№ 18850345, 18.10.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/5597/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Дудка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус Дискаунт»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус Дискаунт» (далі ТОВ «Цитрус Дискаунт») до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 05.07.2011 року №0001482350 про застосування до ТОВ «Цитрус Дискаунт»код ЄДРПОУ 34055340 суми податкових зобовязань за основним платежем 1094371,9 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1грн..

У своєму позові позивач зазначив, що за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Цитрус Дискаунт»щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ЗТ»за січень 2011 року, на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 року № 0000972350/0 на загальну суму 1094371,9 грн. у звязку з порушенням п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за січень 2011 року. За результатами розгляду скарги позивача, у задоволені скарги було відмовлено та прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 року № 0001482350. Висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування ним податкового кредиту у січні 2011 року ґрунтується на відсутності у контрагента ТОВ «ЗТ»основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, у звязку з чим угоди контрагента у січні 2011 року мають ознаки нікчемності. Позивач зазначив, що а ні ОСОБА_1, а ні ОСОБА_2 не мали правових підстав отримувати повідомлення про проведення перевірки, у звязку з тим, що не займали посади директора та головного бухгалтера відповідно, отже, підприємство не було належним чином повідомлено про проведення перевірки. Неналежне повідомлення про проведення перевірки призвело до того, що підприємство не реалізувало у повній мірі свої права та обовязки. Відповідач не витребував у ТОВ «Цитрус Дискаунт»податкових накладних та зазначив в акті про їх відсутність, а також акт всупереч вимог законодавства був надісланий поштою та не містить печатку відповідного органу. Позивач вважає безпідставними посиланні відповідача на нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «ЗТ», оскільки чинним законодавство України не передбачені такі підстави для визнання правочину недійсним як відсутність основних фондів, технічного персоналу тощо, тоді як всі суми ПДВ, що відносились до складу податкового кредиту у січні 2011 року підтверджені належним чином оформленими податковими накладними. Крім того, на думку позивача, податкові органи не наділені правом визначати нікчемність або недійсність правочинів у позасудовому порядку, а відповідно до вимог ЦК України нікчемним є правочин, якщо недійсність операції встановлена законом. Фактичність здійснення господарських операцій ТОВ «ЗТ»підтверджується податковими, видатковими накладними, договором поставки. Документи, які були визначні в акті перевірки, як такі, що не були надані, були надані відповідачу 01.06.2011 року, однак, всупереч вимогам п. 44.6. ст. 44 Податкового кодексу України не були враховані податковим органом під час прийняття ним оскаржуваного рішення.

Відповідач надав до суду заперечення (т. 1 а.с. 89-90), в яких зазначив, що актом перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.04.2011 року № 574/23-5/32696695 про неможливість проведення документальної перевірки субєкта господарювання ТОВ «ЗТ» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами у січні 2011 року зафіксовано, що у ТОВ «ЗТ»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, необхідна кількість технічного персоналу, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; операції купівлі-продажу ТОВ «ЗТ»не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемним по ланцюгу до вигод набувача. Посилаючись на норми ст.. 215, 203, 228 ЦК України відповідач вказує на нікчемність правочинів, що вчинені ТОВ «ЗТ», у звязку з чим безпідставним є віднесення до податкового кредиту сум ПДВ по господарським операціям позивача з придбання у ТОВ «ЗТ»товару.

20.09.2011 року позивач надав до суду клопотання про залучення додаткових доказів, в якому також надав пояснення щодо здійснюваної ним господарської діяльності у січні 2011 року (т. 1 а.с. 99-101). Позивач зазначив, що ТОВ «Цитрус Дискаунт»є українською національною мережею салонів портативної техніки, основними видами діяльності якої є роздрібна торгівля. Продаж товарів здійснюється ним у більш ніж 30 магазинах по всій Україні, підприємство має всі необхідні дозволи для реалізації мобільних терміналів через власну мережу. У січні 2011 року позивач здійснив закупівлю товару торгівельної марки Nokia у ТОВ «ЗТ»на загальну суму 6566225,40 гривень з метою подальшої її реалізації у власній мережі магазинів. ТОВ «ЗТ»є офіційним імпортером продукції Nokia на територію України, що підтверджується відповідним контрактом, а також вантажними митними деклараціями, що засвідчують факт ввезення в Україну відповідного товару. Позивач та ТОВ «ЗТ»є суборендарями складських приміщень на території одного складського комплексу, у звязку з чим необхідності у перевезенні товару не існувало, товар переносився співробітниками товариства з одного складського приміщення в інше.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на обґрунтування, викладені в письмових запереченнях.

Представник прокуратури Приморського району м. Одеси в судовому засіданні повністю підтримав обґрунтування та пояснення надані у судовому засіданні представником відповідача та просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши осіб, що зявились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

ДПІ у Приморському районі проведено невиїзну документальну перевірку субєкта господарювання ТОВ «Цитрус Дискаунт», код ЄДРПОУ 34055340, щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ЗТ», код ЄДРПОУ 32696695, за січень 2011 року, за результатом якої складено акт перевірки від 10.05.2011 року № 2750/23-5/34055340 (т. 1 а.с. 15-19).

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, 198.6. ст. 198 Розділу V «Податок на додану вартість»Податкового кодексу України по декларації з ПДВ за січень 2011 року безпідставне включення до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1094370,90 грн. по постачальнику ТОВ «ЗТ», чим занижено суму податку на додану вартість за січень 2011 року, яка підлягає сплаті, на суму 1094370,90 грн.

Не погодившись з зазначеним актом перевірки, позивач надіслав заперечення до згаданого акту від 01.06.2011 року № 597, разом з якими, користуючись положеннями закону, визначеними у абзаці 2 п. 44.7 Податкового кодексу України, надіслав копії документів, які були визначені в акті перевірки як такі, що не були надані до перевірки (т. 1 а.с. 21-27).

Листом від 06.06.2011 року № 33297/10/23-512 ДПІ у Приморському районі м. Одеси надала позивачу відповідь за результатами розгляду заперечень, в якій повідомила про залишення висновків акту перевірки від 10.05.2011 року № 2750/23-5/34055340 без змін (т. 1 а.с. 28-30).

24.05.2011 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000972350/0, яким ТОВ «Цитрус Дискаунт»збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1094370,09, в тому числі за основним платежем 1094371,9 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. (т. 1 а.с. 31).

Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач подав скаргу від 09.06.2011 року (т. 1 а.с. 32-39), за результатами розгляду якої прийнято рішення від 25.06.2011 року № 22457/10/25-0007, яким скарга залишена без задоволення, а прийняте податкове повідомлення-рішення без змін (т. 1 а.с. 42-43).

05.07.2011 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси на підставі згаданих акта перевірки та рішення про результати розгляду первинної скарги прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001482350, яким збільшено суму грошового зобовязання ТОВ «Цитрус Дискаунт»за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 1094371,9 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн. (т. 1 а.с. 44).

Як вбачається з акту перевірки висновок про встановлені порушення ТОВ «Цитрус Дискаунт»були зроблені на підставі результатів перевірки ТОВ «ЗТ»- контрагента позивача, якою було встановлено, що у ТОВ «ЗТ»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, угоди з контрагентам мають ознаки нікчемності.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ»з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у субєкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Судом встановлено, що 22.09.2008 року між ТОВ «ЗТ»(продавець) та ТОВ «Цитрус Дискаунт»(покупець) було укладено договір поставки № 01/09, згідно з умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує термінали мобільного звязку, запчастини та комплектуючі до них, аксесуари в асортименті та партіями на умовах даного договору. Конкретна кількість, асортимент та вартість продукції, що передається обумовлюється у заявці та зазначається у рахунках-фактурах, видаткових накладних. (т.1 а.с. 53-54). Умовами договору також передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах EXW склад продавця, протягом 60 календарних днів з моменту передоплати партії продукції, транспортування здійснюється покупцем самостійно.

12.10.2009 року сторонами за договором було укладено додаткову угоду до договору поставки від 22.09.2008 року № 01/09, якою, зокрема, було передбачено, що продукція передається продавцем покупцю на умовах EXW м. Одеса, склад продавця, оплата продукції здійснюється протягом 60 календарних днів з моменту отримання партії продукції (т. 3 а.с. 8).

30.11.2010 року укладено додаткову угоду, якою був пролонгований термін дії зазначеного договору до 31.12.2011 року (т. 1 а.с. 55).

На виконання умов зазначеного договору у січні 2011 року ТОВ «ЗТ»здійснювалась поставка продукції, що підтверджується видатковими накладними від 12.01.2011 року № РН-0000015 (т. 1 а.с. 72), 12.01.2011 року № РН-0000014 (т. 1 а.с. 73), 12.01.2011 року № РН-0000012 (т. 1 а.с. 74), від 31.01.2011 року № РН-0000019 (т. 1 а.с. 67), від 31.01.2011 року № РН-0000016 (т. 1 а.с. 68), від 31.01.2011 року № РН-0000017 (т. 1 а.с. 69-70), від 31.01.2011 року № РН-0000018 (т. 1 а.с. 71).

Під час поставки товару за вищевказаним договором ТОВ «ЗТ», яке відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.08.2008 року № 100206522 (т. 1 а.с. 77) зареєстровано платником податку на додану вартість, видавало позивачеві податкові накладні: від 12.01.2011 року № 15 на суму ПДВ 10302,65 грн. (т. 1 а.с. 56), від 12.01.2011 року № 16 на суму ПДВ 190046,20 грн. (т. 1 а.с. 57-58), від 12.01.2011 року № 13 на суму ПДВ 564,45 грн. (т. 1 а.с. 59-60), від 31.01.2011 року № 19 на суму ПДВ 161029,80 грн. (т. 1 а.с. 61), від 31.01.2011 року № 20 на суму ПДВ 138693,80 грн. (т. 1 а.с. 62), від 31.01.2011 року № 17 на суму ПДВ 267536,40 грн. (т. 1 а.с. 63-64), від 31.01.2011 року № 18 на суму ПДВ 326197,60 грн. (т. 1 а.с. 65-66).

Факт оплати товару, в тому числі сум ПДВ, підтверджується платіжними дорученнями (т. 2 а.с. 239-250, т. 3 а.с. 1-5).

Крім того, на підтвердження факту отримання товару представниками позивача від ТОВ «ЗТ»за вищезазначеними видатковими накладними до суду надані копії довіреностей на отримання цінностей від 12.01.2011 року № 9 та від 31.01.2011 року № 72 (т. 3. а.с. 6-7).

Судом встановлено, що 25.05.2010 року позивачем було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 01.05.10.olv.60 з ПП «Виробничо-комерційна фірма Ольвія», згідно з яким позивач є суборендарем нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 46, загальною площею 289,9 кв.м (т. 2 а.с. 122-129).

В свою чергу, ТОВ «ЗТ»- постачальник продукції за договором поставки від 22.09.2008 року № 01/0, також є суборендарем нежитлових приміщень, які розташовані за тією ж адресою, що і складські приміщення, які орендуються ТОВ «Цитрус Дискаунт», що підтверджується договором суборенди нежитлового приміщення від 25.05.2010 року № 01.05.10.olv.59 (т. 2 а.с. 136).

Таким чином, складські приміщення постачальника та покупця продукції розташовані за однією адресою на території одного складського приміщення, у звязку з чим необхідності у перевезенні придбаної продукції у сторін не виникало. Враховуючи негабаритність продукції, що поставлялась за умовами згаданого договору поставки, суд враховує пояснення позивача щодо способу здійснення поставки товару співробітниками відділу логістики ТОВ «Цитрус Дискаунт»шляхом перенесення продукції з одного приміщення складського комплексу до іншого. На підтвердження кількості співробітників зазначеного відділу підприємства до суду наданий штатний розпис ТОВ «Цитрус Дискаунт», що був введений у дію з 01.01.2011 року та затверджений директором підприємства, та з якого вбачається, що до складу відділу логістики комерційного департаменту ТОВ «Цитрус Дискаунт»входять 13 осіб (т. 2 а.с. 140-145), що, на думку суду, дозволяє здійснити операції з перенесення поставленої продукції з одного складського приміщення складського комплексу в інше без залучення послуг вантажників.

Реалізація товару здійснювалась позивачем через мережу власних магазинів на території України, про що свідчать дозволи на реалізацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, наданих ТОВ «Цитрус Дискаунт»для реалізації відповідної продукції в магазинах підприємства (т. 2 а.с. 151-214), а також звітом про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій ТОВ «Цитрус Дискаунт»за лютий-березень 2011 року (т. 1 а.с. 102-109).

Судом також врахований той факт, що відповідно до договору про поставку та поширення виробів від 17.09.2008 року № 17092008, укладеного між ТОВ «ЗТ»та Nokia Corporation (Фнляндия) (т. 1 а.с. 131-164), ТОВ «ЗТ»є дистрибютором продукції Nokia в Україні, тоді як позивачем, виходячи з відомостей, викладених у видаткових на податкових накладних, за договором поставки, укладеним з ТОВ «ЗТ», переважно придбавалась продукція Nokia.

Наявність у контрагента позивача продукції Nokia підтверджується також вантажними митними деклараціями, що засвідчують факт отримання ТОВ «ЗТ»терміналів мобільного звязку від Nokia Corporation та митне оформлення зазначеного товару (т. 1 а.с. 165-250, т. 2 а.с. 1-121).

Згідно з ч. 1 ст. 70 Митного кодексу України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Відповідно до ст. 189 зазначеного кодексу ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає: 1) подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України; 2) сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України; 3) дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

Таким чином, виходячи з приписів норм митного законодавства, митне оформлення товару в режимі імпорту передбачає перевірку документів, що виступають правовими підставами для ввезення відповідного товару, у звязку з чим митне оформлення товару є своєрідним засвідченням факту здійснення відповідних господарських операцій, юридичною формою якого виступає оформлена належним чином вантажна митна декларація. Крім того, оформлення вантажної митної декларації є безумовним підтвердженням сплати необхідних податків і зборів, в тому числі ПДВ.

За таких підстав наявність підтвердження факту отримання ТОВ «ЗТ»продукції за зовнішньоекономічним контрактом, про що свідчать належним чином оформленими вантажні митні декларації, спростовує висновки ДПІ у Приморському районі м. Одеси про відсутність у ТОВ «ЗТ»умов для досягнення результатів підприємницької діяльності, викладені в акті перевірки від 07.04.2011 року № 574/23-5/32696695 (т. 3 а.с. 9-14), що стало підставою вважати укладені угоди ТОВ «ЗТ», в тому числі угоду з ТОВ «Цитрус Дискаунт», нікчемними.

Крім того, додатковим доказом наявності умов у ТОВ «ЗТ»здійснювати господарську діяльність, повязану з реалізацією радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, є наданий до суду дозвіл від 15.08.2008 року № 51-00565, дійсний до 14.08.2013 року (т. 2 а.с. 146).

З акту перевірки про неспроможність проведення документальної перевірки субєкта господарювання ТОВ «ЗТ»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у січні 2011 року та акту перевірки проведення невиїзної документальної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Цитрус Дискаунт»щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ЗТ»за січень 2011 року вбачається, що податковими органами окремо не досліджувались документи, складені під час здійснення господарських операцій з поставки товару за договором поставки, укладеним між ТОВ «Цитрус Дискаунт»та ТОВ «ЗТ», тоді як висновок про нікчемність зазначеної угоди зроблений лише на підставі висновку про неможливість ТОВ «ЗТ»вести підприємницьку діяльність.

Разом з тим, чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у звязку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Так, первинними документами, що підтверджують господарські операції з придбання позивачем товару у ТОВ «ЗТ», є видаткові накладні, в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї норми право встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надані до суду первинні документи відповідають вимогам, встановленим вищевказаними положеннями Закону, та у своїй сукупності свідчать про фактичне здійснення правочину з придбання позивачем товару на підставі договору поставки, укладеного з ТОВ «ЗТ».

Натомість, всупереч вищезазначеним нормам права, відповідачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки від 10.05.2011 року № 2750/23-5/34055340, складеного за результатом перевірки ТОВ «Цитрус Дискаунт»та акті перевірки від 07.04.2011 року № 574/23-5/32696695, складеному за результатом перевірки ТОВ «ЗТ». Сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у звязку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ЗТ», субєктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд вважає безпідставними висновки ДПІ у Приморському районі м. Одеси про нікчемність договору поставки від 22.09.2008 року № 01/09.

З урахуванням зазначеного, судом встановлено, що позивачем правомірно визначений податковий кредит за січень 2011 року, а висновок відповідача щодо заниження ТОВ «Цитрус Дискаунт»податкових зобовязань з податку на додану вартість за відповідний період є таким, що не підтверджується належними доказами по справі.

На підставі встановленого суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94,158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус Дискаунт»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 05.07.2011 року № 0001482350 про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус Дискаунт» суми податкових зобовязань за основним платежем 1094371 гривня (один мільйон девяносто чотири тисячі триста сімдесят одна) гривня 90 копійок та штрафними санкціями - 1 (одна) гривня.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 18.10.2011 року.

СуддяС.М.Корой

18 жовтня 2011 року