Постановление суда № 20663721, 22.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2011 року                               м. Київ                                        К-12276/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Лосєв А.М., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську (далі –ДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009

у справі № 2-а-3396/08

за позовом закритого акціонерного товариства «АДА»(далі –Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.02.2008 №0001231502/0/5991/10/15-21 та від 27.03.2008 №0001231502/1/9358/10/15-219. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з факту своєчасної сплати позивачем податкових зобов’язань з ПДВ за серпень 2007 року, тоді як у податкового органу відсутнє право самовільно змінювати визначене платником призначення платежу шляхом спрямування перерахованих таким платником коштів на оплату поточних податкових зобов’язань в рахунок погашення його податкового боргу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що за приписом пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»сплаті поточних зобов’язань платника обов’язково передує погашення податкового боргу за минулі періоди.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в порядку статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що фактичною підставою для визначення Товариству штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 161,49 грн. за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 13.02.2008 №88/15-224/01236265, про несвоєчасність сплати позивачем податкових зобов’язань з названого податку у сумі 9522 грн., самостійно визначених платником у декларації за серпень 2007 року.

Судами також було встановлено, що сплату цієї суми податку було здійснено Товариством своєчасно та в повному обсязі за платіжним дорученням від 26.09.2007 №411, що підтверджується визначеним у цьому платіжному документі призначенням платежу. Однак відповідні кошти було самовільно зараховано ДПІ в рахунок оплати податкового боргу позивача за минулі періоди.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Згідно ж з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї ж статті 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед цих заходів відсутній такий захід, як зміна визначеного платником призначення платежу шляхом спрямування внесених таким платником коштів в оплату його податкового боргу.

Крім того, з аналізу норм цього Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов’язань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону.

Також чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків уживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов’язань.

Відтак, як вірно зазначили попередні судові інстанції, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин слід погодитися з висновками судів про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а тому передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

                                                   УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009 у справі № 2-а-3396/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко