Решение № 17535327, 19.01.2011, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2-2866/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"19" січня 2011 р. Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Малинникова О.Ф.

при секретарях Комаревцевій Л.В., Салійчук В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Данілов і Ко”, 3-тя особа ОСОБА_7 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У травні 2010 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Данілов і Ко”, 3-тя особа ОСОБА_7 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначив, що він працював директором торговельного павільйону за адресою вул.. Мельникова, 5. При прийнятті на роботу з ним та з кожним із продавців були укладені договори про повну матеріальну відповідальність. 13 квітня 2010 року робота у магазині була припинена за усним розпорядженням директора ОСОБА_7. Товар був вивезений до іншої торговельної точки. Накладні із звітом та виручкою передані до бухгалтерії. Наказом від 26 квітня 2010 року його звільнено за п.2 ст.41 КЗпП України. Підставою для звільнення були наслідки перевірки та матеріали про виявлення недостачі за період з 13.04 по 16.04 2010 року. Його ознайомили 27.04.2010 року з наказом, але пояснень щодо його винних дій та причин недостачі не надали.

Посилаючись на п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів», просив про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у звязку з порушенням його трудових прав, що спричинило моральні страждання..

У запереченнях представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_1, як особа, з якою укладено договір про повну матеріальну відповідальність, приймав товар та відпускав товар, що підтверджено прибутковими та видатковими накладними. При передачі товару згідно з наказом директора ПП «Данілов і Ко»до іншого павільйону на підставі товарного звіту та проведеної бухгалтерією звірки товарно-матеріальних цінностей було встановлено недостачу 1593 одиниць на суму 6.452,52 грн. у закупівельних цінах. Всі понад нормовані витрати, що виникли з вини матеріально відповідальних осіб складали суму 12.547,34 грн., яку утримано з продавців, з якими також були укладені договори про матеріальну відповідальність. Але позивач відмовився від покриття недостачі та не надав спростувань щодо його вини у виникненні недостачі. Крім того, позивач проявив бездіяльність у період встановлення недодачі, не намагався провести перевірку, періодично був відсутній по декілька годин у магазині, до якого передали товар. Оскільки позивачем не було надано доказів про відсутність його вини, на підставі матеріалів перевірки його було звільнено за п.2 ст.41 КЗпП України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав викладені у позовній заяві вимоги та пояснив, що всупереч положенням п.2 ч.1 ст.41 КЗпП, які передбачають наявність винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу - при звільненні позивача, відповідачем не було зясовано, які саме дії ОСОБА_1, як директора павільйону, спричинили утворення недостачі та на яку суму, у чому конкретно полягає провина останнього, Крім того, відповідач не створив необхідних умов для організації належного зберігання та передачі матеріальних цінностей, які саме за його вказівкою були вивезені з торгового павільйону (Київ, Мельникова, 5) до магазину «Анатоль»(м. Київ, Лагерна 40). У поясненнях, наданих у судовому засіданні, представник відповідача посилався на письмові пояснення відповідача та зазначив, що при звільненні позивача були дотримані вимоги трудового законодавства та стверджував про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, у тому числі про відшкодування моральної шкоди. Позивач та третя особа не зявились у судове засідання, про час і місце розгляду справи були належно повідомлені. Позивач не зявився у звязку з хворобою, його інтереси представляв представник. Тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи. Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 та дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ПП «Данілов і Ко»на посаду директора торгівельного павільйону, розташованого за адресою: Київ, Мельникова, 5, згідно з наказом№ 38/1-К від 01.09.2009 року директора приватного підприємства ОСОБА_7.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 та довідки ПП «Данілов і Ко»посадовий оклад директора торгівельного павільйону згідно штатного розпису з січня 2010 року становить 1300 грн.

При прийняті на роботу між ОСОБА_1 та роботодавцем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, за умовами якого він відповідав за матеріальні цінності, передані йому приходними накладними. У випадку нестачі та псування товару він мав відшкодувати завдану з його вини шкоду.

Крім ОСОБА_1, директора, в торгівельному павільйоні працювали на посаді продавців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, з якими відповідачем також були укладені договори про повну матеріальну відповідальність. Ключі від торгівельного павільйону були як у ОСОБА_1 так і у продавців.

Наказом директора ПП «Данілов і Ко»№ 13/04-Х від 13.04.2010р. було зупинено торгівельну діяльність торговельного павільону, директором якого був позивач з подальшим його закриттям.

Представник відповідача пояснив ОСОБА_1 з даним наказом відмовився ознайомитись про що було складено акт від 13.04.2010р. та наполягав на необхідності проведення інвентаризації товару, що був у павільйоні. Однак, у проведенні інвентаризації товару йому було відмовлено з посиланням на Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. N 69.

Як зазначив позивач після усного наказу про передачу товару до іншого торговельного павільйону він звернувся до керівництва надати можливість йому у проведенні інвентарізації чи переобліку товару до передачі до іншого павільйону, проте йому було відмовлено.

Позивачем було виконано вказівку директора, накладні на вивезений товар разом із звітом та виручкою за реалізований товар були передані до бухгалтерії ПП «Данілов і Ко». Акти прийому-передачі товару до магазину «Анатоль»не складалися. Всі видаткові накладні та товарні звіти за період передачі товару з 13.04.2010 по 16.04.2010р., підписані власноручно ОСОБА_1, а 16.04.2010р. він передав товарний звіт власноручно ним підписаний до бухгалтерії ПП «Данілов і Ко».

Акти прийому-передачі товару до павільйону не складалися.

Після проведення звірки по відомостям товаро-матеріальних цінностей по залишкам товару за даними бухгалерії та товарним звітом, накладними на вивезений товар разом із виручкою за реалізований товар. які були передані до бухгалтерії була виявлена недостача товару на суму 6452,52 грн. за ціною закупвлі, що, як зазначено відповідачем. становить збиток для відповідача у сумі 12.547,34 грн. з урахуванням коефіцієнтів, визначених нормативними актами.

Відповідно до наказу директора № 52 покладено відшкодування збитків на всіх матеріально-відповідальних осіб павільона. Як встановлено судом на підставі пояснень сторін та показання допитаних у судовому засіданні свідків продавці павільйону визнали недостачу та відшкодували суми недостачі, у звязку з чим їх було попереджено про недопустимість допущення на майбутнє таких дій і за їх згодою переведено до інших павільонів.

Наказом № 53 від 26 квітня 2010 року ОСОБА_1 звільнено за п.2 ст.41 КЗпП з посади директора торгівельного павільйону по вул Мельникова,5, за недбале ставлення до виконання посадових обовязків, що призвело до заподіяння шкоди підприємству у великих розмірах.

Звертаючись до суду з позовом, позивач пояснив, що за період з 13.04 по 16.04.2010 року, наявний в торгівельному павільйоні товар, за вказівкою директора ПП «Данілов і Ко»ОСОБА_7., був вивезений до іншої торгівельної точки ПП «Данілов і Ко»- магазину «Анатоль», розташованого в м. Києві, Лагерна 40 без проведення переобліку товару у павільйоні до вивезення його до іншого павльйону. При цьому за весь період роботи за його участю ніяких перевірок та інвентарізації у павільйоні не проводилось.

Що стосується вивезеного товару, то відповідачем не було створено необхідних умов для організації належного зберігання товару при вивезенні до магазину: накладні на вивіз товару складав ОСОБА_3, продавець магазину, а ОСОБА_1 разом з продавцем ОСОБА_2 відпускав вказаний в накладних товар на вивіз до магазину «Анатоль». Вивозив товар співробітник ПП «Данілов і Ко» ОСОБА_5, на автомобілі «Газель».

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Як встановлено судом, позивач, як директор торговельного павільйону приймав товар по накладним, які підписував, а потім передавав на реалізацію продавцям магазину ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, з якими відповідачем були укладені індивідуальні договори про повну матеріальну відповідаьність за товаро-матеріальні цінності. Як стверджують обидві сторони, та випливає із допитаних у судовому засіданні показань ОСОБА_3 та ОСОБА_2, продавці визнали вину та погасили недостачу у розмірі, який був встановлений бухгалтерією на підставі звітів і проведених. У письмових поясненнях представник відповідача (а.с.99) зазначив, що враховуючи визнання продавцями вини у недостачі та згоди на добровільне відшкодування ними збитків, вони були лише попереджені про недопустимість у майбутньому подібного та у звязку із закриттям павільйону переміщені за їх вибором у інші павільйони.

З огляду на зібрані судом докази відповідач фактично не надав обгрунтувань та відповідних підтверджень доказами вини позивача, як директора павільйону стосовно умисного або необережного вчинення дій, що призвели до утворення недостачі товару. Посилання відповідача на відмову позивача добровільно відшкодувати збитки та не надання ним спростувань вини у виникненні недостачі, а також на доповідні директора павільйону, якому передано товар, ОСОБА_4, що позивач не намагався провести перевірку переданих до цього павільйону цінностей та по декілько годин у день був відсутній у цьому павільйоні, самі по собі не свідчать про причини виникнення недостачі товару, підзвітного директору до його надходження у інший павільйон, а отже і про вину позивача. Тим більше, що продавці, реалізуючи товар, також є матеріально-відповідальними працівниками, у звязку з чим з кожним із них було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

В абзаці 3 пункту 28 Постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» «при звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як слідує із показань свідка ОСОБА_4 разом з позивачем нею був перевірений та прийнятий весь товар, переданий позивачем по звіту. У своїх показаннях свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що недостача, була виявлена бухгалтерією стосовно товару, який числився до його передачі за павільйоном, директором якого був позивач, після подання позивачем звіту про передачу товару. Позивачу було відмововлено у переобліку товару до передачі його іншому павільйону для зясування його наявності.

Слід зазначити, що укладаючи договори про матеріальну відповідальність директора, який займався прийняттям товару за накладними до павільйону та передачею його продавцям для реалізації, кожен з ним мав індивідуальну відповідальність за договорами за товар, який отримав для реалізації. Тобто при спільному виконанні окремих видів робіт керівництвом підприємства не була розмежована відповідальність між працівниками за матеріальні цінності. Тому наказом № 52 було покладено порівну відшкодування на всіх матеріально відповідальних осіб (як при колективній відповідальності).

Приймаючи до уваги, що відповідачем не надано достовірних доказів стосовно вчинення позивачем дій, умисних чи за необережністю, які призвели до виникнення недостачі, з огляду на вищенаведені обставини стосовно матеріальної відповідальності продавців, які безпосередньо реалізовували переданий їм товар та які визнали вину, погодившись добровільно відшкодувати збитки, тому були залишені на роботі, суд дійшов висновку, що для звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП з посади директора павільону не було достатніх підстав.

Тому вимоги позивача в частині визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Розрахунок середнього заробітку на підставі довідки (а.с.102), у якій викладено відомості бухгалтера по зарплаті за останні 2 місяці, що передують місяцю звільнення заробітна плата складала 1300 грн.х2:40 (робочих днів) дорівнює 65 грн. за один день. Середній заробіток за 183 дні вимушеного прогулу визначається у сумі - 11895, 00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то з урахуванням суті позовних вимог, обставин, які призвели до звільнення позивача, які зясовувались у судовому засіданні, суд вважає, що немає підстав для відшкодування моральної шкоди за відсутності відповідних доказів.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. ст. 41, 130, 131, 135-1, 135-3, 235 КЗпП України, керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства „Данілов і Ко”, 3-тя особа ОСОБА_7 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 53 від 26. 04. 2010 року директора приватного підприємства „Данілов і Ко” про звільнення ОСОБА_1 з роботи, директора магазину (торгівельного павільйону) по вул. Мельникова, 5, в м. Києві за п.2 ст.41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в приватному підприємстві „Данілов і Ко”, на посаді директора магазину (торгівельного павільйону) по вул. Мельникова, 5, в м. Києві з 27 квітня 2010 року.

Стягнути з приватного підприємства „Данілов і Ко”, юридична адреса 01034, м. Київ, вул. Рейтерська, 35 «А», КОД ЄДРПОУ: 34532920, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає: АДРЕСА_2, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11895(одинадцять тисяч вісімсот девяносто пять) грн. 00 коп.

Стягнути з приватного підприємства „Данілов і Ко”, юридична адреса 01034, м. Київ, вул. Рейтерська, 35 «А», КОД ЄДРПОУ: 34532920, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає: АДРЕСА_2, державне мито у сумі 51 (пятдесят одної) грн. 00 коп. та оплату за витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 (сто двадцять) грн.

В решті позову відмовити.

Негайному виконанню підлягає в частині цього рішення поновлення ОСОБА_1 на роботі в приватному підприємстві „Данілов і Ко”, на посаді директора магазину (торгівельного павільйону) по вул. Мельникова, 5, в м. Києві з 27 квітня 2010 року та стягнення на користь ОСОБА_1 одномісячний заробіток в сумі 1300 (тисячу триста) грн. з приватного підприємства „Данілов і Ко”.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційному суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя: Малинников О.Ф.