИНПРОМ»грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних фінансових санкцій, загальний розмір яких складає 59020,0 грн.

Присудити Приватному акціонерному товариству «ОДЕСАВИНПРОМ»з Державного бюджету України в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі документально підтверджені судові витрати (судовий збір) в сумі 590,20 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний12 березня 2012 року .

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя Л.Р. Юхтенко