Решение № 19099667, 12.10.2011, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 2-2119/11

2011 рік

З а о ч н е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

12 жовтня 2011 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - одноосібно судді Толкаченко О.О.,

при секретарі Ткаченко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ДП «ПМК-71»до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ДП «ПМК-71» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, а саме просить суд, визнати договір від 18.10.1994 року укладений між ДП «ПМК-71»(код ЄДРПОУ 01271959, 67700, Одеська область,м. Білгород-Дністровський, вул. Промислова, 2, 0636494659) та ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) про дольову участь у будівництві майна в блоке «А» АДРЕСА_1 недійсним.

Представник позивача ДП «ПМК-71»Ужевко Володимир Миколайович у судове засідання не зявився, надав до суду заяву, згідно якої просив справу розглядати за його відсутністю, та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів постановляє заочне рішення. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 18.10.1994 року між ДП «ПМК-71»та ОСОБА_1 було укладено договір (а.с. 3) про дольову участь будівництві майна в блоке «А» АДРЕСА_1.

З боку ДП «ПМК-71»договір підписував начальник Лакаров А.С..

Однак на час підписання вказаного договору виконуючим обовязки начальника управління з правом підпису усіх договірних та фінансово банківських документів на головного інженера ДП «ПМК-71»Вязмікіна А.В., що підтверджується розпорядженням від 14.10.1994 року, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 4).

Таким чином, договір від 18.10.1994 року був підписаний особою, не уповноваженою на здійснення таких дій.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.ст. 57, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Відповідно до п. 6 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК

Відповідно до п. 7 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду пору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків

В свою чергу, у відповідності до ст. 41 ЦК України від 1963р., який був чинним на час укладення спірної угоди, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. При цьому, відповідно до ст. 153 ЦК України від 1963р., договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах . Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідні положення містяться і в діючому законодавстві України. Так, згідно зі ст. 626 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як вбачається зі змісту вказаної угоди оспорюваний договір має ознаки інвестиційної угоди.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначено Законом України від 18.09.91 р. N 1560-XII «Про інвестиційну діяльність». Пунктом 2 статті 5 цього Закону, в редакції чинній на час укладення спірної угоди, визначено, що інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Статтею 9 цього закону, в редакції чинній на час укладення спірної угоди, визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

При цьому, положеннями ст. 44 ЦК України від 1963р., який був чинним на час укладення спірної угоди, передбачено що повинні укладатись у письмовій формі угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР. При цьому, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Відповідно до ст. 62 ЦК України від 1963р., угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Аналогічні за своїм змістом положення містяться і у діючому на даний час законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 208 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно із ч.2 ст.207 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Однак, незважаючи на те, що договір від 18.10.1994 р, у порушення наведених вимог закону зазначена угода взагалі не була підписана від імені позивача уповноваженою на те особою.

В свою чергу, факт підписання зазначеного договору з боку позивача неуповноваженою особою фактично означає недосягнення між сторонами згоди щодо його умов договору, що в свою чергу, свідчить про необхідність визнання даної угоди неукладеною.

Відповідно до ст. 48 ЦК України від 1963р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Частинами 1 та 3 ст. 215 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV), передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2 ) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України (в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ДП «ПМК-71»до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 203, 207, 215, 626 ЦК України, п. 6, 7 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.91 р. № 1560-XII, 16, 57, 60, 209, 213, 214- 215, 224 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ДП «ПМК-71»до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати договір від 18.10.1994 року укладений між ДП «ПМК-71»(код ЄДРПОУ 01271959, 67700, Одеська область,м. Білгород-Дністровський, вул. Промислова, 2, 0636494659) та ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) про дольову участь у будівництві майна в блоке «А» АДРЕСА_1 недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: О.О. Толкаченко