Решение № 21204346, 19.01.2012, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2012 р. Справа № 5016/1396/2011(16/106)

м. Миколаїв

За позовом: Приватного підприємства “Зернова група, 0324, м.Київ, Солом”янський район, вул. Миколи Василенка, 7-А.

Адреса для листування : 54010, м. Миколаїв, провулок Транспортний, 9.

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Нібулон”, 54002, м.Миколаїв, Каботажний спуск.

Поштова адреса: 54030, м.Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б.

про стягнення 204308,90 грн.

Суддя Ткаченко О.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 14.04.2011 р. № 1404/11,

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 364 від 28.12.2011 р.

ПРЕДМЕТ СПОРУ : Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 141820,22 грн. безпідставно сплачених коштів, 49806,46 грн. інфляційних втрат та 12682,22 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачем 12.05.2008 року сплачено відповідачу 141820,22 грн. на виконання мирової угоди у справі № 5/230/06 господарського суду Миколаївської області про банкрутство ДП „Вознесенський комбінат хлібопродуктів”, у затвердженні якої було відмовлено ухвалою господарського суду від 20.09.2009 року, але відповідач сплачені кошти не повертає.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.06.2011 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2011 року, позов задоволено частково, з відповідача стягнуто 141820,22 грн. безпідставно сплачених коштів, 2992,97 грн. інфляційних втрат і 1002,46 грн. 3% річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2011 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2011 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 29.06.2011 року у даній справі скасовано в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області. В іншій частині постанову та рішення залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.11.2011 року справу було прийнято до нового розгляду.

Під час нового розгляду справи позивач заявою від 11.01.2012 року зменшив позовні вимоги і просить стягнути з відповідача 19493,77 грн. інфляційних втрат та 7145,40 грн. 3% річних за період прострочення повернення відповідачем безпідставно отриманих коштів.

Представник позивача у судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача зменшені позовні вимоги не визнав, вважаючи що право нарахування інфляційних втрат і 3% річних виникає у позивача з моменту направлення вимоги про виконання грошового зобовязання, а таких вимог відповідач від позивача не отримував.

В судовому засіданні 11.01.2011 року оголошувалась перерва до 19.01.2011 року для надання відповідачу можливості перевірити наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат і 3% річних.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,

Встановив:

12.05.2008 року між позивачем (в якості інвестора), Державним підприємством „Вознесенський комбінат хлібопродуктів” (боржник у справі № 5/230/06 про банкрутство, що знаходиться у провадженні господарського суду Миколаївської області), та Головою комітету кредиторів у цій справі було підписано мирову угоду, за умовами якої позивач повинен був в обмін на активи боржника погасити його заборгованість перед іншими кредиторами, включеними до реєстру кредиторів, одним з яких, станом на дату підписання мирової угоди, був відповідач, із грошовими вимогами до боржника в сумі 141820,22 грн.

В той же день, платіжним дорученням № 23 від 12.05.2008 року, позивачем сплачено відповідачу 141820,22 грн. із призначенням платежу „погашення кредиторських вимог ТОВ „СП „Нібулон” по справі № 5/230/06 за ДП „Вознесенський КХП” згідно мирової угоди від 12.05.2008 р., без ПДВ”. Факт отримання зазначених коштів відповідачем визнається.

Згідно ч. 1, 2 ст. 37 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.10.2009 року у справі № 5/230/06 заяву розпорядника майна боржника про затвердження даної мирової угоди, подану до суду 19.05.2008 року, було залишено без задоволення, тому мирова угода від 12.05.2008 року у справі про банкрутство ДП „Вознесенський КХП” не набрала чинності, а сплачені на її виконання кошти є такими, що сплачені без правових підстав.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.10.2011 року по даній справі зазначив, що при новому розгляді справи потребують встановлення обставини щодо часу набрання законної сили ухвалою місцевого господарського суду від 20.10.2009 року у справі № 5/230/06, та з урахуванням цього факту, згідно вимог ст. 1214 ЦК України, встановлення, коли відповідач дізнався про володіння коштами позивача без достатньої правової підстави.

Ухвала господарського суду Миколаївської області у справі № 5/230/06 від 20.10.2009 року набрала законної сили з дати її прийняття 20.10.2009 року. Доказів скасування цієї ухвали сторонами не надано. В судовому засіданні 20.10.2009 року, на якому було винесено ухвалу, брав участь представник ТОВ „СП „Нібулон” В.А.Бойко, про що вказано в ухвалі.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідач дізнався про безпідставність отримання від позивача 141820,22 грн. 20.10.2009 року в день винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди у справі № 5/320/06.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала (могла одержати) від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

У постанові Вищого господарського суду України від 20.04.2011 року № 3/114-10-4616 наведено таку позицію: відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України на суму безпідставного грошового збагачення підлягають нарахуванню проценти за користування чужими коштами з того часу, коли набувач дізнався про безпідставне отримання або збереження.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене цією статтею право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Фактичне повернення коштів здійснено відповідачем лише після набрання законної сили рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.06.2011 року по даній справі та відкриття виконавчого провадження, а саме, платіжним дорученням № 32738 від 19.09.2011 року відповідачем перераховано 141820,22 грн. на рахунок Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва.

Також, відповідачем платіжними дорученнями № 32740 і № 32739 від 19.09.2011 року сплачені на рахунок Заводського ВДВС 2992,97 грн. інфляційних втрат і 1002,46 грн. 3% річних, стягнуті за рішенням господарського суду по даній справі.

Позивачем у заяві про зменшення позовних вимог від 10.01.2012 року нараховані інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобовязання з повернення безпідставно отриманих коштів з 01.11.2009 року з наступного місяця після того, як відповідач дізнався про безпідставність отримання коштів, по 31.08.2011 року по останній повний місяць що передує даті фактичного повернення коштів, у сумі 22486,74 грн., з яких позивач просить стягнути з відповідача 19493,77 грн. (за вирахуванням 2992,97 грн., сплачених відповідачем 19.09.2011 року).

Також, позивачем нараховані 3% річних за період прострочення з 21.10.2009 року з наступного дня після того як відповідач дізнався про безпідставність отримання коштів, по 19.09.2011 року день фактичного повернення коштів, усього за 699 днів, у сумі 8147,86 грн., з яких позивач просить стягнути з відповідача 7145,40 грн. (за вирахуванням 1002,46 грн., сплачених відповідачем 19.09.2011 року).

Заперечення відповідача, з посиланням на його листи на адресу позивачу від 15.05.2008 року № 3573/1-3 та від 28.07.2008 року № 5736/1-3 із пропозицією визначитись щодо призначення коштів, не спростовують обовязку відповідача повернути кошти, як тільки він дізнався про безпідставність їх отримання.

Відповідачем, у відповідності до ст. 33 ГК України, не надано доказів неможливості повернення позивачу коштів, зокрема, на той же рахунок, з якого кошти надійшли, одразу ж після їх отримання, або після прийняття ухвали господарського суду у справі № 5/230/06 від 20.10.2009 року про залишення без задоволення заяви про затвердження мирової угоди.

Доводи відповідача щодо неотримання вимог від позивача про повернення коштів, спростовуються заявою позивача про повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 141820,22 грн., відправленої 24.03.2011 року за фіскальним чеком № 7902 цінним листом з описом вкладення, а також листом відповідача від 04.04.2011 року № 3107-1/28 у відповідь на вказану вимогу. При цьому, ст. 625 ЦК України не передбачає обовязку кредитора заявляти боржнику попередню додаткову вимогу про виконання грошового зобовязання.

Надані позивачем розрахунки сум інфляційних втрат та 3% річних перевірені судом. Заперечень проти цих розрахунків відповідачем не надано.

Таким чином, господарський суд вважає, що позивачем правомірно нараховані на суму безпідставно отриманих коштів інфляційні втрати і 3% річних з часу, коли відповідач дізнався про безпідставність отримання коштів, по день їх фактичного повернення, тому зменшені позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 536, 625, 1214 ЦК України, ст.ст. 44, 49, 75, 82 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Зменшені позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сільськогосподарське підприємство „Нібулон” (юридична адреса 54002 м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1, поштова адреса 54030 м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б, код ЄДРПОУ 14291113, рах. 260070162188 у філії ПАТ „Укрексімбанк ”, м. Миколаїв, МФО 326739) на користь Приватного підприємства „Зернова група” (03124 м. Київ, Соломянський район, вул. Миколи Василенка, 7-а, рах. 26008301010037 у ПАТ „ВТБ Банк”, м. Київ, МФО 321767, код ЄДРПОУ 34484688) 19493,77 грн. (девятнадцять тисяч чотириста девяносто три гривні 77 коп.) інфляційних втрат, 7145,40 грн. (сім тисяч сто сорок пять гривень 40 коп.) трьох процентів річних, 532,78 грн. (пятсот тридцять дві гривні 78 коп.) державного мита.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

23.01.2012 р.

Суддя О.В.Ткаченко