Решение № 18826310, 19.09.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.09.11 р. Справа № 13/119

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі Харькіної К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “С.О.В. Гавань” м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта” м. Донецьк

про стягнення 14732,34грн.

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю №б/н від 05.07.2011р.) - представник

від Відповідача Шкляров І.О. - директор

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “С.О.В. Гавань” м. Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта” м. Донецьк про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 14732,34грн., суми витрат на послуги адвоката у розмірі 3000грн.

Ухвалою від 18.07.2011р. суд порушив провадження по справі, сторони зобовязані надати документи та вчинити певні дії.

Ухвалою від 08.09.2011р. суд задовольняючи заяву позивача, продовжив строк розгляду справи до 30.09.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що між сторонами було досягнуту усну домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач в свою чергу зобов'язався сплатити за вказаний товар кошти, внаслідок чого за видатковими накладними був поставлений товар. Однак продукція взагалі не сплачена не була, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість в розмірі 14732 грн.34коп.

На підтвердження своїх вимог позивач надав належним чином засвідчені копії видаткових накладних № СГ-0030439 від 04.09.2008р., № СГ-0026976 від 01.07.2008р., № СГ-0026239 від 16.06.2008р., № СГ-0023422 від 21.04.2008р., № СГ-0022006 від 24.03.2008р., № СГ-0020510 від 25.02.2008р., № СГ-0019898 від 11.02.2008р., № СГ-0019893 від 11.02.2008р., № СГ-0019894 від 11.02.2008р., № СГ-0019158 від 28.01.2008р., № СГ-0019185 від 28.01.2008р., № СГ-00191190 від 28.01.2008р., № СГ-0019187 від 28.01.2008р., № СГ-0018592 від 14.01.2008р., № СГ-0018593 від 14.01.2008р., № СГ-0018589 від 14.01.2008р., № СГ-0018599 від 14.01.2008р., вимогу № 30/06 від 30.06.2011р., договір про надання правової допомоги №2/10 від 30.11.2010р., платіжні доручення № 2190 від 27.12.2010р., № 94 від 19.01.2011р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3468/10.

Листом б/н від 28.07.2011р. позивач надав для залучення до матеріалів справи односторонній акт звірки взаємних розрахунків, докази його направлення на адресу відповідача.

Через канцелярію суду 08.09.2011р. позивач просив долучити до матеріалів справи акт від 01.09.2011р. про надані адвокатом послуги.

Через канцелярію суду 19.09.2011р. позивач надав суду відзив на заперечення відповідача, двосторонній акт звірки взаємних розрахунків станом на 24.03.2010р.

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву № 20 від 07.09.2011р. Посилався на те, що спірні видаткові накладні не підтверджують факт отримання товару саме відповідачем, оскільки не містять інформації щодо посадових осіб відповідача, відповідальних за здійснення господарської операції, особових підписів або інших даних, які можуть ідентифікувати особу, яка приймала участь в здійсненні господарської операції. Тобто, відповідач вважає, що наявність на видаткових накладних відбитку його печатки не повинна братися судом до уваги, тому як печатка не замінює довіреність на отримання товарноматеріальних цінностей. Крім того, посилався на недоведеність факту надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_2 На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Супровідним листом № 22/1 від 14.09.2011р. відповідач надав лист № 22 від 14.09.2011р., яким повідомив, що на підприємстві відсутні надані позивачем видаткові накладні, що підтверджують заборгованість в сумі 14732грн.24коп.

Суд неодноразово відкладав розгляд справи, востаннє на 19.09.2011р.

Під час судового засідання 19.09.2011р. відповідач, у підтвердження відсутності довіреностей на отримання матеріальних цінностей від позивача, представив суду для огляду оригінал журналу реєстрації довіреностей з 22.12.2007р. по 14.02.2009р.

Під час судових засідань представники сторін підтримали правові позиції, викладені письмово.

В судовому засіданні 19.09.2011р. представники сторін повідомили про відсутність будь яких додаткових доказів на обґрунтування власної позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “С.О.В. Гавань” м. Київ та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта” м. Донецьк була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобовязався поставити відповідачеві Товар, а відповідач, у свою чергу, зобовязався прийняти та оплатити вартість поставленого Товару.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов досягнутої домовленості згідно видаткових накладних № СГ-0030439 від 04.09.2008р., № СГ-0026976 від 01.07.2008р., № СГ-0026239 від 16.06.2008р., № СГ-0023422 від 21.04.2008р., № СГ-0022006 від 24.03.2008р., № СГ-0020510 від 25.02.2008р., № СГ-0019898 від 11.02.2008р., № СГ-0019893 від 11.02.2008р., № СГ-0019894 від 11.02.2008р., № СГ-0019158 від 28.01.2008р., № СГ-0019185 від 28.01.2008р., № СГ-00191190 від 28.01.2008р., № СГ-0019187 від 28.01.2008р., № СГ-0018592 від 14.01.2008р., № СГ-0018593 від 14.01.2008р., № СГ-0018589 від 14.01.2008р., № СГ-0018599 від 14.01.2008р. було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 14732грн.34 коп.

Однак, позивач посилається на те, що відповідач, отримавши товар, свої зобовязання по оплаті товару не виконав, внаслідок чого виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 14732грн.34 коп.

Вимогою № 30/06 від 30.06.2011р. позивач просив відповідача погасити виниклу суму боргу у семиденний строк від дні отримання даної вимоги, попереджаючи про необхідність звернення до суду, що примусило позивача звернутися з позовом про примусове стягнення цієї суми. Докази надіслання зазначеної вимоги наявні в матеріалах справи.

Однак, відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свою позицію тим, що надані позивачем видаткові накладні не підтверджують факт отримання товару саме відповідачем, оскільки не містять інформації про посадових осіб відповідача, відповідальних за здійснення господарської операції, підписів або інших даних, які можуть ідентифікувати особу, яка приймала участь в здійсненні господарської операції.

Проаналізувавши надані докази та пояснення сторін, суд не приймає до уваги заперечення відповідача у звязку з наступним:

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обовязок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, не спростований відповідачем належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Підписи представників відповідача на накладних скріплені відбитком печатки відповідача, що свідчить про те, що товар приймався уповноваженими особами. Такими діями відповідач надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару. Представники відповідача підписали спірні видаткові накладні без будьяких заперечень, тим самим підтвердили факти отримання товару.

В судовому засіданні 08.09.2011р. судом були оглянуті оригінали видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, внаслідок чого була встановлена наявність відбитку печатки відповідача з зазначенням ідентифікаційного коду товариства на кожній спірній накладній. Зазначене підтверджується протоколом судового засідання від 08.09.2011р.

Згідно Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським обєднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 року, (пункт 3.2.6) господарські обєднання можуть мати тільки по одному примірнику основної печатки. Можуть виготовлюватися додаткові печатки з цифрами “1”, “2” і т.д. Відповідно до п. 3.4.1 Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників господарських обєднань. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. Пунктом 3.1.12 тієї ж Інструкції передбачено у разі крадіжки, втрати печаток чи штампів керівники господарських обєднань зобовязані вжити заходів задля їх розшуку, а також негайно повідомити про це органи внутрішніх справ.

Будьяких доказів про підроблення підписів та печаток на спірних накладних відповідач до суду не надав (такими доказами згідно чинного законодавства можуть бути висновки експертів, обвинувальний вирок суду по кримінальній справі), доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки або штампів; рішення відповідних органів згідно ст. 97 КПК України за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобовязань з поставки Товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обовязок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобовязань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобовязання позивач виконав.

Сама тільки невідповідність документів первинного бухгалтерського обліку, тобто видаткових накладних, вимогам чинного законодавства в частині зазначення прізвища, імя, побатькові одержувача товару, не звільняє відповідача від виконання грошового зобовязання в разі придбання та фактичного одержання товарно-матеріальних цінностей.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару на загальну суму 14732грн.24коп., тобто обовязок продавця вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі усної домовленості на поставку продукції за видатковою накладною.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір викладені у формі видаткових накладних № СГ-0030439 від 04.09.2008р., № СГ-0026976 від 01.07.2008р., № СГ-0026239 від 16.06.2008р., № СГ-0023422 від 21.04.2008р., № СГ-0022006 від 24.03.2008р., № СГ-0020510 від 25.02.2008р., № СГ-0019898 від 11.02.2008р., № СГ-0019893 від 11.02.2008р., № СГ-0019894 від 11.02.2008р., № СГ-0019158 від 28.01.2008р., № СГ-0019185 від 28.01.2008р., № СГ-00191190 від 28.01.2008р., № СГ-0019187 від 28.01.2008р., № СГ-0018592 від 14.01.2008р., № СГ-0018593 від 14.01.2008р., № СГ-0018589 від 14.01.2008р., № СГ-0018599 від 14.01.2008р., адресовані відповідачу, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна, кількість товару та строк оплати. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір постачання на запропонованих умовах, а саме отримання товару шляхом підписання видаткових накладних.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем і відповідачем встановлено, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наразі встановлення терміну виконання відповідачем грошового обовязку на користь позивача у справі, з огляду на характер правовідносин, що склалися між сторонами з приводу поставки за означеними видатковими накладними не уявляється можливим, оскільки ані видатковими накладними, ані виставленими позивачем рахунками-фактурами термін виконання відповідачем грошового зобовязання не встановлений.

За таких обставин, момент виникнення у позивача права вимоги оплатити вартості поставленого товару та відповідно кореспондуючого з ним обовязку відповідача з приводу його оплати, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, визначаються моментом предявлення вимоги.

Позивачем 01.07.2011р. на адресу відповідача було направлено вимогу вих..№ 30/06 від 30.06.2011р., яка підпадає під поняття вимоги, встановленого ст. 530 ЦК України, оскільки містить пряме посилання на суму боргу в розмірі 14732грн.34коп. У якості доказів направлення в матеріалах справи містяться опис вкладення у цінний лист та квитанція.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що право вимоги оплати вартості поставленого Товару виникла у позивача зі спливом 7-денного строку визначеного ст. 530 ЦК України, тобто на час розгляду справи вже значиться прострочення виконання відповідачем свого обовязку зі сплати отриманого товару.

Відповідно до ст. ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).

Заявлена сума боргу підтверджується також наявними в матеріалах справи двостороннім актом звірки взаємних розрахунків станом на 24.03.2010р.

Доказів сплати суми заборгованості суду в розмірі 14732грн.34коп. не представлені, отже, позовні вимоги вважаються обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню у розмірі.

Крім того, позивачем з посиланням на положення ст. 44 ГПК України заявлено до стягнення витрати на оплату адвокатських послуг в сумі 3000,00грн.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2010р. між позивачем (Замовник) та фізичною особою-підприємцем Яровим Ярославом Володимировичем (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 2/10. Статтею 5 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обовязків по договору.

Згідно вказаного договору, замовник доручає, а виконавець зобовязується надавати замовнику правову та іншу допомогу, зазначені в договорі (далі - послуги), а замовник зобовязується оплачувати ці послуги згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору послуги, які виконавець зобовязується надавати замовнику, будуть включати в себе правову допомогу з ведення судової справи щодо стягнення заборгованості з ТОВ „Торгівельна мережа „Сарепта” в суді першої інстанції до моменту винесення рішення, а саме: розробка та подання позовної заяви до господарського суду; збір доказів для судового процесу; участь у судових засіданнях; складання процесуальних та інших видів документів.

Пунктом 3.1. Договору сторони попередню погодили, що вартість послуг виконавця становить 3000,00грн.

Сума зазначена в п. 3.1. Договору сплачується замовником виконавцю у якості 100% передоплати.

Оплата позивачем юридичних послуг підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 2190 від 27.12.2010р., № 94 від 19.01.2011р. про сплату 3000,00грн.

Пунктом 3.5. Договору встановлено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів оформлюється Актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується сторонами після фактичного надання послуг.

Представлений позивачем договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під правове регулювання ст.ст. 901-907 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України з договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.902 ЦК України передбачений обовязок виконавця надати послугу особисто.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3468/10, видане відповідно до Закону України „Про адвокатуру” Яровому Ярославу Володимировичу на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.10.2007р. № 159.

Однак суд вважає, що витрати по оплаті послуг адвоката є явно завищеними та такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”.

Водночас, положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року№ 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року.

При цьому, до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

08.09.2011р. позивачем наданий суду акт про надання послуг від 01.09.2011р., яким сторони зафіксували факт виконання виконавцем (адвокатом) своїх зобовязань за договором про надання юридичних послуг № 2/10 від 30.11.2010р., а саме розробка та подання позовної заяви до господарського суду, збір доказів для судового процесу, участь у судових засіданнях, складання процесуальних та інших видів документів.

Однак, приймаючи до уваги, що виконавець за договором № 2/10 від 30.11.2010р. адвокат Яровий Ярослав Володимирович жодного разу не був присутнім у судових засіданнях, враховуючи, що всі документи, надані суду, крім позовної заяви, вимоги про погашення заборгованості та відзиву на заперечення відповідача, підготовлені та підписані іншим представником, гіпотетичний час на підготовку матеріалів позовної заяви, недоведеність ступеня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, вирішення нових правових питань та доказів в чому полягала складність справи, суд робить висновок що вартість наданих послуг занадто завищеною, неспіврозмірною з розміром заявлених вимог. Отже, суд вважає розумним обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою в 1000грн.00коп.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “С.О.В. Гавань” м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта”, м. Донецьк про стягнення заборгованості у сумі 14732грн. 34коп. задовольнити.

Стягнути з Державного Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта” (83054, м. Донецьк, пр-т Київський, буд. 46, ЄДРПОУ 34557310, рахунки: 2600912620 в ДОД „Райффайзен Банк Аваль” в м. Донецьк, МФО 335076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “С.О.В. Гавань” (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, ЄДРПОУ 25636176, рахунки 260020163700 в АТ „Брокбізнесбанк”, МФО 300249) основний борг у сумі 14732грн. 34коп., витрати на оплату державного мита в сумі 148грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн., витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 1000грн.00коп.

У судовому засіданні 19.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >