№ 18134370, 24.06.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.06.2011 р. 13:10Справа № 2а-3840/11/1470

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомПриватного підприємства "ЛОГОС",

вул. Миколаївська, 5/23, м. Миколаїв, 54034 доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі

м. Миколаєва,

вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 провизнання протиправними дії,

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, щодо визнання та визначення у акті перевірки від 6.04.11р. №1244/23-100/32819525 нікчемними правочинів, укладених позивачем з ТОВ ”Транс Гарант Сервіс” у грудні 2010р. та штучного формування податкового кредиту на суму 50520,09 грн. та податкових зобовязань на суму 98469,43 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що викладення в акті перевірки висновку про нікчемність правочинів суперечить нормам цивільного законодавства та не входить до повноважень органів державної податкової служби, а правочини, які зазначені в акті перевірки як нікчемні, не відповідають визначенню нікчемного правочину, яке міститься в Цивільному кодексі.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що правочини, які описані в акті перевірки, не спрямовані на настання правових наслідків та вчинені з метою несплати податків, а значить є такими, що порушують публічний порядок. В звязку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

22.06.11 р. позивач подав до суду клопотання в якому просив розглянути справу без його участі на підставі наявних у матеріалі справи документів. За таких обставин справа розглядається у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд,

В С Т А Н О В И В:

ПП ”Логос” зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

1-6.04.11р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва проведено планову виїзну перевірку позивача, щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань за грудень 2010р..

6.04.11р. за результатами перевірки було складено акт №1244/23-100/32819525, в якому зроблено висновок про відсутність реальності продажу товарів підприємству ПП ”Логос” від ТОВ ”Транс Гарант Сервіс” в грудні 2010р., що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договори відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1,5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Таким чином підприємство штучно сформувало податковий кредит в грудні 2010р. у розмірі 50520 грн., та податкові зобовязання у розмірі 98469,43грн. проведені на підставі нікчемного правочину, а відтак підлягають коригуванню.

Даний спір полягає в правомірності дії відповідача по встановленню висновків, щодо нікчемності правочинів позивача, та виникнення для нього правових наслідків при застосуванні висновків спірного Акту перевірки.

Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених субєктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що він не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки субєкта владних повноважень, але при вирішення спору про оскарження дій субєкта владних повноважень він має право і повинен зясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 8.11.10р.

Таким чином суд вважає, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні в Акті перевірки висновків щодо нікчемності угод позивача не відповідають нормам чинного законодавства України та порушують законні права позивача. І хоча за результатами проведеної перевірки та складеному Акту відповідач рішення не приймав, зроблені ним висновки порушують не тільки законні інтереси позивача, але й тягнуть за собою реальні негативні правові наслідки, в тому числі і на майбутнє, та покладають на позивача певні обовязки.

Так, згідно положень ст.ст.215, 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін, тобто є імперативними.

Таким чином, якщо субєктом владних повноважень (податковим органом) в своєму офіційному документі (акті перевірки) встановлено факт недійсності (нікчемності) правочину, то у платника податків виникає імперативний обовязок повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. А відповідно до положень ст.140.2 ПК України такий платник податків зобовязаний здійснити також перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним (нікчемним), були враховані в обліку сторони правочину. При цьому законом не вимагається прийняття додаткових рішень податковим органом.

Крім того, в листі ВАСУ від 10.06.10р. № 845/11/13-10 ”Щодо оскарження дій податкових органів” зазначається, що відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, обовязковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обовязків, їх зміни чи припинення.

Тому, юридичні наслідки визнання правочинів нікчемними проявляються у вигляді обовязку внести зміни до податкових декларацій зі сплатою штрафів та поверненні усього отриманого на виконання правочину. Крім того зазначений в акті перевірки обовязок позивача коригувати податковий кредит та податкові зобовязання з ПДВ теж є юридичним наслідком.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону України ”Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 3.04.97 р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В звязку з цим позивач правомірно відніс до податкового кредиту з ПДВ в сумі 50520 грн..

Що стосуються коригування сум податкового кредиту за нікчемними правочинами, то суд також вважає, що з наведених вище мотивів відповідач не має права визнавати правочини нікчемними, та зобовязувати позивача коригувати суми податкового кредиту.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, щодо визнання та визначення у акті перевірки від 6.04.11р. №1244/23-100/32819525 нікчемними правочинів, укладених Приватним підприємством ”Логос” з ТОВ ”Транс Гарант Сервіс” у грудні 2010 р. та штучного формування податкового кредиту на суму 50520,09 грн. та податкових зобовязань на суму 98469,43 грн.

3. Присудити на користь Приватного підприємства ”Логос” судові витрати у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

4. Розяснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар