№ 21782809, 13.02.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 р. Справа № 2а/0270/5678/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Середюку Миколі Анатолійовичу

за участю представників сторін:

позивача : Петренко С.М., Рябчинський О.Ю.

відповідача : Чубатюк Н.О., Кочут О.В., Слушний О.В., Пенська О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ПСП "Агрофірма Нападівська"

до: Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Нападівська» (далі - ПСП «Агрофірма Нападівська», Підприємство) з позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області (далі - Іллінецька МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 р. по 30.09.11 р., за наслідками якої складений акт від 23.11.2011 р. №197/23/32292489 (далі - Акт).

На підставі вказаного Акту Іллінецькою МДПІ прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення з якими не погоджується ПСП «Агрофірма Нападівська», в зв"язку з чим звернулось до суду.

В обґрунтування адміністративного позову позивач посилається на положення Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі ЗУ “Про ПДВ”) (із змінами та доповненнями), Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (із змінами та доповненнями) та Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі ПК України).

У судовому засіданні представник позивача та позивач позов підтримали повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали та просили суд відмовити у його задоволені з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов ПСП «Агрофірма Нападівська».

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ПСП «Агрофірма Нападівська» підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 28.11.2002 року №667591, приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Нападівська» зареєстроване в Липовецькій районній державній адміністрації Вінницької області.

Позивач у перевіряємому періоді перебував на спеціальному режимі оподаткуванні, як сільськогосподарське підприємство.

На підставі направлень на перевірку від 08.11.2011 року №147, 148, 149 та наказу від 08.11.2011 року №791 виданих Липовецькою МДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ПСП «Агрофірма Нападівська» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 30.09.11р. відповідно до затвердженого плану перевірки, про що складено Акт (а. с. 14-43).

Згідно Акту вбачається, що в ході вказаної вище перевірки, посадовими особами Іллінецької МДПІ встановлено наступні порушення.

Для здійснення господарської діяльності, зокрема для виготовлення власної сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації, ПСП «Агрофірма Нападівська» використовує земельні ділянки фізичних осіб (пайовиків) та рад. Всього протягом періоду, що перевірявся Підприємство використовувало земельних ділянок на території однієї сільської ради у 2010 році 2373,5 га загальної площі, в тому числі: кількість орендованих земель, які пройшли державну реєстрацію 1523,44 га, кількість земель на які відсутня державна реєстрація 850,06 га (35,81%); у 2011 році 2449,85 га загальної площі, в тому числі: кількість орендованих земель, які пройшли державну реєстрацію 1523,44 га, кількість земель на які відсутня державна реєстрація 926,41 га (37,81%).

Оренда зазначених земельних ділянок здійснюється на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшли державної реєстрації.

Таким чином, при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди на які не пройшли державної реєстрації, Підприємство втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині вирощеної продукції на земельних ділянках, що використовуються на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації. Тобто, при визначенні суми податкового зобовязання з податку на додану вартість по скороченій декларації Підприємство до складу такого зобовязання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. На підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації, продукція повинна відноситись позивачем до складу податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній декларації, по якій відбуваються розрахунки з бюджетом.

Податковий орган в Акті вказує, що Підприємством не забезпечено ведення окремого обліку та не надано до перевірки документи за допомогою яких можливо визначити обсяги реалізації продукції вирощеної на земельних ділянках, які використовуються на підставі недійсних договорів оренди, тобто тих які не пройшли державної реєстрації та відповідно підлягають включенню до бюджетної декларації.

Тому, відповідно до визначеного відсотку земель, які використовувались без належної державної реєстрації, перевіркою було зменшено суму податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість по скороченій декларації відповідних звітних періодів та збільшено відповідно податкові зобовязання та податковий кредит з податку на додану вартість декларацій, по яких проводяться розрахунки з бюджетом.

Також, в ході проведення перевірки встановлено (а.с. 19-20), що в звязку з відповідним перерахунком податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість по скороченій та бюджетній декларації відповідних звітних періодів підприємство втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування по податку на додану вартість сільськогосподарських товаровиробників, оскільки статтею 8-1.11 ЗУ «Про ПДВ» передбачено, якщо субєкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг), то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за наслідками звітного періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) податковий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після спливу наступних дванадцяти послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником цього податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Отже, позиція податкового органу полягає в тому, що приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Нападівська» втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування по податку на додану вартість сільськогосподарських товаровиробників з листопада 2010 року (оскільки розрахунок питомої ваги несільськогосподарських товарів перевищив 25 % від загальної суми реалізації).

Таким чином, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 8-1 Закону України "Про ПДВ" та вимог п. 209.2 ст. 209 ПКУ , внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 1013160 грн.

Крім того, перевіркою Іллінецької МДПІ встановлено порушення зокрема:

- пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (із змінами та доповненнями) та пп. 177.8 ст. 177 ПК України підприємством в деяких випадках не утримувався податок з доходів фізичних осіб, виплачених фізичним особам за закуплений у них товар та надані послуги без підтвердження того, що дані громадяни є субєктами підприємницької діяльності надання копій свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності;

- пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (із змінами та доповненнями) не утримання податку на доходи, виплачені фізичній особі-підприємцю за закуплене зерно, в свідоцтві про сплату єдиного податку якого не вказаний вид діяльності, що надає право здійснювати торгово-посередницьку діяльність. Донараховано по акту перевірки 1786,81 грн. податку на доходи фізичних осіб;

- ст. 8 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (із змінами та доповненнями) несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб за період з січня 2010 року по квітень 2010 року, внаслідок чого нарахована пеня за несвоєчасне перерахування даного податку до бюджету в сумі 5835,94 грн.

Наслідки проведеної перевірки знайшли своє відображення в прийнятих Іллінецькою МДПІ податкових повідомленнях-рішеннях від 13 грудня 2011 року №0000312301, яким позивачу збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1013160,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1018880,00 грн. (а. с. 12) та №0025451701, яким позивачу збільшено податкове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1786,81 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 446,70 грн. (а. с. 13).

Суд не погоджується з висновками Акту Іллінецької МДПІ щодо порушення позивачем п. 81.2 ст. 81 ЗУ «Про ПДВ» та п. 209.2 ст. 209 ПК України, на підставі яких відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000312301 від 13 грудня 2011 року з наступних підстав.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України вiд 25.10.2001 року № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 125 зазначеної вище норми передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.5 ст.126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону.

Відносини щодо користування земельною ділянкою врегульовані і спеціальними нормами, які містяться в Законі України "Про оренду землі" вiд 06.10.1998 року № 161-XIV, якими також передбачено, зокрема статтею 6 Закону, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Враховуючи наведені норми, суд погоджується з тією позицією, що усі договори оренди землі, предметом яких є земельні ділянки, які використовуються позивачем при здійсненні ним підприємницької діяльності, повинні пройти державну реєстрацію.

Однак, не дотримання вказаних норм, стосовно окремих земельних ділянок, свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Так, відповідно до п. 8-1.2 ст. 8-1 ЗУ “Про ПДВ” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 209.2 Податкового кодексу України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до п. 8-1.1. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 8-1.6. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Крім того, відповідно до Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” зазначено, що саме цей закон визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку (далі ФСП), що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі. Даний закон зазначає умови, при виконанні яких підприємству надається статус платника фіксованого сільськогосподарського податку, підстави для зняття з податкової реєстрації у якості платника ФСП, обєкт оподаткування, ставки ФСП, порядок нарахування та строки сплати податку.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податку на прибуток підприємств;

- плати (податку) за землю;

- комунального податку;

- збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

- збору за спеціальне водокористування.

Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” не містить визначення понять: сільськогосподарське підприємство, сільськогосподарська продукція, сільськогосподарська продукція власного виробництва та продукти її переробки тощо.

Поняття сільськогосподарської продукції визначено Законом України “Про державну підтримку сільського господарства України” від 24.06.2004 р. №1877-IV. Згідно з частиною 1 статті 1 даного Закону він визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.

Згідно статті 2 зазначеного Закону сільськогосподарська продукція - товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України “Про Митний тариф України”, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, перероблюються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах).

Визначення понять сільського господарства (сільськогосподарське виробництво), сільськогосподарського товаровиробника і сільськогосподарського підприємства надані Законом України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років” від 18.01.2001 рр. №2238-III. Згідно з преамбулою даного Закону він визначає основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001 - 2004 років як пріоритетної галузі народного господарства. Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що на час розгляду даної справи зазначений Закон не скасовано, не припинено його дію та не визнано неконституційним, у звязку з чим даний Закон є діючим та його норми підлягають застосуванню, враховуючи, що Законом України “Про державну підтримку сільського господарства України” та будь-яким іншим законом зазначені поняття не визначені та їх зміст не суперечить нормам зазначеного Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років”:

сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі;

сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією;

сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Як зазначено вище, позивач у перевіряємому періоді перебував на спеціальному режимі оподаткування, як сільськогосподарське підприємство, та згідно його Статуту основною діяльністю якого є сільськогосподарське виробництво та реалізація товарної продукції і сировини.

Пунктом 8-1.7 ст. 8-1 вищевказаного Закону та ст. 209.7 Податкового кодексу України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма Нападівська" зареєстровано суб"єктом спеціального режиму оподаткування 01.01.2009 року, дата початку дії свідоцтва з 23.03.2009 року. Перелік видів діяльності сільськогосподарського підприємства згідно КВЕД є: 01.11.0 - вирощування зернових та технічних культур; 01.41.0 - надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту; 01.42.0 - надання послуг у тваринництві; 01.21.0 - розведення великої рогатої худоби; 01.22.0 - розведення овець, кіз, коней; 01.23.0 - розведення свиней.

Законом України “Про податок на додану вартість” визначено поняття діяльності у сфері сільського господарства (підпункт 8-1.15.2 пункту 8-1.15 статті 8 зазначеного Закону). Такою діяльністю є, зокрема: виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, їх обробка, переробка та/або консервація; а також виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; їх обробка, переробка та/або консервація.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач є сільськогосподарським підприємством, та продукція, що ним виробляється (вирощується), є сільськогосподарською продукцією.

Пункт 8-1.12 ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає, що свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як субєкта спеціального режиму оподаткування підлягає анулюванню у разі, якщо:

а) сільськогосподарське підприємство подає заяву про зняття його з реєстрації як субєкта спеціального режиму оподаткування та/або заяву про його реєстрацію як платника цього податку на загальних підставах;

б) сільськогосподарське підприємство підлягає реєстрації платником цього податку на загальних підставах;

в)сільськогосподарське підприємство припиняється шляхом ліквідації або реорганізації;

г) сільськогосподарське підприємство не подає податкової звітності з цього податку протягом останніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів.

Однак, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось.

Крім того, перевіркою не встановлено факту придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Разом із тим, податковим органом в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених позивачем сільськогосподарських товарів протягом 2010-2011 років покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

Однак, такий підхід не ґрунтується на законі, оскільки п.8-1.6 ст.8-1 ЗУ “Про ПДВ” та ст. 209 ПК України визначають питому вагу як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Використана Іллінецькою МДПІ методика вирахування податкових зобовязань з ПДВ та формування податкового кредиту не може бути застосована, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачена, що суперечить вимогам ст. 19 Конституції України. При цьому, податковим органом жодним чином не досліджено обєми продажу та види сільськогосподарської продукції, джерела її отримання, земель, на яких вона вирощена, зокрема, відповідно до договорів, які зареєстровані в ДЗК та тих, які не пройшли процедуру державної реєстрації. Також, відповідачем не досліджено хронологічного циклу, починаючи від року початку виробництва (вирощування) продукції та року, в якому здійснено її поставку.

Таким чином, досліджуючи акт перевірки та додані матеріали, суд приходить до висновку, що податкові ревізори-інспектори фактично не могли правильно та однозначно здійснити підрахунок отриманої та реалізованої сільськогосподарської продукції окремо із зареєстрованих та незареєстрованих договорів оренди земельних ділянок, податок на додану вартість з яких, на їх думку, підлягає поверненню.

Крім того, факт передачі орендодавцем орендареві земельної ділянки ніким не заперечується. Самим Актом підтверджується, що дані об'єкти оренди знаходяться у користуванні товариства.

Водночас, суд враховує твердження представника позивача, що причини, через які окремі договори оренди землі не були зареєстровані, не залежали від нього, оскільки такі були передані до ДЗК вчасно. Крім того, згідно довідки статистики дані земельні ділянки залишаються закріпленими за товариством.

Разом з тим, згідно довідки відділу держкомзему у Липевоцькому районі №01-07/3028 вбачається, що станом на 20.10.2011 року в стадії реєстрації договорів перебуває 116 договорів на площу 655, 2 га.

Також, суд бере до уваги, що позивач сплачує земельний податок щодо усіх земельних ділянок, які ним використовуються, незалежно від того, зареєстровані договори оренди чи ні. При цьому, заборгованості про сплату за землю за позивачем немає.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ідентифікувати та виокремити, окрім того, взагалі встановити конкретні суми доходів, використаним податковою інспекцією методом, із зареєстрованих та не зареєстрованих договорів оренди землі, отриманих позивачем у періоді, що перевірявся, є неможливим, а відтак, прийняття Іллінецькою міжрайонною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000312301 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові санкції) є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0025451701 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено податкове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1786,81 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 446,70 грн., яке позивач просить визнати частково протиправним та скасувати в частині збільшення суми грошового зобовязання в сумі 1581,00 грн. за основним платежем та 395,25 грн. штрафної санкції, то суд виходив з наступного.

Основним нормативно - правовим актом з питань оподаткування доходів фізичних осіб є Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб", який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Згідно пункту 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", який втратив чинність, крім розділу IV в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, що застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності, без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань з урахуванням норм цього пункту.

Підпунктом 9.12.2 Закону передбачено, що, якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

З аналізу зазначених норм випливає, що оподаткуванню за загальними правилами, встановленими цим Законом, підлягають доходи суб'єктів підприємницької діяльності, отримані не у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності.

Судом досліджувалось оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобовязання в сумі 1581,00 грн. за основним платежем та 395,25 грн. штрафної санкції. В решті суми позивач не оскаржує.

З матеріалів справи вбачається, що підприємством виплачені кошти в сумі 10540,00 грн. за закуплене зерно у фізичної особи-підприємця ОСОБА_10, в свідоцтві про сплату єдиного податку, якого не вказаний вид діяльності, що надає право здійснювати торгово-посередницьку діяльність. Вище вказана сума відображена в первинних документах підприємства.

В судовому засіданні досліджено, що не спростовано позивачем та його представником, що СПД ОСОБА_10, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, в свідоцтві про сплату єдиного податку не вказано виду діяльності як торгово-посереднецька. Натомість СПД ОСОБА_10 займається послугами по розпилюванню деревини, виготовлення столярних виробів, надання послуг вантажним транспортом, виготовлення та реалізація виробів з бетону.

Крім того, як зазначено представниками відповідача, ставки єдиного податку приймаються відповідною радою в межах територіальної одиниці. Особа, яка перебуває на спрощеній системі сплачує податок у розмірі, встановленим рішенням ради. Якщо особа має декілька видів діяльності, сплачує податок за найвищою ставкою із переліку своєї діяльності. Однак, ставка за здійснення торгово-посередницької діяльності зазначеним рішенням перевищує ставку за послугами по розпилюванню деревини, виготовлення столярних виробів, надання послуг вантажним транспортом, виготовлення та реалізація виробів з бетону.

Таким чином, позивач згідно з пп. 9.1.2 п.9.1 ст. 9 та пп. 9.12.2 п. 9.12. ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” повинен утримувати та перераховувати податок з доходів фізичних осіб із сплаченого доходу.

Враховуючи норми Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", позивач у справі є податковим агентом в розумінні Закону, джерелом виплати доходу на користь суб'єкта підприємницької діяльності, особою, яка повинна утримувати і перераховувати податок з доходів фізичних осіб, тому податкова інспекція правомірно визначила об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність донарахованого податку на додану вартість та застосованих на підставі даного акту штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо податкового повідомлення-рішення №0000312301 від 13 грудня 2011 року підлягають задоволенню.

Проте, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи щодо визнання частково протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0025451701 від 13 грудня 2011 року в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1581,00 грн. за основним платежем та 395,25 грн. штрафної фінансової санкції не спростовують висновків Акту відповідача, а відтак відсутні підстави для скасування даного рішення.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами лише стосовно податкового повідомлення-рішення №0000312301 від 13 грудня 2011 року, а тому підлягають задоволенню частково.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції від 13.12.2011 року №0000312301.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету на користь ПСП "Агрофірма Нападівська" сплачений судовий збір у розмірі 941,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя:Дмитришена Руслана Миколаївна