Постановление суда № 1882728, 27.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27.03.2008№К-9668/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), 

ГолубєвоїГ.К.,  КостенкаМ.І.,  КонюшкаК.В,  СтепашкаО.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м.Ужгороді на рішення Господарського суду Закарпатської області від11.02.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від19.04.2005 посправі№7/2-2005

за позовом   Комунального підприємства «Міськсвітло»

до                   Державної податкової інспекції у м.Ужгороді

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Ужгороді (далі–ДПІ) від12.07.2004 №0000262341\0\1216\23-1\3014010100\10535, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість 42361грн. (вт.ч. - основний платіж 28241,20грн., штрафні санкції – 14120,60грн.).за наслідками проведеної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства КП«Міськсвітло» за період IIквартал2001року по Іквартал2004року, про що було складено Акт від21.06.2004 №96\188\23-1\10\03344591, в якому зазначено, що при переході позивача на спрощену систему оподаткування за ставкою 10 % та припинення ним у зв’язку з цим сплати податок на додану вартість (далі–ПДВ), податковий кредит позивача в періоді підлягає коригуванню на суму ПДВ сплаченого при придбанні товарно-матеріальних цінностей, які рахуються в залишку та на недоамортизовану частину основних засобів станом на 01.04.2003 (останній звітний період).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від11.02.2005 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від19.04.2005 посправі№7/2-2005, позов задоволено.

При цьому судом встановлено, що підставою нарахувань податкових зобов’язань стали ті обставини, що у позивача станом на 01.04.2003 залишок товарно-матеріальних цінностей становив 141208,19грн. з них ПДВ сплачений при їх придбанні в попередніх звітних періодах і віднесений в попередніх звітних періодах до складу податкового кредиту складає 28241,20грн.

Судами також зазначено позицію відповідача (ДПІ), який вважає, що податковий кредит позивача підлягає коригуванню на суму ПДВ сплаченого при придбанні товарно-матеріальних цінностей, які рахуються в залишку та на недоамортизовану частку основних засобів станом на 01.04.2003, тому перевіркою зменшено податковий кредит КП«Міськсвітло» за березень2003року на суму 28241,20грн. І відповідно на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач застосував до позивача штрафні санкції в сумі 14120,60грн. Тобто підставою донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ була виявлена під час перевірки наявність у позивача податкового кредиту на суму 28241,20грн., який припадає на залишки придбаних товарно-матеріальних цінностей та недоамортизовану частину основних засобів станом на 01.04.2003. Відповідно до зазначеного суди визнали, що вказаний кредит в зв’язку з переходом позивача на спрощену систему оподаткування не може бути відшкодований, оскільки позивач вже не буде платником податку і придбані товари (роботи, послуги) не будуть використовуватись в оподатковуваних операціях.

Відповідно пославшись на п.п.7.1.1 п.7.1. та п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суди звернули увагу на те, що в даному випадку необхідно розглядати порядок формування податкового кредиту в звітному періоді, а не на майбутні податкові періоди.

Судами визнано, що подана позивачем до податкового органу декларація за березень2003року відображає стан розрахунків з бюджетом по ПДВ і відповідає документам бухгалтерського обліку. Однак оскільки позивач з 01.04.2003 перейшов на сплату Єдиного податку за ставкою 10 відсотків на підставі Указу Президента України «Про єдину систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», тому відповідно до ст.6 вказаного Указу судами визнано, що позивач не є платником ПДВ, а отже залишки товарно-матеріальних цінностей не будуть на цю дату використовуватися у оподатковуваних ПДВ операціях.

Тому посилання відповідача на необхідність проведення коригування позивачем ПДВ в зв’язку з його переходом на спрощену систему оподаткування судами визнано безпідставним і таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки положення Закону України «Про податок на додану вартість» не містить вимог про зменшення суми податкового кредиту по товарних залишках, придбаних платником ПДВ, у разі зняття з обліку як платника ПДВ.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд повністю погодився із рішенням господарського суду.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Закарпатської області від11.02.2005 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від19.04.2005 посправі№7/2-2005, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Твердження суду скаржник вважає необґрунтованими з огляду на пп.7.4.1 та 7.4.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки на думку скаржника у випадках невикористання товарів в оподатковуваних операціях, раніше віднесений ПДВ до податкового кредиту повинен бути відповідно скоригований. Свою позицію скаржник обґрунтовує тим, що податковий кредит позивача підлягав коригуванню на суму ПДВ, сплаченого при придбанні товарно-матеріальних цінностей, які рахувалися в залишку та на недоамортизовану частину основних засобів.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив і просив судові рішення залишити без змін, так як наведена в касаційній скарзі довільне і вибіркове трактування відповідачем норм законодавства не може тягнути за собою скасування або зміну рішення судів першої і апеляційної інстанцій.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України від03.04.1997 №198 «Про податок на додану вартість» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено цим Законом, порядку, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку.

З огляду на наведену норми Закону, необхідно врахувати, що підставою донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ була виявлена під час перевірки наявність у позивача податкового кредиту на суму 28241,20грн., який припадає на залишки придбаних товарно-матеріальних цінностей та недоамортизовану частину основних засобів станом на 01.04.2003. Вказаний кредит в зв’язку з переходом позивача на спрощену систему оподаткування судами попередніх інстанцій визнано таким, що не може бути відшкодований, оскільки позивач вже не буде платником податку і придбані товари (роботи, послуги) не будуть використовуватись в оподатковуваних операціях.

В силу пп.7.1.1 п.7.1.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - суми податку, які належать до сплати в бюджет або до відшкодування з бюджету визначаються як різниця між сумою податкових зобов'язань у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) у звітному періоді та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Тобто необхідно погодитись із обґрунтуванням судами свого рішення про те, що відповідно до ст.6 Указу Президента України від03.07.1998 №727 «Про єдину систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» при оплаті 10 відсотків ставки Єдиного податку позивач не є платником ПДВ, а отже залишки товарно-матеріальних цінностей не будуть на цю дату використовуватися у оподатковуваних ПДВ операціях, так як позивач з 01.04.2003 перейшов на сплату Єдиного податку за ставкою 10 відсотків на підставі зазначеного Указу.

Також необхідно зазначити, що зменшення і коригування сум податкового кредиту по товарним залишкам, придбаних платником ПДВ в попередніх оподаткованих періодах, при знятті з обліку платника ПДВ і переході на спрощену систему оподаткування - не можливе, оскільки норми Закону України «Про податок на додану вартість»та Указу Президента України «Про єдину систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», не містить такої вимоги. Отже з наведеного випливає, що дана норма та вимоги п.7.4 ст.7 зазначеного Закону України «Про податок на додану вартість», передбачають порядок формування податкового кредиту в звітному періоді, а не на майбутні податкові періоди.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання – необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку необхідність проведення коригування позивачем ПДВ в зв’язку з його переходом на спрощену систему оподаткування є безпідставним і не відповідає чинному законодавству, оскільки положення Закону України «Про податок на додану вартість» не містить вимог про зменшення суми податкового кредиту по товарних залишках, придбаних платником ПДВ, у разі зняття з обліку як платника ПДВ, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення не відповідає нормам чинного законодавства України.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення Господарського суду Закарпатської області від11.02.2005 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від19.04.2005 посправі№7/2-2005 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді відхилити.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від11.02.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від19.04.2005 посправі№7/2-2005 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                        Г.К.Голубєва

                                                                                  М.І.Костенко

                                                                                  К.В.Конюшко

                                                                                  О.І.Степашко