Постановление суда № 17312521, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-20075/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 р.

у справі № 22-а-2217/07 (А36/316-07 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фосфат»

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фосфат»(надалі –позивач, ТОВ «Фосфат») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області (надалі –відповідач, ДПІ у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 р. (суддя –М.П. Кожан), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –О.А. Проценко, судді: А.О. Коршун, Л.П. Туркіна) позовні вимоги задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 16.04.2007 р. № 0009202301/0/9987, №0015832301/2/9983, № 0009212301/9988, стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпунктів 5.3.1, пункту 5.3, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої 07.12.2006 р. було складено акт № 176/23/32540609 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині необґрунтованого віднесення до складу валових витрат витрат на придбання комплексних юридичних послуг, непідтверджених належним чином оформленими первинними документами; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до завищення податкового кредиту на суму податку на додану вартість, пов’язаного із придбанням комплексних юридичних послуг, не пов’язаних із господарською діяльністю товариства.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.04.2007 р.: № 0009202301/0/9987, яким було визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 6481,00 грн., у т.ч. 0,00 грн. –основного платежу та 6481,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 000921301/9988, яким було визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 11520,00 грн., у т.ч. 7680,00 грн. – основного платежу та 3840,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0015832301/2/9983, яким було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування на 3840,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволених позовних вимог, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2004 р. між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Украгрохімхолдінг»(надалі –ЗАТ «Украгрохімхолдінг») було укладено договір № 2004-005 про надання комплексних юридичних послуг (надалі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору ЗАТ «Украгрохімхолдінг»зобов’язався надавати позивачу комплексні юридичні послуги, здійснювати представництво (захист) його інтересів у межах, порядку та на умовах, передбачених Договором. Вартість юридичних послуг за Договором становила 9600,00 грн. за один місяць без податку на додану вартість.

Факт виконання умов Договору у період, що перевірявся підтверджено відповідними актами виконаних робіт та податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують обсяг та зміст господарських операцій за Договором.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 –п.5.7 цієї статті.

Згідно з приписами підпункту 5.3.8 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як правильно встановлено попередніми судовими інстанціями, нормами пунктів 5.3 –5.7 статті 5 зазначеного Закону, як іншими нормами податкового законодавства не було встановлено будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості придбаних у постачальника юридичних послуг, які використовувались у власній господарській діяльності.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що оскільки придбання зазначених юридичних послуг належним чином підтверджено позивачем законодавчо встановленими первинними документами (актом про надання юридичних послуг) та зважаючи на те, що факт повної оплати таких послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства відповідачем не заперечується, у контролюючого органу були відсутні підстави для виключення їх вартості зі складу валових витрат підприємства та заперечення правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали недійсними податкові повідомлення-рішення від 16.04.2007 р. № 0009202301/0/9987, №0015832301/2/9983, № 0009212301/9988.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 р. у справі № 22-а-2217/07 (А36/316-07 –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.