№ 21675673, 26.01.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 21/93(10) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддівМіщенка П.К.,

Заріцької А.О.,

Поліщука В.Ю.

розглянувши

касаційну скаргу Державного агенства резерву України

на ухвалу

та постановугосподарського суду Львівської області

від 13.07.2011 року

Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 року

у справі

господарського суду

за заявою

до№ 21/93(10)

Львівської області

Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова

Публічного акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "Полярон"

про визнання банкрутом

В судовому засіданні взяли участь представники:

Державного агенства резерву України Висотенко І.М.

ДПІ у Сихівському районі міста Львова- не з'явився.

Регіональне відділення фонду державного майна України по Львівській області Кузнєцов Л.А.

ПАТ "Науково-виробничий комплекс "Полярон"- Ящинський А.Л.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.07.2011р. у справі № 21/93(10) (суддя Чорній Л.З.) про банкрутство публічного акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "Полярон" відмовлено в задоволенні заяви Державного комітету України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України про визнання грошових вимог до боржника.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий Михайлюк О.В., Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) ухвалу господарського суду Львівської області від 13.07.2011р. у справі № 21/93(10) залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними судовими актами у справі, кредитор Державне агентство резерву України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статтей Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі Закон), оскільки матеріальні цінності мобілізаційного резерву з ДВО "Полярон" були переміщені на ДП завод "Полярон" в тому обсязі, наявність яких зафіксована в акті перевірки в 2002 році, що була проведена на ДВО "Полярон". Даний факт, як зазначає скаржник, підтверджується відомістю про перелік матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що наявний на ДП завод "Полярон". Вказана відомість про перелік матеріальних цінностей мобілізаційного резерву судом першої інстанції в порушення норм чинного законодавства не була досліджена. Крім того, на думку скаржника, судом не взято до уваги звіти-збережувальні зобов'язання по формі 12мр та відомість про перелік матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що знаходяться на зберіганні у ДП завод "Полярон", які є документами, що підтверджують факт отримання боржником матеріальних цінностей у тій кількості, якій були зафіксовані у наявності в акті перевірки у 2002 році на ДВО "Полярон".

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

ПАТ "Науково-виробничий комплекс "Полярон" України подало до Вищого господарського суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за заявою ДПІ у Сихівському районі м.Львова ухвалою суду від 14.10.2010р., в порядку статті 11 Закону, порушено провадження про банкрутство публічного акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "Полярон".

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство опубліковано в газеті "Голос України"№ 236 від 14.12.2010р.

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Львівської області із заявою про визнання кредиторських вимог на суму 44 629 520,63 грн., з яких 15 654 439,61 грн. основного боргу, 15 654 439,61 грн. 100% штрафу та 13 320 641,41 грн. пені.

Судами встановлено, що комітет обґрунтовував свої вимоги до боржника самовільним використанням боржником матеріальних цінностей державного матеріального резерву на суму 15654439,61 грн., що встановлено відповідними матеріалами перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що знаходяться на відповідальному зберіганні ДП НВК "Полярон" (код ЄДРПОУ 14308606).

Як вбачається із заяви ДКУ з державного матеріального резерву, на відповідальному зберіганні ПАТ "Полярон" знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні ДКУ з державного матеріального резерву. При цьому зазначається, що закладка матеріального резерву була проведена відповідно до Номенклатури накопичення матеріальних цінностей згідно завдання ГУ МЕП СРСР від 21.01.1988 року № 1988 № 3-587т.

Разом з тим, судами встановлено, що договору про прийняття на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" №51/97-ВР від 24.01.1997року, який набрав чинності з 05.03.1997року, між ДП завод "Полярон" та ДКУ з державного матеріального резерву не було укладено, акту приймання - передачі на відповідальне зберігання матеріальних цінностей не складалося, відшкодування витрат за відповідальне зберігання, матеріальних цінностей державного резерву не проводилось.

Відмовляючи, у визнанні Державному матеріальному резерву кредитором ПАТ "Полярон" суди виходили, що заявником не доведено належними доказами, наявності грошових зобов'язань боржника перед комітетом відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997року, а відтак, необґрунтованість включення грошових вимог комітету.

Але з такими висновками суду як першої так і апеляційної інстанції погодитись не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд першої інстанції належним чином не дослідив обґрунтованість заявлених кредиторських вимог Державного агентства резерву України до боржника, та відповідність їх вимогам чинного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Нормою вказаної статті передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Виходячи з аналізу положень вказаної статті до складу грошових зобов'язань не включаються речово-правові вимоги з повернення індивідуально-визначеного майна або майна, визначеного родовими ознаками, оскільки кредитор в цьому випадку має речово-правову вимогу, а не вимогу грошового характеру.

Згідно ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1129 від 08.10.1997 р., матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх прийняття, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обігу. Аналогічна норма містилася і у "Положенні про мобілізаційний резерв", затвердженому постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від 29.09.1969 р., що діяла на момент оформлення мобілізаційного завдання ГУ МЕП СРСР від 21.01.1988 року № 1988 № 3-587т, на яке посилається у своїй заяві Державне агентство резерву України. Таким чином, документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою N 1.

Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник визнавав зберігання майна державного мобілізаційного резерву Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Полярон". Відповідно до Статуту ПАТ "НВК "Полярон", Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.03.2011 року, Публічне акціонерне товариство "Науково-виробничий комплекс "Полярон" (ідентифікаційний код юридичної особи 14308606, місцезнаходження м.Львів, вул. Угорська, 14) є правонаступником Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Полярон".

Згідно Статуту Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Полярон", затвердженого Наказом Міністерства промислової політики України від 13.10.2004 р. № 527, ДП "НВК "Полярон" є правонаступником майнових та немайнових прав і обовязків Державного підприємства заводу "Полярон" зареєстрованого 12.08.1993 року.

Судами було взято до уваги лише пояснення наданих представниками боржника, що, мобілізаційне завдання ГУ МЕП СРСР від 21.01.1988 року № 1988 № 3-587т було визначене для іншого підприємства, а саме Державного виробничого обєднання "Полярон" (ідентифікаційний код юридичної особи 14311962, місцезнаходження м.Львів, вул. Угорська, 14), яке відповідно до Статуту затвердженого Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України та зареєстрованого 05.11.1993 р. є державним обєднанням підприємств Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України, розташованих на території України, з метою обєднання зусиль по виробничій, науковій, комерційній та інших видах діяльності, засноване на державній власності, до складу якого входять завод "Полярон", завод "Екватер" та завод "Меридіан". Відповідно до п. 1.3., п. 1.4. Статуту ДВО "Полярон", останній є юридичною особою, має свою печатку, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки та відповідає по своїх зобовязаннях належним йому майном. При цьому, власник не відповідає по зобовязаннях обєднання, а обєднання не відповідає по зобовязаннях власника.

Отже, судами помилково було зазначено, що Публічне акціонерне товариство "Науково-виробничий комплекс "Полярон" (ідентифікаційний код юридичної особи 14308606) не відповідає по зобовязаннях Державного виробничого обєднання "Полярон" (ідентифікаційний код юридичної особи 14311962), в тому числі, щодо самовільного використання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Наказом Міністерства промислової політики України від 30.04.2004 року "Про приведення структури управління ДП "Завод "Полярон" до норм чинного законодавства", Генерального директора ДВО "Полярон" директора ДП "Завод "Полярон" Чауса О.М. було зобовязано ліквідувати самостійні підприємства у складі обєднання створені наказами по виробничому обєднанню, які не відповідають вимогам п.1 ст. 56 ГК України.

30.11.2004 року, генеральним директором ДВО "Полярон" видано наказ № 78 про ліквідацію з 04.01.2005 року ДВО "Полярон" як субєкта господарювання. Крім того, 22.01.2008 року Міністерством промислової політики України видано наказ № 40 про припинення юридичної особи ДВО "Полярон" шляхом ліквідації.

У відповідності до наказу Міністерства промислової політики України № 10/6-1-1661 від 10.10.2005 року, Генерального директора ДВО "Полярон" зобовязано: "Терміново створити комісію з інвентаризації, оцінки придатності, термінів зберігання, якості та придатності до використання усієї номенклатури матеріальних цінностей мобілізаційного резерву ДВО "Полярон". Визначитися і підготувати приміщення на ДП "Завод "Полярон", обладнавши їх необхідною охоронною та протипожежною сигналізацією."

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ДВО "Полярон" перебуває в стані припинення підприємницької діяльності та до цього часу не ліквідовано.

Проте, господарський суд дійшов висновку, що ДП "Завод "Полярон" не є правонаступником ДВО "Полярон" та не може відповідати по його зобовязаннях, в тому числі щодо виконання вимог по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в обсягах закладених згідно мобілізаційного завдання ГУ МЕП СРСР від 21.01.1988 року № 1988 № 3-587т.

Наказом Міністерства промислової політики України від 13.10.2004 року № 527 проведена зміна найменування Державного підприємства завод "Полярон" на Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс "Полярон".

На виконання листа Міністерства промислової політики України № 10/6-1-1661 від 10.10.2005 року, наказом № 2 від 19.02.2006 року на ДВО "Полярон" було створено комісію та проведено інвентаризацію матеріально-технічних цінностей ресурсів мобілізаційного резерву, для передачі на відповідальне зберігання на ДП НВК "Полярон".

Листом міністерства промислової політики України від 20.06.2006 року № 10/3-3-915 погоджено переміщення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на ДП НВК "Полярон" у обсягах, виявлених на момент їх передачі.

Як зазначалось, в додаткових поясненнях, Державним комітетом України з державного матеріального резерву від 07.04.2011 року № 44/0/015-11-ДСК, факт самовільного відчуження матеріальних цінностей на ДП НВК "Полярон" було виявлено вперше 20.07.2006 року. При цьому, вартість самовільно використаних матеріальних цінностей за результатами даної перевірки становила 7 881 033,95 грн.

Проте, як вбачається, з матеріалів інвентаризації матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, з ДВО "Полярон" було передано на відповідальне зберігання до ДП НВК "Полярон" матеріальні цінності мобілізаційного резерву на суму 2 085 540,78 грн.

Отже, матеріальні цінності мобрезерву були переміщені на ДП НВК "Полярон", в тому обсязі в якому останні були зафіксовані результатами інвентаризації відповідно до листа Міністерства промислової політики України від 20.06.2006 року № 10/3-3-915.

Відмовляючи у визнанні кредиторських вимог судами було зазначено, що ДКУ з державного матеріального резерву не надано суду належних доказів або нормативного обґрунтування факту отримання ДП НВК "Полярон" нового мобілізаційного завдання відповідно до обсягів, які могли б обґрунтувати розмір нестачі, встановленої актом перевірки від 20.07.2006 року. Крім того, у відповідності до акту перевірки контрольно-ревізійного відділу Західного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України від 03.04.2008 року зафіксовано, що на ДП НВК "Полярон" фінансових порушень, в тому числі самовільного відчуження матеріальних цінностей мобрезерву не виявлено.

Державне агентство резерву України (у заяві з кредиторським вимогами, у касаційній скарзі) посилалося на акти контрольних перевірок, як на обґрунтування розміру зобовязань боржника та підстав їх стягнення. Проте, суди не приймаючи, вказані акти як належні допустимі засоби доказування в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України, лише зазначили про відсутність обов'язку ПАТ НВК "Полярон" здійснити відновлення закладених матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та сплатити штрафні санкції і пеню за їх самовільне використання.

Відповідно до статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Спеціальним законодавством передбачено також недоторканість та право використання цінностей державного матеріального резерву лише за рішенням Кабінету міністрів України (статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв"). Відтак, вимоги про відшкодування вартості самовільно відчужених цінностей державного матеріального резерву є вимогами про відшкодування шкоди та можуть заявлятися за умови встановлення обставин неможливості повернення майна в натурі.

З огляду на викладене, судам належало дослідити дотримання визначеного спеціальним законодавством порядку укладення договірних зобовязань по зберіганню матеріальних цінностей держкомрезерву, зокрема, встановити чи складались акти приймання-передачі спірного майна на відповідальне зберігання, як проводилась оцінка самовільно відчужених матеріальних цінностей.

Відмовляючи у визнанні, або визнаючи кредиторські вимоги Резерву, необхідно було дослідити, що це за вимоги, чи про відшкодування шкоди, завданої втратою майна, судам необхідно було дослідити чи вживались заходи кредитором до повернення боржником майна в натурі до державного матеріального резерву і яка кількість майна повернута.

Визнання грошових вимог про відшкодування шкоди вимагає доведення обставин неможливості виконання зобовязання про повернення майна .

Вимоги кредитора про відшкодування шкоди (в тому числі повязаних з самовільним відчуженням майна зберігачем) вимагають вирішення спору по суті з залученням інших учасників таких правовідносин, проведенням додаткових процесуальних дій (витребуванням доказів, проведенням експертиз), тому доведення грошових вимог, повязаних із заподіянням збитків здійснюється в позовному провадженні відповідним судовим рішенням, яке має преюдиційне значення для встановлення грошових зобовязань у справі про банкрутство.

Аналогічно здійснюється доказування обґрунтованості грошових вимог боржника до кредитора, повязаних із оплатою за зберігання матеріальних цінностей держкомрезерву.

Судам належало перевірити наявність в учасників провадження у справі таких судових актів в обґрунтування заявлених грошових вимог та встановлення можливості їх зарахування як зустрічних.

Ухвала суду про визнання (відхилення) вимог кредитора у процедурі банкрутства є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке визначає обґрунтованість цих вимог та підставність їх включення до реєстру вимог кредиторів з метою задоволення в процесі конкурсного провадження, відтак висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідають, а відтак підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, і, залежно від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 року та ухвалу господарського суду Львівської області від 13.07.2011 року у справі № 21/93 (10) скасувати.

Справу №21/93(10) передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий Міщенко П.К.

С у д д я Заріцька А.О.

С у д д яПоліщук В.Ю.