№ 21829639, 29.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2012 р. Справа № 5023/7769/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., головуючого (доповідач у справі),

Коваленка В.М.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Рассвет", с.Тернова Харківської обл.

на постановувід 19.12.2011 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі№ 5023/7769/11 господарського суду Харківської області

за позовомХарківського національного аграрного університету імені В.В.Докучаєва, с. Комуніст Харківської області

до 1. державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету імені В.В.Докучаєва, с. Комуніст Харківської області

2. товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Рассвет", с.Тернова Харківської обл.

3. фізичної особи-підприємця ОСОБА_5,

м. Харків

про визнання недійсним правочинів

за участюпрокуратури Харківської області

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача

скаржника

Генеральної прокуратури УкраїниОСОБА_6, довір;

ОСОБА_7, довір.;

Громадський С.О., посв. ВСТАНОВИВ:

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва (далі позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету імені В.В.Докучаєва (далі відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Рассвет" (далі відповідач 2), фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі відповідач 3) про визнання недійсними договорів про спільну діяльність від 21.11.2006 р., укладених між відповідачами, та про застосування наслідків недійсності правочинів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.10.2011 р. (суддя Тихий П.В.) в задоволені позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що відповідач 1 є самостійною юридичною особою та постійним користувачем майна (земельної ділянки) правомірно переданої ним у користування відповідачам 2, 3 за спірними договорами. У свою чергу позивач не довів факту порушення його прав внаслідок укладення спірних договорів.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 р. (судді: Могилєвкін Ю.О. головуючий, Пушай В.І., Плужник О.В. ) вказане рішення скасовано. Визнано недійсними договори про спільну діяльність від 21.11.2006 р. №1 та №2, укладені між відповідачами. В іншій частині в позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка передана відповідачем 1 за спірними договорами без наявності повноважень на це, а саме, без згоди позивача, як землекористувача.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, відповідач 2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 21, 126 Земельного кодексу України (далі ЗК України), ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). Скаржник зазначає, що спірна земельна ділянка тривалий час перебувала у його постійному користуванні, а позивач не довів факту порушення його прав з боку відповідачів внаслідок укладення спірних договорів.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов мирової угоди, затвердженої у справі № Б-39/383-03 про банкрутство відповідача 1, 21.11.2006 р. між відповідачем 1 та відповідачами 2 та 3 було укладено два договори про спільну діяльність - № 1 та № 2, предметом яких, зокрема, була передача останнім у користування земельної ділянки загальною площею 2533,51га. При цьому у п.п. 3.3.2 вказаних договорів вказано, що земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні відповідача 1 згідно державного акту на право постійного користування землею.

Частиною 3 статті 126 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 28.05.1998 р. I-ХР № 006300 земельна ділянка площею 2533, 51 га надана у постійне користування позивачу для проведення навчальної, технологічної і виробничої практики студентів, забезпечення проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, з 1998 року законним землекористувачем спірної земельної ділянки є саме позивач. У зв'язку з чим передача цієї земельної ділянки у користування третім особам може відбуватися виключно або самим позивачем або з його дозволу.

Однак, судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність доказів як належності відповідачу 1 вказаної земельної ділянки так і наявності згоди позивача, як землекористувача, на передачу її у користування відповідачам 2, 3.

Отже, спірні договори були укладені відповідачем 1 за відсутності відповідних повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, що згідно з ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.

У зв'язку з чим правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог про визнання спірних договорів недійсними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що мирова угода у справі про банкрутство відповідача 1, на виконання умов якої були укладені спірні договори про спільну діяльність, була розірвана згідно ухвали господарського суду Харківської області від 25.05.2010 р. у справі №Б-39/383-03, яка набрала законної сили.

Разом з тим, апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених ст. 216 ЦК України, оскільки позивачем не вказано, з наданням відповідних доказів, вартості одержаного відповідачами внаслідок користування земельною ділянкою та не заявлена відповідна позовна вимога про стягнення отриманого.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

За таких обставин оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

З урахуванням викладеного та керуючисьст.ст. ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. ст.1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" залишити без задоволення.

2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 р. у справі №5023/7769/11 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич